Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Замок у хмарах, Керстін Гір 📚 - Українською

Читати книгу - "Замок у хмарах, Керстін Гір"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Замок у хмарах" автора Керстін Гір. Жанр книги: 💙 Детективи / 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 21 22 23 ... 82
Перейти на сторінку:
мені здалося, що вона докірливо дивилася на мене. І справедливо! 

— Я і є англієць, — пояснив Трістан. — А в Нью-Йорку я по роботі. 

— По роботі? — глузливо перепитала я, тим самим остаточно переступивши через усі приписи панни Мюллер про правильну поведінку. Розмова з Трістаном була як гра в пінг-понг — м’ячик постійно повергався. 

— Тобі ж дев’ятнадцять, не більше. 

— Ми, готельні злодії, починаємо з ранніх літ. — Трістан засміявся. — Отже, назад до французів. То ти одна з них? 

— Ні, — відповіла я і розсердилася на себе за те, що це прозвучало якось жалісливо. Окей, цей тип був неймовірно милий. І він гарно пахнув. І вести з ним розмову було справді весело. Це все! Жодних тобі причин поводитися так дивно! 

Але я була не єдиною з нас двох, хто поводився дивно. 

— Хтось підіймається сходами, — прошепотів Трістан і, перш ніж я встигла перевірити, чи це правда, він затягнув мене в нішу до суворої дами в намисті з перлів, запнувши за нами одну з оксамитових завіс. Я точно була не єдиною з дивними рефлексами. 

Оскільки одна завіса недостатньо нас прикривала, я швиденько затягнула ще й другу. Тепер ми стояли сховані й заглядали на сходи крізь щілину в завісах. 

Це був чоловік у костюмі, який цілеспрямовано і спритно долав сходинки. Коли він проходив повз нашу нішу й далі на четвертий поверх, я відразу його впізнала. Це був непоказний тип із номера 117, якого мсьє Роше вважав охоронцем Смірнових. Що він шукав на четвертому поверсі? Панорама-люкс розташовувався в південному крилі на другому поверсі. 

На четвертому поверсі закінчувалися сходи й ліфти. Тут були номери від 301 до 305, ігрова кімната, а ще — заборонені для доступу гостей кімнати для чоловічої частини працівників і доступ до двох наступних мансардних поверхів. 

Десь нагорі ледь чутно зачинилися двері. І якщо я не помилялася, то це були двері до кімнати працівників. У будь-якому разі це було дивно.

Я обернулася до Трістана і злякалася, настільки близько він до мене стояв. Крізь завіси в нашу схованку ледь пробивалося світло. 

— А можеш мені, будь ласка, пояснити, чому ми тут ховаємося? — спитала я впівголоса. 

— Чому? Бо це весело. — Він зашкірився і потягнувся повз мене, щоб відслонити завісу. — Зрештою, ти ж агент ФБР під прикриттям, а я готельний злодій. Це наше звичне заняття. А хто цей тип? 

Він заселився під іменем Александр Губер, та це не обов’язково те саме ім’я, на яке зареєстрована його зброя. Якщо вона взагалі зареєстрована. Що ж він шукав у кімнатах працівників? 

Може, перевірка працівників належала до заходів безпеки щодо захисту осіб, яких він охороняв? 

І чому Трістанове обличчя було знову так близько до мого? 

— У тебе веснянки, — сказав він. 

Під його настирним поглядом я знову згадала, що ще досі не почистила зуби. Я відвернулася і вийшла з ніші. 

— Мені шкода, але ведеться слідство, я не маю права нічого розголошувати. А тепер мені справді час іти, інакше… е-ем… мене викриють. 

— Жаль, — сказав Трістан і раптом став серйозним. Це йому теж пасувало. Я нерішуче глянула на нього.

У кінці проходу відчинилися двері, і я не встигла й оком кліпнути, як знову стояла поруч із Трістаном у ніші із запнутими завісами. 

Він тихо засміявся. 

— Гарні рефлекси, агент як-тебе-там? 

— Цс-с-с, — видала я. Чорт! Я тепер що — вічно буду застрибувати в нішу від кожного звуку й ховатися? Що зі мною не так? 

— Якщо вода буде холоднішою ніж двадцять п’ять градусів, я і ноги в той басейн не застромлю! 

Я відразу впізнала цей голос. Це була Елла Барнбрук, яка вчора нила, що їй просто необхідно жити в Теремін-люксі. 

— Це справжня льодовикова вода. І що вона холодніша, то більше калорій спалюється під час плавання, — відповів інший голос, який я ідентифікувала як голос її кузини Ґретхен. 

Обидві швидко наближалися і навіть не намагалися розмовляти тихо. 

— Можливо, навіть достатньо, щоб можна було з’їсти один із тих божественних круасанів, які тут подають. О Боже, чому я вже годинами не можу думати ні про що інше, окрім їжі? 

— Це все той проклятий джетлаг, — сказала Елла. — Коли засинаєш о п’ятій після обіду, то не дивно, що посеред ночі ти вже почуваєшся виспаним. 

Вони саме проходили повз нашу нішу, і я на мить затримала подих. 

— Мені здається, я зараз чхну, — прошепотів Трістан. 

Я нажахано на нього глянула. Та він, напевно, просто так розважався. У напівтемряві я бачила, як виблискують його зуби. 

Елла продовжила: 

— І ти думала не тільки про їжу, а ще й про Бена. 

Признайся! 

Ґретхен пирснула сміхом. Як і Елла, вона була одягнена в білий готельний халат для купання, взута в махрові шльопанці, а її світле волосся було зав’язане в хвостик. 

— Боже мій, він же такий милий. А я боялася, що ці канікули будуть нудними. 

Вони стояли перед одним із ліфтів. 

— Отже, це вже вирішено, що Бен належить тобі, так? — Елла взялась руками в боки. — Забула, що тут ще я є, сестричко? 

Ґретхен знову захіхікала. Чи, власне, вона й не припиняла. 

— Як на мене, ти теж можеш випробувати з ним своє щастя. Так буде навіть цікавіше. 

Ліфт видав дзвінке «плін-н-нь», і решітка з брязкотом відчинилася. 

— Добре. Тоді нехай переможе найсильніший, — сказала Елла, коли вони ступили до ліфта. — Головне, щоб Емі залишилась ні з чим. 

— Я думаю, через це взагалі нема чого переживати, — сказала Гретхен. — Жоден хлопець не обере Емі, поки є Гретхен чи Елла. 

У цей момент Трістан таки чхнув. І мені здалося, що досить голосно. 

Я злісно на нього глянула, та звук, очевидно, не докотився до Гретхен і Елли. Але, незважаючи на це, для мене ніби вічність минула, поки двері ліфта зачинилися. 

Я квапливо відкрила завісу і вийшла з ніші. 

— Ти зробив це навмисно, — дорікнула я. 

— Мені прикро, — сказав Трістан, винувато посміхаючись. — Я тебе ледь не викрив. Ці американські дівчатка-черлідерки взагалі мають совість? Ні, не відповідай, я сам вгадаю. Злі сестри Попелюшки керують міжнародним наркокартелем, правильно? Там, унизу, в басейні, вони матимуть зустріч із ватажком італійської мафії. Хіба тобі не треба поспішити за ними, щоб їх схопити? 

Я зітхнула. Якось мені це все більше не видавалося таким смішним, скоріше дурнуватим. 

— Я мушу йти, — сказала я. 

— Ну, будь ласка! Скажи хоч, як тебе звати. Це не мусить бути твоє справжнє ім’я. Можливо, все ж щось французьке? 

Отак, стоячи в ніші з перехрещеними на

1 ... 21 22 23 ... 82
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Замок у хмарах, Керстін Гір», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Замок у хмарах, Керстін Гір"