Читати книгу - "Оновлені почуття, Ірина Айві"

-- Не знаю! 

-- Можливо в інших саме так і буває, але не в мене. Перш ніж віддати своє серце, я хочу бути впевненою, що його не розіб'ють мені за першої ліпшої нагоди. Сподіваюся на цьому допит завершено?

-- Я називаю це спілкуванням, -- кривиться Дан. 

Я спробувала посміхнутися, але не вийшло. 

 -- Значить продовжуємо шукати привід, щоб заглянути мені в душу. Я маленькими кроками йду до своєї мрії, але на жаль життя не завжди виправдовує наші очікування. 

Я обережно глянула на Дана. Дивно, але саме зараз від нього віє спокоєм.  Завжди як на голках, а тут раптом ніби заспокійливих таблеток напився.

-- І які твої очікування не справдилися?

 Від запитання Дана я незручно зіщулилася. Мені  хотілося скоріше піти до кімнати, щоб бути якомога далі від цього чоловіка, який ставить неприємні питання і хоче отримати чесні відповіді. Не знаю яка сила заволоділа моїм розумом, що я зібралася відповісти йому. 

-- Сім'я! -- нарешті зізналася я.

-- Сім'я?

Я знизала плечима. Мені не вірилося, що я ділюся з незнайомим чоловіком своїми думками.

-- Вона наче є у мене, але ми ніколи не були справжньою родиною, а з часом взагалі почали жити окремо. 

Про стосунки з сестрою я вирішила не говорити. Дан і так мені не вірить. 

-- У цьому ми з тобою дуже схожі. Моїх батьків теж тримає лише формальність. 

-- А мені вони здалися щасливою парою.

-- Це лише на перший погляд. Насправді між ними давно віє арктичний холод. 

-- Це сумно!

-- Ходи сюди, -- раптом закомандував Дан й схопивши за руку пересадив до себе на коліна. В кільці його рук я відчула страх та цікавість. Погляд Дана проникав в саму душу. Він занурив свої руки у моє волосся. Здається від нього ніде не буде мені спокою. 

-- У мене є правила. 

-- Я бачу лише страх. Чого ти боїшся? Зараз є лише ми, ніч, небо, ...  -- говорив Дан голосом у якому чергувалися ніжність і гострота.   

-- І зірки, -- додала я, коли помітила, як падає з неба зірка.    

Я спробувала облизати губи; у роті раптово пересохло, тисячі дрібних голок поколювали шкіру. Мені справді страшно. Я відчуваю божевільний страх. І шалене збудження.

Дан схилив голову, ледь помітно посміхнувся і поцілував мене просто в губи. Я завмерла. В голові не було ні думок, ні почуттів. Час зупинився. Я відчула тепле дихання Дана та його тверді прохолодні губи. Він цілував мене так повільно, що я навіть не була певна, чи ми цілуємося. Я  лише відчувала, як тремтять мої губи. На очі навернулися пекучі сльози, дихання стало поверховим і уривчастим. Хіба раніше поцілунок викликав у мене таку реакцію? Хіба я  відчувала такий страх тісно переплетений з бажанням? 

Так не можна! З першого погляду між мною  і Даном все не правильно. Він немає права вриватися в моє серце. Дан розіб'є його, а я до віку зализуватиму рани. 

-- Що ти робиш? Що я роблю? Що ми робимо?

-- Шшш, не кажи зараз нічого. Довірся тому, що відчуваєш, -- попросив Дан  поглиблюючи наш поцілунок. 

Відчувши важке дихання Піони я знову заволодів її губами. Цілував жадібно ніби востаннє. Я не міг перебороти відчайдушну потребу злитися з нею в одне ціле. Знайти забуття й трохи спокою. 

Піона схопилася за мою футболку. Для мене цей невинний жест слугував запрошенням до рішучих дій. Пальці Піони заковзали по моїх грудях, бажання володіти її тілом спалахнуло наче полум'я і я наполегливо заволодів її язиком. 

-- На наших тілах надто багато одягу. Ти так не думаєш?

Коли я відчув, як у Піони вирвалося різке зітхання, яке слугувало запрошенням, то одразу почав пестити її стегна, насолоджуючись ідеальними формами. Це безумство! Ніколи раніше нічого подібного не траплялося зі мною, але я не міг зупинитися. Не сьогодні. Рука ковзнула між нашими тілами, легко торкнувшись гладкого плоского живота Піони і проникла нижче. Вона хоче мене так само сильно, як і я її. 

-- Доброго вечора, сину. Здається твоя наречена сьогодні в ударі. Мало їй було одного члена, ... не наситилася вдосталь. Ох, яка хтива сучка. З вашого дозволю я піднімуся до вашої спальні. Упевнений утрьох нам буде набагато цікавіше. 

Під балконом стояв батько. Задерши голову він бурмотів божевільні речі. Піона злякалася й міцніше притулилася до моїх грудей. Обійнявши за плечі,  заспокійливо погладив її спину.          

-- Ти уся тремтиш. Не бійся! Здається тато сьогодні трохи перебрав. Іди до спальні, а я спущуся вниз і вгомоню його, а потім ми продовжимо з моменту на якому зупинилися.