Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

Королева була мовчазна і нічого мені не говорила. Я встала біля вікна і дивилася на планету.

— Переживаєш за них?

— Так.

— Ізо, ти хочеш, щоб я тебе удочерила?

— Ні.

— Ти не вмієш брехати, — тихо сказала королева, — отже, Олександр заходив до тебе. Гаразд, я з ним ще поговорю. Іди поки що погуляй.

Я вийшла з її покоїв і мало не зіткнулася з королем. Він пропустив мене. Коли двері зачинилися, почула гучне запитання королеви:

— Як ти міг?! Не смій тиснути на неї!

— Мартіно, ти її просто пошкодувала за те, що вона пережила.

— Я полюбила за її щирість. І те, що вона не вміє брехати на відміну від багатьох.

— Тільки через це не має сенсу її удочеряти. Нехай буде твоєю улюбленою служницею, дівчинкою на побігеньках.

— Я хочу доньку! — зі сльозами сказала королева.

— Мартіно, кохана. Ми вже немолоді для ще однієї дитини, і ми вже стільки пробували.

— А вона вже є, Ізабелла вже доросла.

— У неї є свої батьки.

— Вони загинули рік тому.

Олександр обійняв дружину і постарався заспокоїти:

— Я ж не збираюся її проганяти і відсторонювати від тебе.

Пішла в їдальню, я вирішила перекусити і подумати над тим, як реагувати на сімейні розбірки в королівській родині. Було ніяково, що стала причиною сварок короля з королевою. Згадалися слова Лариси про те, що мене можуть позбутися. Було не зрозуміло, як мені правильно вчинити.

До мене підійшов один зі службовців їдальні і сказав, що мене король чекає біля входу. Я швидко встала і пішла до нього. Він уважно подивився:

— Тепер я розумію, чому тебе називають її лялькою. Мартіна просто не награлася в маму, от і намагається це компенсувати. Іди до неї, лялечко, і будь слухняною.

Мовчки пішла, а в очах застигли сльози. До покоїв королеви я не дійшла, зайшла у свою кімнату і розревілася. Незабаром Її Величність зателефонувала сама і запитала:

— Де ти?

— У себе.

— Сподіваюся, Олександр тебе не знайшов. Бо він ішов не в найкращому настрої.

— Мені прийти? — запитала я спокійно.

— Якщо можеш.

— Зараз буду.

Подзвонила Ларисі:

— Ларіс, ти у себе?

— Так, що сталося?

— У тебе косметика є, а то я трохи розревілася.

— Заходь, швидко нафарбую.

Лариса справді швидко сховала сліди сліз так, що було практично не видно і самої косметики.

— Якщо хочеш, можу навчити.

— Так. Прошу допомогти купити косметику, відчуваю вона мені ще не раз стане в пригоді.

— Біжи вже, не змушуй королеву чекати.

Я швидко пішла до королеви, на душі було паршиво. Згадала планету з урсами, самотність, смерть. І постаралася порадіти, що я не на ній. З легкою посмішкою зайшла в покої королеви. Вона швидко підійшла до мене і міцно обійняла.

— Я боялася, що Саша гидот тобі наговорить. Він так і не хоче зрозуміти мене, не хоче, щоб я тебе удочеряла.

— Ваша Величність, гадаю, у цьому немає потреби.

— Мені просто так хочеться, що б ти могла назвати мене своєю мамою. Ти б знала, як я знову хочу почути "мама", а не це постійне "Ваша Величність" або "королева". Називай мене Мартіна, коли ми наодинці. Просити називати "мамою", це було б занадто навіть після удочеріння. Ти пам'ятаєш і любиш своїх рідних батьків, — після паузи королева запитала. − Лариса тебе підфарбувала?

— Так, — я злегка посміхнулася, — попросила в неї навчити мене потім на дозвіллі.

— Ну цієї нехитрої справи і я можу тебе навчити. Ти раніше не фарбувалася?

— Тільки вії.

Королева посміхнулася і сказала.

— Ну, давай займемося жіночими премудростями.

Двері відчинилися, зайшов король із синами, я внутрішньо напружилася. Мартіна помітила це і подивилася на чоловіка. Той тільки злегка посміхнувся і запитав:

— Чим займаєтеся?

— Хочу навчити Ізабеллу користуватися косметикою. Чи ви щось хотіли запропонувати?

— Хотів запросити тебе на обід у ресторан. Ми сім'єю давно не збиралися. Заодно помиримося, нам нема чого з тобою сваритися.

— Ізо, підеш із нами? — запитала королева.

— Ні, — одразу випалила я, мені справді не хотілося йти з ними.

Вона здивовано подивилася на мене, потім на свого чоловіка

— Мартіно, я її не бив.

— Ти до такого не опускаєшся, — холодно сказала вона, — твої слова ранять сильніше. Я просто хочу зрозуміти, що ти їй такого сказав, що вона тепер від однієї твоєї присутності напружується і внутрішньо стискається в грудку.