Читати книгу - "Вирій загублених душ"

Жінка, наділена такими достоїнствами, повинна була б прикрашати кращі вітальні європейського бомонду. Розум, освіченість і комунікабельність мадам Фужерон могли б відкрити їй шлях до блискучої кар’єри. Однак в Україні такі люди ще довго будуть непотрібними. В Італії Анну Легкоступ, у кращому випадку, чекала б доля утриманки. А що у Франції? Якщо статус дружини Едмона і підніс цю жінку в очах суспільства, то хіба що на якийсь непомітний щабель. Тепер, після підтвердження українського диплома, Аня мріяла викладати математику у французькій школі, але чи вдасться їй знайти роботу?

Синьйор Конті не раз спостерігав за подібними уявними злетами жінок-іммігранток зі Східної Європи. Часто ці злети приводили до провалля, в якому швидко закінчувалося життя яскравого, мрійливого метелика, як закономірний фінал гри без правил. Доля і без того вже досить цинічно повелася з белла донною. Чим таким вислужився перед нею Фужерон, цей альфонс із фіктивним шлюбним посвідченням? Свого часу Сильвіо мав нагоду на якийсь період виправити цю несправедливість. Проте чи можливий діалог із метеликом?! При цій думці італієць спохмурнів. Він покладався на інтуїцію, керуючись принципом: «Життя цієї хвилини!» Тільки в такий спосіб збільшувалася ймовірність нової зустрічі з його мінливою, примхливою синьйорою. Як він міг поїхати, залишивши Анну в обіймах Парижа? Вона знехтувала послугами Сильвіо в ролі лоцмана в цьому морі спокус, але чи випливе сама? Вона вирішила зазирнути до колодязя потаємних бажань, але чи не запаморочиться їй в голові? І тому він хотів бути поруч із нею.

— Ви спите? — сказала Шура, зазирнувши до кімнати.

У руках жінка тримала столові прибори і тарілку із рибною стравою. У глибині кімнати миготів включений зранку телевізор. Шура, як завжди, вже встигла відвідати свого цивільного чоловіка на ім’я Святослав. Це трохи зачепило Сильвіо. Він не відповів на її запитання.

— Вам цікаво дивитися наше телебачення? — знову звернулися до гостя.

Синьйор Конті заперечливо хитнув головою і замахав руками:

— Жах! Це телебачення — суцільний підручник із криміналу. У нас по-іншому. Є програми на вибір. Хочеш музику, кіно — будь ласка. Тобі не нав’язують кривавих видовищ. А у вас тільки увімкнеш телевізор, як з екрана на тебе наставляють пістолет.

Випустивши у Шуру накопичений заряд невдоволення, Сильвіо раптом помітив, що ця хитра синьйора вперше за час його хвороби заграла до нього очима.

— Доктор дозволив вам підводитися з ліжка, — жінка посміхнулася.

— А, Святослав?

— Так. Нумо, спробуйте. Я вам допоможу.

Шура обережно підтримала за талію доволі огрядного італійця, який нагадував у своїй піжамі ведмедя невеликого розміру. Старий опустив ноги додолу і разом зі своєю сестрою милосердя кілька хвилин проходжався кімнатою. Нарешті пацієнт заспокоївся і підсів до столу, щоб поласувати обідом.

Синьйора, яка ще рік тому збиралася вийти за Конті заміж, влаштувалася поряд у кріслі. Вона з виду ніби помолодшала: чорні підведені очі блищали, вії тремтіли, обличчя набуло прохального виразу.

— Сильвіо! Ви уявляєте собі, в якому становищі зараз перебуває Аня? А ці нещасні діти? Для виїзду до Франції вони мають візи. Але де вони житимуть? В одному домі з цим розпусником Фужероном і його жахливими хлопчиськами? А вони ж невинні дівчатка. Ніякого бруду не стерплять, їм треба звикати до школи, а не дивитися на оголених моделей із порно-сайтів, і це в кращому випадку. Чого їх навчать Фужерони? Я таки маю сумнів, чи варто дітей направляти до Сен-Дізьє.

Шура сплеснула руками. Останню фразу вона вимовила, озирнувшись на двері, майже пошепки.

Італієць, дарма, що зрозумів лише половину цього спічу, таки уловив суть і підхопив розпачливий тон співрозмовниці.

— Я про це думав, — вимовив він і вмить забув про свій намір бути з нею суворішим.

— Як би так зробити, щоб Аня з дітьми жила окремо? — улесливо запитала жінка і зазирнула старому у вічі.

Сильвіо від цього погляду ніби щось затьмарилося в голові.

— Будинки там недорогі, — байдужим голосом сказав він, опанувавши себе. — Але, щоб про все домовитися, мені потрібен номер телефона Анни.

Синьйора Курилець закивала головою і поправила скатертину. Тієї ж хвилі на столі перед Сильвіо з’явилися келихи й заграла рубіновим сяйвом пляшка дорогого червоного вина.

VIII

У салоні «Боїнга» Ален відчув комфорт і затишок. Рейс «Париж — Київ» проходив бездоганно. Вересень, як завжди, супроводжувався відвідинами дідизни Рекара — Умані. Отже, все відбувалося згідно з планом. Не задовольняли чоловіка лише настрій і вигляд Ані. Вона сиділа у кріслі ліворуч без макіяжу, в темному светрі, з виразом сфінкса. Зовсім інакшою його подруга була вчора на концерті арабської музики. Справді, їхні душі піднеслися до небес. То була якась дивовижна колискова, навіяна холодними хвилями містицизму, що виходили з дрібних ударних інструментів і труби-пікколо. Ібрагим Маалуф, один із найоригінальніших виконавців світу, на прохання Рекара дав концерт на користь фонду допомоги іммігрантам. Хто б що не казав, то був гарний вечір.

Утім обоє переживали спад почуттів і так само обоє підійшли до певної межі у своїх стосунках. Коханка нічого не говорила про їхнє спільне майбутнє і ніби чогось вичікувала. А для Алена настав його кар’єрний рубікон: за пару тижнів він мав або очолити Інвестиційний банк, або непомітно зійти з фінансового Олімпу і назавжди стати додатком до своєї другої половини. Зовні Рекар трохи змінився: він відростив собі невелику борідку. Може, хтось вважав, що це новий імідж, пов’язаний з імовірний набуттям важливої посади, але найближче оточення банкіра знало, що в такий спосіб Рекар готується до свого щорічного хаджу до Умані.

Анна також готувалася до набуття іншого статусу: останній екзамен був на носі, а далі вона могла вчителювати. Але чи пройдуть її задекларовані права перевірку реальним життям, можна було тільки гадати. Досі коханка Алена працювала в паризькому автосалоні, куди він її влаштував після звільнення з ресторану. Жінці робота в рекламному бізнесі була не дуже до вподоби, але, почувши про свій оклад, вона погодилася на пропозицію Рекара. Завжди усміхнена Анна, тамуючи огиду, щодня по кілька разів повторювала перед відвідувачами виставкового салону один і той же текст: «Про автомобілі марки «Бентлі» мріє кожний, вони — саме втілення розкоші і респектабельності. Милуватися їхнім дизайном і приголомшливими формами можна нескінченно! Двигун дозволяє автомобілю збільшити швидкість з нуля до ста кілометрів за годину менше ніж за п’ять секунд.» Рекар не міг без сміху дивитися на цей промоушен. Кому-кому, а мадам Фужерон не світить хоча б колись у майбутньому мати таку тачку.

Теперішня поїздка, судячи з усього, могла послужити вододілом у їхніх стосунках. Ален вирішив