Читати книгу - "Опора, Moon Grey"

-             То що, старий, вдалось тобі переписати хоч одну свою історію?

-             Де там. Ніт.

-             А в своїй Чорній Книзі що тримаєш?

-             Нащо тобі?

-             Так хочу-таки взнати, з чого все почалось.

-             Гаразд.

-             Гаразд?! То не допросишся, а тут на тобі «гаразд!»

-             Та вмощуйся вже, вмощуйся.

Тиша повернулась і примостилась навколо діда Нейрона перетворившись на суцільні вуха. І той почав.

-             Назву я цю історію 

«Не та жінка».

Старий замисливсь на хвильку. Чомусь похитав головою, кивнув і почав:

-             Почалось все з того, що навколо було сіро. Як от на світанку. Тільки цвіркунів не чути.

Спокій, рівновага, тиша. НічогонÍщо.

-             «Нічогоніщо»? – Уточнила Тиша? – Що це ще таке?

-             Я вже сказав. Це коли поночі і цвіркунів не чути, - відмахнувся дід Нейрон, - ти слухай далі і не перебивай. Все зрозумієш.

-             Та чого ти, Нейроне, скажи вже, - це подали голос Нирки.

-             І всим стане все зрозуміліше, - додало Серце.

Дід Нейрон ще покомизився для годиться, та дуже хотілось цю історію йому вже не тримати в секреті. Бо хто зна, коли прийде його Час.

-             Добре, добре. Але не швидіть мене. – Він ще раз похитав головою.

Всі переглянулись, їм вдруге здалось, що він наче з кимось спілкується, але вголос ніхто нічого не сказав. Може дід з думками так збирається.

-             Так от. Пояснюю. Нічогоніщо –це така сталість. Коли взагалі повна рівновага. Ніщо не робило нічого. Але є нюанс. Ця рівновага стала переповнена. А так як переповнення в перебуванні стає, як ми знаєм, тим, що виходить за межі, то виникло два стани абсолютно однакових по всих параметрах, та ще й саме в собі.

Вони ж водночас належали одне одному і не були одним цілим та були залежними одне від одного і тому єдиним.

Нічого сталось. Воно було і от враз сталось.

-             Нейроне, ти про «Інь-Ян» зараз розповідаєш? – запитала Тиша.

-             Так. Але ж тобі просто сказати це – ти заявиш, що всі це знають і всю інтригу зіпсуєш.

-             Тобто Ян чи Інь пішла в двіж? – Наче не почула звинувачень Тиша.

-             Абсолютно точно. – Задоволено продовжив Нейрон. - І процес цей вже давно йшов, але непомітний. Саме існування Нічогоніщо враз стало перебувати само в собі до найменших часточок. Стабільна частина, ось, як Серце, орган. Ти бачиш його Стан.

-             Бачу. – Тиша автоматично глянула на Серце, а те аж запишалось від уваги. –  І що?

-             А те, що  саме по собі Серце складається з мільйонів клітиночок. А клітинки теж мають складову ще меншу, а та складова –ще дрібніша, розумієш?

-             Тобто оті частинки мали вміст в собі, який виконував рух?

-             Точно! Отакі частинки, що виконували існування, яке накопичилось і стало рухом, утворили суцільне з’єднання через ці рухи. Сам рух – це : «є» - «нема». Хвилями котить.

-             Як пульс? – вставило Серце.

-             Як пульс. Згоден. – Дід хмикнув і продовжив, - Це вже стало поєднання і водночас розділення. Кожна частинка є. Вона є. Зрозуміло?

Дід оглянув кожного слухача, рухаючи тулубом та спершись руками об свої коліна. Він витягнув голову з дендритами на аксоні  так, що та аж засіпалась від напруги. Побачивши, що всі зацікавлені слухати далі, він відкинувся на стінку Серця і продовжив:

-             От, позначимо це «-» з зазначенням, що «не діє». Але коли ця частинка «існує», то вона автоматично стає «-» і «-»! Тобто вона виконала дію вже самим своїм існуванням. Саме це і стало переповненням Нічогоніщо в самім собі. 

-             Бляха, воно, нічого не роблячи, робило щось, ти ба! - Серце насупилось, пам’ятаючи свою нещодавню історію. Але всі зробили вигляд, що ніхто нічого не почув.

-             Тоді, - висловила припущення Нирка, -переповнення змусило виконати дію. Бо «-» та «-» утворюють більше одного.

-             Так, - додала друга Нирка, - а утворення пари–це вже реальна дія!

-             То що, їх стало ТРОЄ? – Тиша здивувалась, аж задзвеніла.

-             Звісно, що троє, - відповів Нейрон. – Перший «-»  - це скажем так, «тіло», другий «-» - це дія відносно себе «тіло є», а от третя, що поєднує водночас стан та дію – це «+». Себто переповнення, яке здатне діяти назовні. Від себе.

-             Тобто, як я, - додало Серце. – Я маю складову «тіло», яка існує, щоб «я є», а я в свою чергу «+»? Виходить, що я  отой самий «+», який ще й може зробити дію- качати?

-             Здається, що так. – Разом сказали Нирки.

-             Так то воно так, але не дивіться на Серце. Бо, щоб до нього дійти, як до дуже складного прикладу, ще ого-го скільки шляху подолати треба.

-             Як це? – Здивувалась Тиша.- Ось же ми все це розібрали. Наче вся ясно.

-             Бо оті частинки, про які я вам оповідаю,  не мали певної утвореної структури. Вони становили так звану  Плазму. Це і зараз скрізь є. – Махнув старий Нейрон. – Ці частинки назвемо іонами з електронами. Тобто, в шаленій кількості атоми існують з від’єднаним, який бовтається вільно поряд і одночасно атоми з зайвим приєднаним електроном. Ці атоми між собою мають зв’язок саме через оцей «+», якого поки що нема. Він хвилями пульсує, пам’ятаєте: «є» - «нема»,  без утворення форми чи обмеженості.

Якщо хто чув чи знає, забігаючи далі в поясненні, то ми можемо доєднати певну кількість електронів і визначимо, що це за атом, згідно кількості протонів. Чи від’єднати певну кількість електронів і теж визначити, що це за атом. Але зараз в цій історії –це те, що само в собі переповнене, займає все і скрізь.

Нейрон поважно приосанився, витягнувши вперед ноги –аксони. Інформація бігла в нього сама по собі, від голови діда ( це так звана –сома),  вздовж по аксону-тілу та нозі-аксону, до синапса. Там вона відокремлювалась і Нейрон дендритом хвацько підхоплював іскорки інформації і вкидав назад до соми.