Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Польові дослідження з українського сексу 📚 - Українською

Читати книгу - "Польові дослідження з українського сексу"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Польові дослідження з українського сексу" автора Оксана Стефанівна Забужко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 21 22 23 ... 37
Перейти на сторінку:
як щомiсячний бiль пустого лона, — виживання, скоро пiдмiняє собою життя, обертається виродженням, авжеж, браття-євреї, милi мої ашкеназi (в разi хто з вас випадком затесався серед публiки), — це й до вас п’ється: можете собi скiльки хочте згорда пирхати на сабрiв — тупицi, мовляв, рогулi, чи як вони там у вас значаться, — а менi назавжди вбився в пам’ятку заздрий, знизу вгору, погляд колеги-киянина, невеличкого, юрливого полукровки з жiночно вузенькими, високо пiдiбганими плiчками, що невловно накидали йому профiльну поставу горбаня, — ми вешталися з ним по Єрусалиму, переходили попри стонадцятий на дню патруль, i бiдака — не стримався, заламався: шiстдесятирiчний, ще брежнєвського розливу, професор, хлопчисько, що жадiбно витрiщається крiзь дiрку в парканi на вiйськовий парад, став горбатим слупиком, i вихопилося вслiд патрулевi — глибше власних полукровочних комплексiв укрите, аж присьорбнув слиною: "Якi вони… красивi!" — а вояки там i правда як на пiдбiр — мiфологiчнi велетнi, помилково вбра-нi в плямистий однострiй з автоматами через плече, розложистi гiрськi плато спин, рухомi стовбури стегон, мiцнi, з синюватим, проти оливкової засмаги, вiдливом, зуби, мов сама земля ожила й заходила в рiст, ах якi мужики, бенкет для зору! — в Схiднiй Європi пiди-но пошукай таких розкiшних бардадимiв семiтського типу, — нiби там, серед на вохру випалених безводних пагорбiв, i далi тривала, нiколи не перериваючись, бiблiйна iсторiя, в кожному разi, цi — в одностроях i з автоматами, як прочiсували арабськi й християнськi квартали, посуваючись по осонню з облудно лiньку-ватою грацiєю ситих хижакiв, — могли бути нащадками Авраама i Якова, мiй же професор — вже самими отими мерзлякувато, чи то вибачливо, скуленими (укри-тися, сховатися, догiдливо пiдхихикнути й злитися з меблею) плiчками — заперечував достеменнiсть Старого Заповiту: з такими плiчками неможливо боротися з янголом, взагалi нiчого неможливо, окрiм як бiгти "по вєрьовочкє", що вiн цiлий вiк i робив, що робили, з колiна в колiно все глибше вгрузаючи пiдборiддям у грудну клiтину, мiльйони ашкеназi, а вєрьовочка лопнула i жида прихлопнула, гай-гай! Але в них — в них усе-таки є випаленi до вохряної жовтизни пагорби, на яких триває iсторiя: хто скаже менi, де наш Єрусалим, де його шукати?

Там, у Єрусалимi, переходячи вiд храму до храму, вона просила в Бога сили — бiльше нiчого: рiк видався тяжкий, самотнiй (шлюб, що довший час догнивав був потихеньку, затуманюючи душу, як вiконце в парко надиханiй кiмнатi, нарештi розпався), а головне — бездомний, весь у нарваних скоках вiд одного тимчасового пристановиська до iншого, аби тiльки не лишатися в мацiпусiнькiй квартирцi вкупi з мамою: з нею вона починала ненавидiти власне тiло, його вперту, необорну матерiальнiсть — мусило, хоч ти лусни, займати певний кубiчний об’єм простору! — ночами снилась собi хлопом — високим, довговолосим чорнявим самцем-Мауглi, що волочить у койку стару вiдьму в звислих блакитнаво-сивих космаках — i не може її взяти! — ото б утiшились американськi психоаналiтики, аби їм таке доповiсти! — тодi-то й стало зринати — промельком, скидом, вихопиться й спорсне — вiдчуття якоїсь наскрiзної вiдкритостi-всiм-вiтрам: на добре чи на зле? Розумом запевняла себе, зцiпивши зуби: хай хоч гiрше, аби iнше! — а вiршi обiцяли:

"Цiєї ночi, певно, прийде жах.

Гарячий дрож — любовний чи блювотний —

Передчуттям збоченського зв’язку

Чи крику смертного стенає кволе тiло.

Розрив, розрив — всiх зв’язок, нервiв, жил:

Моя беззахиснiсть така тепер зовсюдна,

Немов одвертий заклик злу: Приходь!

Я вже себе побачила будинком,

З якого в нiч оголеним вiкном

Горить жовтогарячий прямокутник

Iз планками упоперек грудей

I низу живота — як на рентгенi,

I камiнь той, котрий розтрощить шибку,

Вже десь лежить, чекаючи руки".

Во блiн — що тут ще скажеш… А в Єрусалимi якось було попустило, зрештою, й симпозiум видався цiкавий, так що поперек-горла-вгороджену кiстку власного, вже зафаховiлого екзгибицiонiзму: щоразу заново демонструвати вишкiреним захiдним iнтелектуалам, що й укра-їнцi, бач, годнi висловлюватися складнопiдрядними реченнями, — вона тодi проковтнула порiвняно безболi-сно, — тiльки, сидячи в перервi мiж сесiями на вiдкри-тiй терасi за столиком, блаженно витягши ноги, посьорбуючи кавусю вперемiж iз балачкою — сперечалися за Донцова, та зрозумiйте ж ви, панство, це не антисемi-тизм — це рев пораненого звiра: пустiть, дайте нам жити! — й з укритою посмiшкою розглядаючи спiвроз-мовцiв крiзь золотинки змружених вiй, вона зненацька почула рiзке, надсадне янчання: невiдь-звiдки на терасi взявся антрацитово-чорний котюга, задерши хвоста йшов мiж столиками, крiзь загальний смiх та рiзномовнi оклики, й патрав повiтря червоно роззявленим вереском, — бризнуло попiд шкiру легеньким холодком: це ще що за проява? — а воно, стерво, скерувалося просто до їхнього гурта — вигнувши спину, плигицьнуло їй на колiна, теплим тягарем зiбгалося в пеленi й занишкло, посiпуючи насторченим вухом, перемкнувшись на утробне воркотання: знайшло, кого шукало. Посмiялись тодi, та й вже, — з несвiдомим острахом, мов на те, щоб загодити, вона обережно погладила звiрюку, — котище розплющив на неї жорстко заскленi золотi очиська з чорними прорiзами зiниць, як у навспак поставлених свiчок, охнула подумки: свят-свят-свят! — попалась, золотце, от коли попалась — акурат за пiвроку до того, як — оглушило, завертiло вихором, пiдхопило-понесло, не давши оханутись: спасительницею себе уявила, жоною-мироносицею, так? Ну то маєш — прицiльно, просто в той свiтляний прямокутник, iз планками упоперек грудей i низу живота, i не скигли тепер — вiн, як-не-як, тебе любив, той чоловiк. Нi, то щось iнше хотiло ним тебе любити: котик у пеленi, котик на лонi, зблиск очей i пазурiв, а я, розпростерта, граю на скрипочку i кричу: ах коханий, менi боляче, боляче, чуєш?

Поясни менi одну штуку. Поясни, бо я щось нiяк не в’їду. Ти що ж — справдi вважаєш, що коли у тебе — стоїть, i не зразу кiнчаєш, то ти вже й князь, i жiнка мусить сукати нiжками й прискати окропом, iно ти зволиш до неї доторкнутися — серед ночi, по тому як позгортаєш, акуратненько так, свої рисунки, а я тимчасом вiдбуватиму перший сон? А втiм, iз його приїздом їй перестали снитися сни — точнiш, вона перестала їх пам’ятати: клубочились якiсь ошмаття, переважно тьмяних, брунатних i асфальтово-сiрих, тонiв, але жоден сюжет не протискався в денну тяму, немов мiж нею i нiчною в мить пробудження падало важке вiко, — свiдомiсть його присутностi поруч перекривала канали зв’язку. Чи не вперше в життi вона виявилась ув’язненою

1 ... 21 22 23 ... 37
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Польові дослідження з українського сексу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Польові дослідження з українського сексу"