Читати книгу - "Джмеленя та Канікульне озеро"

нього з дивана на килим. На екрані з’явилися верби навколо Канікульного озера. Потім камера показала гори будівельних відходів і на їхньому фоні — Шприху й Захланську. Захланська показувала на сміття й розповідала, що то її благочинність і що то вона все тут наробила! Потім обоє жінок перелізли через купу напівзогнилого лахміття та далі вчинили таке, чого ніхто з глядачів не міг собі уявити! Захланська в дорогій сукні всілася в іржаве діряве відро, задерши ноги, а Шприха провалилася місцем для сидіння в пощерблену емальовану балію. Тоді жінки взяли з корпусу розтрощеного холодильника дві бруднющі пластикові склянки із зеленою тванню. Захланська кинула туди двох равликів, покалатала їх старою зубною щіткою, а потім сьорбнула. Шприха витворила ще гидотніше: витягнула зі своєї склянки здоровезну коричневу п’явку, запхала її собі між губи й почала смоктати. П’явка з переляку вигиналася в різні боки, намагаючись вирватись. Тоді собачка притягнула використаний дитячий підгузок, а її господиня, не гидуючи, поклала його біля своєї склянки й сказала, що шоколаду зараз не їсть. Потім Аліна й Надія попрощались. А з-за кадру долинуло радісне квакання.

— Здається, я зараз виблюю! — тихо сказала мама.

— Нічого не розумію! — мовила бабця, обмахуючи обличчя. — Ми ж зранку були на цьому озері! Куди поділися парасольки з лежаками?

Усі у вітальні тепер дивилися не в телевізор, а на бабцю. Й обличчя в них були не менш здивовані.

— Що сталося? Чого всі витріщаються на мене? — бабуся Леся ніяк не могла второпати, в чому справа й ще декілька разів махнула біля свого носа розношеним і зацвілим шльопанцем. — І, до речі, чого так смердить брудними ногами?

Тут вона підозріло оглянула шльопанець у своїй руці, наче вперше його побачила. Тоді, вереснувши, пожбурила старе взуття геть від себе й затріпала рукою, наче капець її вкусив.

— Йой, лишенько! Я ж з озера принесла розкішне віяло! Звідки той облізлий капець?

— Бабусю, це все маролюзії болотяників. Поки люди бачать те, що хочуть, жабуни-зайди перетворюють Канікульне озеро на болото! — спробувала переконати Григорівну внучка.

— І не тільки озеро! Вони вже на сусідні будинки чигають! Усе навколо пропахло драговинням! — додав Дмитрик і поправив окуляри.

— Чому Шприха й Захланська так по-дурному поводились? — Дзвінка запитально глянула на друга.

— Тому що вони справді бачили напої, столик, горнятка, красу навколо! Їм маролюзилось!

— А ми бачили все, як було насправді!

— Так! Бо телевізор маролюзії не передає! Не той формат!

* * *

Підвечір до Дзвінки прийшов Тиціан у своєму спецодязі. Як завжди, він залишав мокрі сліди, а в його черевиках хлюпала вода. Тато з радістю повів сантехніка в туалет показати, що там відбувається. Водяник-сантехнік щось почарував над унітазом, вилив туди якийсь відвар із сильним м’ятним ароматом і рушив до Дмитрикової квартири. Там зробив те саме. Через дві години він обійшов увесь будинок. Болотний сморід поменшав.

На вулиці Дмитрик розповів Тиціану про телевізійний сюжет з озера. Ця новина дуже втішила водяника.

— Добре, що люди побачили правду!

— Тиціане, хотів тебе запитати про скарб, — мовив Дмитрик.

— Це таємниця, але не тільки для вас, а й для мене!

— Як так?

— Кожен водяник мусить мати скарб, щоб керувати водоймою. Мій скарб лишив мені у спадок тато-водяник. Тепер скарб активно шукають болотяники. Вони вже все дно перерили, а мою домівку перетворили на руїни. Поламали пральну машинку, порвали гамак ще й хотіли моїх кубинських тарганів з’їсти. Я ледве встиг їх врятувати. До речі, можна вони деякий час поживуть у вас?

— Звісно! Я дуже люблю тварин! — відразу погодився Дмитрик. — Але чому ти не забрав скарб і не переховав його?

— Бо я й сам його не знайшов. Тато залишив мені тільки карту скарбу. Але раніше я був ще замалий, щоб розібратися в ній!

— Це не проблема! Я чудово розбираюся в картах скарбів. Стільки мультиків про них бачив.

— Отут ще одна заковика. Я точно не знаю, як саме виглядає ця карта! Щоб у ній розібратися, потрібно її знайти!

— То запитаймо у твого батька! До речі, де він? Може, йому підводного листа написати?

— Батько далеко! — сумно зітхнув водяник. — Коли на Дніпрі й інших річках понабудовували величезні водосховища, вода там почала сильно псуватися та цвісти, багато риби вмирало, птахи не хотіли гніздитися. Місцеві водяні мешканці не могли впоратися з цим лихом і не встигали очищувати штучні водойми. Тоді було оголошено водяникову мобілізацію. Вони сотнями попливли рятувати дніпровські води. От після цього я батька вже й не бачив! Мабуть, у водосховищах і досі багато роботи.

— Значить, мусимо покладатися тільки на власні сили!

— Еге ж!

— А що ж у тебе від батька залишилося?

— Небагато. Я сьогодні зранку намагався врятувати свої речі й мало не потрапив болотяникам на сніданок. Усе, що встиг ухопити, лежить у потаємному сховку. Там дещо і з мого спадку.

— Сьогодні вже пізно, час додому, але завтра обов’язково переглянемо твоє вціліле майно, — за окулярами Дмитрикові очі запалали цікавістю. Нічого у світі він не любив так, як розгадувати таємниці. А тут карта, скарби!

— Домовились. Завтра о десятій ранку чекаю вас на цьому місці!

— Знову в каналізацію?

— А де ще можна спокійно поговорити?

— Ну, тоді до завтра!

* * *

Вмостившись на подушці біля дивана, Дзвінка з цікавістю дивилася телепередачу. Разом з нею перед екраном зібралася вся її родина і Дмитрик.

Якась тітка на телеекрані витягувала листи з конвертів і довго не хотіла читати, що там написано, хоча всі вже просили її, і ведучі програми, і