Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

— Заінтригувала їх.

Посміхнулася і сказала:

— Просто не хочу, щоб вони почувалися ніяково через мій вибір. Ваша Величність, я думаю, королю не сподобається те, що ви хочете мене удочерити.

— Ізабелло, не вигадуй, все буде добре. Він, звісно, упиратиметься, але потім погодиться.

— О котрій годині прибуває король?

— Через годину. Люба, сходи поки що за чаєм для нас двох.

Поки йшла в їдальню, міркувала: сенс мене удочеряти, адже я вже доросла. Навіть якщо я їй чимось подобаюся, так я і так завжди при ній.

— Зробіть чай для Її Величності, — попросила в їдальні.

— Скільки чашок?

— Дві.

Мені приготували тацю з чаєм, що заварюється в чайничку, дві чашки, блюдця, дві ложки. Поставили маленьку цукорницю і маленьку вазочку з улюбленими цукерками королеви.

— Дякую.

— Донесеш? — запитала мене Лариса, вона, мабуть, зайшла до королеви і та відправила її до мене.

— Думаю, так.

Узяла тацю й обережно понесла.

— Ізо, не нервуй, — сказала мені королева.

Ми випили з нею чай, і навіть дуже мило посиділи, але всередині було якесь занепокоєння, і я не могла зрозуміти, чому, чи то від майбутнього знайомства з королівською родиною, чи то від того, що я думала про Альфреда з Рональдом.

— Ізабелло, віднеси, будь ласка, тацю і заодно заспокойся.

Я кивнула і вийшла з кімнати. Не знаю, чим відрізнятиметься моє становище як прийомної доньки... Але поки що я прислуга королеви, і не бачу в цьому нічого поганого.

Коли повернулася, то застигла в дверях. Королева Мартіна махнула мені рукою, щоб я заходила. У кімнаті вже був її чоловік із синами, хоч вона ніколи не показувала його фотографії, я відразу зрозуміла, що це він.

— Дорогий, це Ізабелла, про неї я тобі розповідала. Ізо, це мій чоловік Олександр і сини Євген і Роман.

Я легенько вклонилася. Якось далі дверей не змогла зробити й кроку. Король дуже пильно дивився на мене і мені було дуже незатишно під цим поглядом. У ньому відчувалося презирство. А у принців навпаки був легкий погляд, здається я їм сподобалася.

— Мартіно, я проти, — сказав король, повертаючись до дружини.

— Саша! Але вона мені як донька.

— Я поки пройшовся короблем, чув, що її називають твоєю живою лялькою. Не награлася в доньки-матері. Тобі мало двох дорослих синів, що ще хочеш удочерити дорослу дівчину? Якщо тобі так хочеться, нехай вона й далі працює при тобі, буде твоєю особистою служницею. Хоча в тебе й так уже є одна, нехай буде дві, мені не шкода.

— Я не хочу, щоб вона була служницею, вона мені дуже цінна.

— Чим?

— Тобі не зрозуміти, що таке споріднена душа.

— Чому ж, я думав, ми з тобою споріднені душі. Мартіно, це просто нерозумно. Чи вона тобі голову задурила? Що ти наговорила королеві? — запитання прозвучало різко, як удар хлиста.

— Нічого.

— Тату, не нападай на неї, ти її вже й так залякав до напівнепритомності.

— Щось не помітно, щоб вона була готова ось—ось знепритомніти. Іди геть з очей, тебе викличуть.

Я швидко вклонилася і втекла. У коридорі на своєму поверсі налітала на Ларису.

— Що сталося? — здивувалася вона.

— Ходімо до мене.

У себе в кімнаті я розповіла їй те, що королева хоче мене удочерити, а я не розумію, навіщо. Тепер прибув король, вона йому це сказала, я переказала їй його реакцію.

— Так... — задумливо сказала вона, — влипла ти, однак. Він буває дуже суворий у гніві, тож співчуваю тобі. Сподіваюся, він тебе не вб'є.

Після спілкування і сперечань із дружиною король вирішив більше дізнатися про мене. Йому подали інформацію про те, що мене забрали з планети урс, як єдину, хто вижив. І повідомили, що є запис спогадів, зроблений учора. Король його переглянув разом із синами.

— Смілива дівчина, — сказав Євген, — навіть із котушок не злетіла після такого.

— Тату, тут ще є запис із нашого корабля. Ізабелла розправилася з урсою, яка пробралася на корабель, — сказав Рома

Після перегляду відео король сказав:

— Якби її не забрали, троє хлопців були б живі.

— Тату, її забрали з планети, тому що такі правила. Найближчий корабель до місця аварії має прийти на допомогу. Наш був найближчий. І вона врятувала інших. Тому що це була випадковість, що урса пробралася на корабель.

Батько їм нічого не відповів, пішов до моєї каюти, постукав. Я відчинила двері і здивувалася, побачивши короля.

— Наступного разу, коли моя кохана дружина запитає, чи згодна ти, щоб тебе удочерили, відмовся. Зрозуміла?

— Так, сер.

— Розумниця. Іди до неї.