Читати книгу - "Коли світ говорить шепотом, Love"

Усе місто спить.
Тиша огортає вулиці, будинки, дерева.
Але в нашій кімнаті світиться нічник — маленький, теплий, як серце.

Мама сидить біля мого ліжечка.
Я сплю — злегка всміхаючись уві сні, стискаючи кулачки, ніби тримаю щось важливе.
А вона тримає в руках блокнот.

Відкриває на чистій сторінці.
Пише повільно, акуратно. Іноді зупиняється, вдивляється в темряву за вікном — ніби шукає слова у зірках.

**«Мій любий,
Сьогодні я довго дивилась, як ти спиш.
Ти ще такий маленький, беззахисний. А я — така неідеальна мама.
Але в мені щось росте, разом із тобою.
Я більше не боюсь темряви. Бо тепер у мене є світло — ти.

Я думала, що буду тебе вчити. А виявилось — ти вчиш мене.
Бути терплячою. М’якшою. Сміливішою.
Я вже не та, що була до тебе. І ніколи не стану.
Бо тепер у кожному моєму рішенні — частинка тебе.

Іноді я лякаюсь.
Світ такий великий. Такий непередбачуваний.
Але я вірю, що ти знайдеш у ньому своє місце.
І я обіцяю: доки жива — завжди буду поруч.
Навіть якщо мовчки. Навіть якщо здалеку.

Люблю тебе до кожної зірки.
Мама.»**

Її рука тремтить. Вона закриває блокнот і вкладає його на полицю, поруч із пелюшками.
Потім нахиляється до мене, цілуючи у чоло.

— Ти мій найкращий лист до життя, — шепоче.
І я, не прокидаючись, стиха шевелюсь.
Бо навіть уві сні — чую її любов.

---