Читати книгу - "Троянди, Мері Горн"

Я швидко крокувала до кухні, де повинна розкласти їжу котру несу по тарілках. Перевірки,виявляється, у адвокатській компанії проходить не скоро як я могла подумати. Здавалочя б, що тут перевіряти? Але по тому скільки разів я уже ганяла в бухгалтерію та архів все не так просто як могла б я собі подумати.

Я важко видихнула підходячи до дверей і відчиняючи їх ліктем, адже руки були зайняті. Чоловіки сиділи за столом. В один момент наші погляди з Артемом зіткнулися і...мамцю злота я згадала момент із ковою. Не хотілося б зараз це повторити. Мої щоки почервоніли від спогадів тому я швидко почала розставляти їжу щоб як найскоріше зникнути. 

— Ваш фінансист точно відмінно попрацював. Цього разу без жодних помилок, — пролунав грубий чоловічий голос.

— Так, Роман. Я ж не дозволив би тобі вдруге мене понизити через помилки фінансиста.

Чоловік котрий сидів прямісінько біля мене посміхнувся.

— Так. Ти не з тих людей що двічі на одні й ті ж граблі.

Артем , як я побачила краєм ока також посміхнувся.

— Не повторювати ж мені твоїх помилок.

— Мені здається чи ви перейшли на особисте? Чи можливо я чогось не розумію? — спитав старший чоловік з іншого краю столу.

Так. І мені також так здалося.  Я випрямилася, у бажанні вийти але наступна фраза мене зуринили.

— Все ж, фінансист у мене від учора звільнений. А на його місці тепер нова фінансистка.

По спині пройшлися мурахи але я змусила свої ноги рухатися.

— Юля, зачекай будь ласка.

Я різко повернудася головою до Артема.

— Іще щось потрібно?— спитала я натягнуто посміхаючись.

— Ти, як фінансист повинна бути присутня тут.

Я здивовано відкрила очі. Як хто?

— Вона ж твоя секретарка, — сазав той самий Роман.

Так. Я секретарка. А не фінансист як щойно дехто ствердив. 

— Я ще не проінформував, від сьогоднішнього дня, Юля Максимівна очолює фінансовий відділ. Вона на відмінно закінчила економічний і я впевнений не припускатиме помилок.

Артем мило посміхнувся до Романа а я захотіла швидко цю посмішку перетворити на сумний смайлик. Який ще фінансист? Він вдруге за день мене розізлив до бажання...кинути чимось у нього. Жах а не чоловік. Як я взагалі на цю роботу потрапляла для побігеньок а стаю здається тією біля кого будуть бігати.

Через дві години всі розійшлися, точняше я залишилася в кабінеті а Артем повів гостей на низ. Я не стрималася і почала ходити кругами по кабінеті.

— Хочеш підлогу стерти? Думаю, а точніше сподіваюся, для цього ти не достатньо витривала і здібна

Я закотила очі. Артем пройшов повз мене і сів у своє крісло спираючись на спинку.

— Що це було?

— Коли? Щойно? Це був жарт якщо ти не зрозуміла...

Я важко видихнула. Глянувши у очі чоловіка я просто таки читала "Я знаю про що ти. Але хто мені завадить пограти?".

— Що означало, нова фінансистка?

Артем знизив плечима.

— Це означало що від моменту присутності перевірки в мене змінився фінансист. Саме тому він новий.

Я закотила очі. Ні, справді. Цікаво, з якою гучністю розколиться пластикова таця об його голову? Напевно так трісне...стоп. Якась знайома фраза...Не важливо.

— Ти сказав, що я нова фінансистка. Це означає, що через відпустку справжнього ти так викрутився?

— Це означає що мій фінансист не повертається з відпустки, точніше він мене уже не цікавить. Мене цікавиш ти. І від сьогодні ти керуєш фінансовим відділом.

Я враженно відкрила рота.

— Ні.

— Ні?— здивовано перепитав він.— Що означає, ні?

—Означає, що я звільняюся.

Я обернулася і звлишила здивованого Артема в його кабінеті. Сама ж схопила на своєму столі папір фоомату А4 і почала писати. Через декілька хвилин почула за спиною кроки.

— Не дурій. Я підвищив твою посаду, кожен про таке б мріяв

Я повернулася до Артема ставлячи на його груди папір з моїм підписом.

— Я про таке не мрію. Підпишіть заяву на звільнення. Думаю, ви розумієте що як адвокат не повинні затримувати.

Чоловік важко видихнув. Я відчувала під своєю рукою його серце. Дивно що вона і досі притискає папір до його грудей...

— Чому ти настільки важка? Я просто підвищив твою посаду...

— Ви не спитали мене, хочу я цього чи ні. Прийняли рішення за мене. А знаєте, що мене найбільшн злить в людях?

Чоловік запитально підняв брови.

— Мене злить коли вони думають, наче знають все і всіх. Злить коли приймають ріщення за інших. Я не така. Я в силі сама знати чого хочу і до чого рости. Тому підпишіть негайно.

Чоловік підняв свою руку і коли його пальці торкнулися моїх я відсмикнула руку.

— Ти пожалієш, ніхто не дасть тобі те, що я щойно запропонував.

— Ви не запропонували, ви вирішили...