Читати книгу - "Повітряний замок, що вибухнув"

— Ми повинні спробувати домовитися.

— Розмову закінчено. Забирайся. І скажи їм, хай наступного разу до мене пришлють дорослого чоловіка, з яким я міг би все обговорити.

Залаченко відвернув голову так, що зустрітися з ним поглядом стало неможливо. Юнас Сандберґ трохи подивився на нього, потім знизав плечима і підвівся. Він уже майже дійшов до дверей, коли знову почув голос Залаченка.

— Ще одне.

Сандберґ обернувся.

— Саландер.

— Що з нею?

— Саландер треба усунути.

— Що ви маєте на увазі?

У Сандберґа на секунду став такий стривожений вигляд, що Залаченко не зміг стримати посмішки, хоча біль аж пронизав йому щелепу.

— Я розумію, що ви — слабаки, дуже обережні, щоб її вбити, та у вас на таку справу немає і ресурсів. Хто міг би за таке взятися… ти, чи що? Але її необхідно усунути. Її свідчення має бути визнане недійсним. Саландер слід засадити до психлікарні, довічно.

Лісбет Саландер почула кроки в коридорі, біля своєї палати. Імені Юнаса Сандберґа уловити вона не змогла, та й кроків його їй раніше чути не доводилося.

Зате двері її палати весь вечір простояли відчинені, бо сестри навідувалися до неї майже що десять хвилин. Вона чула, як він підійшов до сестри, прямо перед дверима в палату, і пояснив, що йому треба побачити пана Карла Акселя Бодіна у невідкладній справі. Лісбет зміркувала, що він пред’являє посвідчення, але при цьому не було названо ні ім’я відвідувача, ні тип документа.

Сестра попросила його почекати і пішла перевірити, чи не спить пан Карл Аксель Бодін. Лісбет Саландер зробила висновок, що посвідчення достатньо переконливе.

Їй було чути, як сестра пройшла по коридору наліво; щоб дійти до мети, їй потрібно було зробити сімнадцять кроків. Незабаром після цього відвідувач, долаючи ту саму відстань, зробив усього чотирнадцять кроків. У середньому виходило п’ятнадцять з половиною кроків. Лісбет оцінила довжину кроку в шістдесят сантиметрів і, помноживши її на п’ятнадцять з половиною, визначила, що Залаченко перебуває в палаті, розташованій на відстані дев’ятсот тридцять сантиметрів ліворуч по коридору. Ну, приблизно за десять метрів. Її палата була близько п’яти метрів шириною, отже, Залаченко — через двоє дверей від неї.

Як показав електронний годинник на нічному столику, візит тривав рівно десять хвилин.

Коли Юнас Сандберґ пішов, Залаченко довго лежав без сну. Він припустив, що навряд чи відвідувач назвався справжнім ім’ям, оскільки знав з досвіду: шведські шпигуни-аматори мають особливу пристрасть до використання псевдонімів, навіть коли в цьому немає жодної необхідності. В будь-якому разі поява Юнаса (чи як там його звуть) стала першим знаком того, що «Секція» узяла його ситуацію на замітку. Зважаючи на галас у ЗМІ, всю цю історію навряд щоб можна було від них приховати. Водночас візит став і підтвердженням того, що вони захвилювалися. Чого й слід було чекати.

Залаченко зважував плюси й мінуси, прикидав можливості і відкидав альтернативні рішення. Цілком очевидно, що все вийшло навпаки. За ідеального розкладу він зараз був би вдома, у Госсеберзі, Рональд Нідерман перебував би в безпеці за кордоном, а Лісбет Саландер лежала б закопаною в ямі. Хоча теоретично йому й було зрозуміло, що саме сталося, але він усе ще ніяк не міг уторопати, яким чином їй вдалося вибратися з могили, дістатися садиби і двома ударами сокири зруйнувати його спокійне життя. Вона виявилася фантастично живучою.

Зате він чудово розумів, що сталося з Рональдом Нідерманом і чому той кинувся бігти не оглядаючись, замість того щоб швидко розібратися з Саландер. Залаченко знав, що в Нідермана щось не те з головою — йому вічно ввижалися примари, і старшому з двох компаньйонів уже не раз доводилося втручатися, коли Нідерман втрачав контроль над своїми діями, забиваючись у куток від жаху.

Це непокоїло Залаченка. Він не сумнівався: якщо Рональда Нідермана ще не зловили, отже, в першу добу після втечі з Госсеберґи той діяв раціонально. Ймовірно, він пробиратиметься до Таллінна, де його зможуть прикрити люди з кримінальної імперії Залаченка. Проте не можна знати заздалегідь, в який момент Нідермана паралізує, і це вселяло тривогу. Якщо напад станеться під час втечі, то він може зробити помилку, а тоді його схоплять. Добровільно Нідерман не здасться, а отже, повбиває поліцейських і, цілком можливо, загине сам.

Ця думка не давала Залаченку спокою. Він не бажав смерті Нідерману — адже той був його сином. З другого боку, як це не прикро, Рональду не можна потрапляти до рук поліції живим. Він ніколи ще не сидів у в’язниці, і Залаченко не міг передбачити, яку реакцію у нього викличуть допити. Залаченко підозрював, що Нідерман, на жаль, не зможе вперто мовчати. Отже, краще, щоб поліцейські його вбили. Звичайно, Залаченко оплакуватиме сина, але альтернатива ще гірша — інакше йому самому доведеться провести решту життя у в’язниці.

Проте Нідерман у бігах уже сорок вісім годин, і його досі не зловили. Це добре. Це означає, що Нідерман у нормі, а в такому разі він непереможний.

Непокоїла Залаченка і віддалена перспектива. Його хвилювало, чи зможе Нідерман існувати самостійно, коли поруч не буде батька, який скеровував би його по життю. З роками Залаченко помітив, що коли він припиняв давати Нідерману інструкції або ослабляв віжки і надавав йому можливість приймати рішення самостійно, той інколи впадав у стан апатії та нерішучості.

Уже вкотре Залаченко відчував гіркоту і сором через те, що синові властиві подібні якості. Рональд Нідерман, безумовно, вельми обдарований, має такі фізичні дані, завдяки яким його всі бояться. Крім того, він чудовий і холоднокровний організатор. Проблема в тому, що йому бракує задатків лідера. Хто-небудь обов’язково повинен пояснювати йому, що треба організовувати.

Проте зараз Залаченко не міг допомогти синові — слід було спочатку потурбуватися про себе самого. А його становище було складним, либонь, складнішим, ніж будь-коли.

Він не покладав особливих надій на сьогоднішній візит адвоката Тумассона. Адже Тумассон спеціалізується на бізнесі, і попри всі його здібності в даному разі на нього розраховувати не варто.

А ще візит цього Юнаса Сандберґа… Сандберґ міг запропонувати значно міцніший рятувальний трос, проте цей трос міг обернутися пасткою. Необхідно правильно розіграти свої карти і взяти ситуацію під контроль. Контроль — це все.

І зрештою, можна сподіватися на власні сили. Тепер він потребує медичної допомоги, проте за кілька днів — скажімо, за тиждень — він видужає. Якщо питання стане руба, то