Читати книгу - "Роза для Клелії, Еллі Гарус"

Вік поплескав Монтея по плечу, той мовчки кивнув, що все гаразд.

– Гей, з тобою все гаразд?

Віктору зрозумілі його переживання. Бо коли він починав говорити про Лілі слова, болісно дряпали горло.

– Після випитого я так само починаю розглядати спільні фотографії та задавати собі питання – чому життя так не справедливо з нею обійшлося? Вона була сповнена натхнення, відкрита до нового і майбутнього...
Монтея раптом пробило роз'ясняти про квіти, згадався нещодавній діалог з покійницею.

– Вона не любила троянди? Так?

– Не те щоб не любила, у неї проявлялася алергія на пилок. Вона майже відразу починала чхати, червоніла на обличчі та з'являлася задишка. Тому вона намагалася їх уникати.

Нічна згадка Клелії про троянди наблизила його до істинного значення того надпису помадою на плиті, й підтверджувала слова Віка. І той випадок із кошиком троянд від садівника, про їхнє зникнення та появу на капоті його позашляховика. Чоловік із сумом провів великим пальцем по обличчі дівчини на фото. За найкрасивішою посмішкою часто ховається найнещасніша особистість. «Зрозуміло, троянди для тебе отрута, а вони, сволота, продовжують їх тобі надсилати».

Чоловіки домовилися поїхати на квартиру Лілі наступного дня. Сьогоднішній вечір у Монтея був зайнятий чергуванням. Ключі Тео залишив собі. По дорозі в Мерлий край він купив у лавці квіти для покійниці, не троянди, якийсь сухоцвіт із дрібним строкатим суцвіттям. Навіщо питається купив? Точної відповіді не зміг підібрати, просто відчув, що так треба зробити. «Що даремно вона наскочила?! Місця не знаходить? Ну дурня ж ... Ти ж наче з глузду не з’їхав, Тео!»

Без успіху Монтей намагався проникнути в глибину суті та розкласти по поличках поточну інформацію, сюжет якої до болю схожий на містичну історію з повісті Едгара По. З ним грає власна уява або... Він став свідком паранормального? Вона жива? Приплили! Ну що за маячня?

Після приїзду на цвинтар Монтей відразу поставив квіти в настінну вазу склепу. Вони не впали, то добрий знак. Під ранок він сходив на могилу письменника Фріулі Макліна, який раптово прославився і раптово помер. Чим довше Тео вдивлявся у друковані літери на його надгробку, тим дужче у ньому відбивалося болісне почуття безвиході становища. Ну не могло ж йому наснитися, що Клелія була тут і власними руками посадила оті кущі навколо могили Макліна? Він бачив її, як будь–яку іншу живу істоту... у досить світлий час доби! Вони неспішно говорили. Вона здавалася жива–живенька!

«Завтра ж у квартирі обов'язково відшукаю інші світлини, треба ще раз погляну на Лілі». У нього виникла ідея, що він побачив на фото те, чого не бачать інші, або він не побачив того, що зображено насправді. Добре, що Абель почав викликати його зрідка на килим, інакше Монтею довелося б викручуватися з поясненнями свідком чого він став на чергуванні. Хоча Тео і так мовчав про сласне мінірозслідування.

Монтей повернувся до склепу, заплутавшись у сумнівах. Біля його стіни тремтів сухоцвіт від примхливого дотику вітру. Прослуховуючи у записі розмову з Віком, Тео мріяв, щоб швидше вже настало завтра!