Читати книгу - "Щоденник Яти Ольше. Том 1, Наталія Шепель"

- Тоді можна вважати, що тебе вже прийняли. Навіть якщо не вмієш писати, чи рахувати. Головне мати дар. Мене звати Меллі Кхіра, її Еліса Неріод. А тебе як?

- Ятаар Лий-Фо Ольше, - назвала я повне ім'я, може хоча б воно справить на них враження, й перестануть відчувати в собі перевагу. - А є такі хто цього досі не вміє?

- Є. Зазвичай це селяни в яких першими в роду прокинувся дар, - вже не так зухвало відповіла дівчина.

Двері скрипнули, розмову довелося закінчити. В кімнату увійшов четвертий претендент в компанії з заступником.

- Візьміть з мого стола пергамент, пір'я та чорнила. Почнемо другу частину іспиту.

Всі хутко підхопившись розібрали інвентар, повернулись на місця.

- Почнемо з диктанту. Отже, слухаємо уважно.

Заступник декана хвилин двадцять монотонно зачитував життєпис одного відомого, звісно в цьому світі, архімага.

Після закінчення цієї тортури, я намагалась якомога рівніше писати нові літери, не плутаючи їх із мого світу, на дошці з'явилися задачі для молодших класів школи. Впоралась з цим завданням швидко, й поки мою роботу перевіряли від нудьги стала роздивлятися парк, що розкинувся за вікном. Взагалі школа була на узбережжі моря, але його на жаль звідси видно не було, заважав паркан.

- Пані Ольше, якщо ви ще не заснули, то беріть допуск та йдіть в деканат, для узгодження юридичних питань.

Двічі повторювати не було потреби, й взявши документи пішла до вже знайомої мені будівлі.

***

- Травологія. Зіллєваріння. Руни. Основи трансформації неживих об'єктів. Побутові заклинання. Метіомагія. Основи елементаристики. Геологія. Основи артефакторики. Види нерозумних немерців та нечисті. Все вірно? - Запитала дівчина в казначействі.

Взагалі останній предмет я спочатку не планувала вивчати, але у зв'язку з таким небезпечним сусідством довелося плани поміняти.

- Так, все вірно, - киваючи, підтвердила я.

- З вас двісті ассімів. Ось підпишіть тут та тут. Один екземпляр вам, один нам. Чудово. Тепер вам потрібно підійти до деканату тридцять четвертого або тридцять п'ятого лютерія та отримати свій розклад.

- Дякую. До побачення.

Залишивши академію, я розмірковувала над тим, чим мені зайнятися цілий місяць, коли на очі потрапила вивіска школи фехтування. А що? Було б непогано навчитися захищати себе за допомогою мечів. Чи даремно, я їх за собою тягаю?

Але там з мене лише посміялися та порадили піти до школи вишивальниць. Я не образилася. Може, саму грамульку. Самотужки вчитимуся стріляти з лука, як Террі показував. У дворі Лісового Дому я встановила мішені та вже тиждень щодня тренувалася. Виходило не дуже. Я не здавалась.

06.02.157р.

Маг-Рівік

Через непридатність обігрівних артефактів будинок доводилося опалювати дровами. Це було незручно. Того зібравши всі зламані плитки з невідомого мені матеріалу, я понесли їх до артефакторної крамниці “Чистий Кристал”, яку знайшла коли вчора гуляла містом.

Пан Прієр взявши мої пластини, попросив зачекати, щоб оцінити рівень шкоди. У лавці зі співробітників більше нікого не було, тож чоловік постійно відволікався на чергового покупця.

- Ви вже вибачте, не вистачає співробітників. Нещодавно одна з моїх продавчинь вийшла заміж та поїхала до міста чоловіка. І поки не знайшов того, хто погодиться працювати у крамниці, у вихідні, у першій половині дня. Усього тричі на тиждень по чотири години. Але всі люблять у цей час поспати.

У мене в голові вмить народилася ідея.

- А учнів ви берете?

- Учнів? А це ідея. Але зачекайте, чи не на себе ви дівчино натякаєте?

- Так. Мені потрібне підробіток, якраз у вихідні дні. Ось шукаю варіанти.

- Тоді приходьте завтра на десяту. Буде моя дружина, тоді й вирішимо це питання. Пластини робочі, їх треба лише зарядити енергією. З вас три ассіми.

Я дістала гаманець та відрахувала необхідну кількість монет.

***

Увечері я знов відправилася гуляти містом, щоб краще його роздивитися й запам’ятати де що знаходиться. Залишивши Коша одного, щоб той у тиші згадав, які ще міста мають портальний зв'язок з будинком, вирушила до “Ситого Ведмедя”. Я давно помітила цю таверну, та все не було часу в неї зазирнути. Там сьогодні був повний аншлаг, й вільних місць не було. Та тільки розгорнулася, щоб знайти інше місце для вечері, як мене гукнули.

- Ти нова посудомийка? – запитала мене жінка у білому фартусі.

- Ні-і-і-і. Та-а-ак.

А що, ще один підробіток мене не завадить. Не варто світити своїми заощадженнями.

- Тоді пішли, чого ти стоїш? Й так запізнилася, - та мене в буквальному значенні слова, схопили за руку й потягли до кухні.

- Ось фартух, ось посуд, ти починай, а я все поясню. - сказала жінка, при цьому сама засунула ложку у велику каструлю. - Виходиш щодня, з сьомої вечора до десятої. Вдень самі впораємося. Твоє завдання мити посуд, а якщо його немає, допомагати на кухні. Тобі все зрозуміло? Як звуть тебе?

- Ята. Ята Ольше.

- Я Крістік Тош, дружина та співвласниця цього закладу. Сімейна справа. З рештою потім познайомлю.

- Угу, - видала я, віддираючи жир з тарілок, шкодуючи, що в цьому світі ще не винайшли супер мийного засобу. Навіть не замислюючись, що буде коли прийде дівчина яку хотіли найняти на цю роботу. Мене тішила думка, що в один день знайшла одразу дві підробітки, які не заважають один одному та навчанню.

12.02.157р.

Дикий Ліс

Відіспавшись, після вечірнього підробітку, я займалася тим, що намагалася стрілою потрапити не те щоб до центру, а хоча б у саму ціль. Виходило це набагато частіше, аніж на початку. Кожен другий постріл. Коли втомилася, вирішила перепочити, зжувати бутерброд на свіжому повітрі та підібрати стріли, які не досягли своєї мети. Ось тут мене застали зненацька.

- Їжа, - видав вампір вихопивши з рук недоїдений бутерброд. І як в нього вийшло непомітно до мене підійти? Навіть сніг під ногами не хруснув, не кажучи про запах. – А ще є?

- Кров більше не потрібна?

- Ні. Їжа. М'ясо.

- Там, у кошику ще один лежить.

- Давай.

Вампір проковтнув їжу миттєво й, переконавшись, що ні крихти не залишилося, зник у лісі.

13.02.157р.

Дикий Ліс

Сьогодні був рівно місяць, як наші з Террі шляхи розійшлися. Я писала йому щодня, але складала листи в скриньку, не маючи нагоди їх відправити. Мені його не вистачало, адже він став моїм першим другом в обох світах. А ще сьогодні,