Читати книгу - "Ігри долі, Анна Квітка"

Зранку Емір прокинувся і одразу пішов перевірити, чи все гаразд з Евсун. В кімнаті її не було. Він подумав, що вона може бути біля моря, і вирушив туди, вигукуючи її ім’я. «Евсун!» — покликав він, але її не було. Серце стискалося, і він почав панікувати. Він побіг вулицями Амасри, шукаючи її, і, зрештою, знайшов.

— Евсун, де ти була? — запитав він, рвучко підходячи до неї.

— Емір? Я просто вийшла прогулятися, — відповіла вона, намагаючись приховати свої емоції.

— Я так переживав, — його голос звучав обірвано, і він міцно обняв її, ніби намагаючись заспокоїти себе.

Вони разом повернулися в будинок і поснідали. Після цього весь день провели разом. Вони гуляли містом, насолоджуючись кожною миттю. Однією з їхніх зупинок був міст Кемере — кам’яний арковий міст, що з’єднує два історичні райони Амасри та острів Боазкьой. Їхні кроки тихо лунали по каменях, поки вони йшли поруч, не кажучи нічого, просто насолоджуючись моментом.

— Евсун, я хочу дещо сказати, — раптово зупинився Емір, дивлячись на неї з серйозним виразом на обличчі.

— Знаю, це через батька… Я… — відповіла вона, здогадуючись, про що йде мова.

— Ні, це інше, — перебив він, ніжно беручи її за руку. — Я не знаю чому, але мене тягне до тебе. Я хочу бути поруч з тобою, просто бути.

Евсун заплакала, але це була сльози радості. Вона посміхнулася йому через сльози. Емір ніжно поцілував її в губи, а потім запитав:

— Що скажеш?

— Дай мені трохи часу, — прошепотіла вона, дивлячись йому в очі. — Я пізніше відповім.

Вони продовжили гуляти, руки їх не розлучалися, і цей день став для них найкращим за весь час. Вечір приніс із собою ніжність і тепло, і коли вони сіли вечеряти, Евсун подякувала йому за цей чудовий день.

— Дякую, Еміре, — сказала вона, — цей день був неймовірним.

— І тобі дякую, — відповів він, посміхаючись.

Минуло два дні. Це був вечір, і Евсун відчула, що настав момент щось сказати.

— Еміре, я хочу поговорити, — сказала вона, зібравши всю свою сміливість.

— Кажи, — відповів він, уважно дивлячись на неї.

— Я ніколи раніше не думала, що все так буде… За ці кілька днів я зрозуміла, що не можу без тебе, Еміре. Ти мені потрібен, — її голос тримався на межі емоцій.

— І ти мені, — відповів він, ніжно поцілувавши її в щоку. Він підійшов ближче, їхні обличчя були так близько, що серце Евсун почало битись швидше.

— Евсун, якщо ти не готова… — почав він, але вона перебила його.

— Еміре, я готова, — вона дивилася йому в очі і відчула, як її серце переповнює любов і довіра.

Пройшла ніч, яка стала для них чарівною. Вони були разом, і весь світ, здавалося, зупинився, коли вони були поруч. Це була найкраща ніч у їхньому житті, ніч, яку вони не забудуть ніколи.