Читати книгу - "Політ завдовжки в життя"

не помічав ані генералів, ані своїх друзів. Тоді Олена взяла трубку телефону і сказала: «Не віриш, тоді я зроблю один дзвінок, а ти слухай уважно». І вона набрала номер. Після декількох секунд очікування виклику вона заговорила французькою мовою. Французька не була нашою основною мовою, тому я нічого тоді не зрозумів. Вона мило при цьому посміхнулася. Не знаю, що їй сказали у відповідь, та я й не був особливо впевнений в тому, що їй на тому кінці дроту взагалі хтось щось відповів, але вона просто сяяла. Потім поклала слухавку і мовила: «Все нормально, не переживай, ніякого весілля у вас не буде, я тобі точно кажу». Я тоді подумав, ну як вона може нам перешкодити? Тому тоді я не сприйняв її слова всерйоз.

На наступний день в новинах показали острів Кото. Як виявилося, там стався військовий переворот. Точніше, як говорилося в новинах, щоб не стався військовий переворот, одна відома країна ввела туди свої війська. Буквально через тиждень там пройшов референдум, організований все тими ж «миротворчими військами». І Кото став новим округом цієї славнозвісної країни. Там ввели нові закони, нові порядки, змінили всі телефони, коди і так далі. А крім цього запровадили там суворий візовий режим. А громадянам нашої з Вами країни туди взагалі заборонили в'їзд. Коротше, вийшло, що я ніяк не міг потрапити на Кото. Що я тільки не робив, писав листи і телеграми, ходив до Міністерства закордонних справ, робив всілякі запити. Результату ніякого не було. Тоді я думав про простий збіг і якісь непорозуміння. Я був упевнений, що просто все так співпало, і у мене навіть і думки не було, що все це було спеціально спланованою операцією. Кілька місяців я ще намагався навести контакти з Майлою, потім в якомусь журналі побачив новину про те, як дочка прем'єр-міністра Кото Майла вийшла заміж за сина якогось генерала. Це було фіналом моїх пошуків. У ті місяці зі мною поруч завжди була Олена. Так, потроху ми знову зблизилися і почали жити разом. Ні, ми не одружилися, ми просто живемо разом уже купу років. Ви думаєте, це кінець історії? Нічого подібного. Потім мені Олена розповіла всю історію в подробицях. Виявляється, коли ми були на Кото, Олена познайомилася там з генералом, міністром оборони однієї серйозної республіки. Він до неї залицявся, дарував дорогі подарунки, катав на своїй яхті, вони навіть їздили на кілька днів на якісь атоли. Вона навіть зізналася, що так хотіла мені в той момент помститися, що віддалася тоді тому генералу. Він запропонував їй руку і серце і сказав, що зробить для неї все, що вона забажає. Так ось, у цього генерала був син, і він, дійсно був нареченим тієї самої Майли. Мало того, у них навіть було заплановане весілля. Коли я попросив благословення прем'єр-міністра, той розлютився, але не подав і знаку, а відправив нас додому під приводом сезону дощів, нібито, якщо ми не полетимо на наступний день, то зависнемо тут як мінімум на три місяці. І ми погодилися. Потім був той телефонний дзвінок Олени генералу. Вона мені розповіла, що просила генерала допомогти своєму синові, так як його весілля під загрозою зриву, і, якщо він не втрутиться, то я одружуся таки з Майлою. Ну, і в кінці вона додала, що, мовляв, він же обіцяв виконати будь-яке її бажання. Я думаю, що навіть Олені не спав би на думку той план, який дозрів в голові у генерала. Коротше, той вирішив захистити Майлу від мене надійно і назавжди, і придумав версію для прем'єр-міністра Кото про нібито заздалегідь підготовлений переворот в його країні і запропонував послуги своєї армії. На наступний день на Кото висадився їх десант, потім був референдум, як я вже говорив, а потім Кото стала для нас недоступна. Майла зараз заміжня за сином генерала, який став міністром оборони Кото, я тут живу з Оленою, всі живі і щасливі. Ось така історія. Як виявляється не варто недооцінювати жінку. Вийшло, що Олена організувала цей переворот в чужій країні лише через нерозділене кохання до мене, а коріння цього перевороту тягнуться до мене. І тоді я подумав, що жінку, яка може одним дзвінком по телефону організувати переворот в країні, потрібно тримати при собі. З такою краще не жартувати. Ось так то. — закінчив він і відкинувся на спинку стільця.

— Непогана історія. — промовив я. — Більше схожа на анекдот або на казку. Чи це черговий сценарій для якогось чергового серіалу?

— Ви можете не вірити, звичайно. Але, історія на сто відсотків правдива, ну хіба що за винятком острова Кото. Але це і не важливо. Суть в могутності жінки. Якщо жінка щось замислить, то Ви її все одно не зупините. Це я Вам офіційно заявляю. Так, мало того. Це лише одна історія, а їх у мене в житті було дуже багато. Але, на даний момент поки що вистачить, можливо, я напишу книгу зі своїми історіями, а, може, і не напишу.

— Так, що це виходить? — сказав я, намагаючись повірити в те, що він розповів. — Що та жінка, яка в літаку сиділа поруч з моєю дружиною і є та сама Олена, яка організувала революцію на маленькому острові? Нічого собі…

— Ну так, це вона. Моя дружина Олена, я Вас з нею обов'язково познайомлю. А, Ви кажете, що в літаку вона сиділа поруч з Вашою дружиною? Та симпатична дама — це Ваша дружина? — здивувався Нік.

— Безумовно, а я Вам, хіба не говорив? Тоді я Вас теж познайомлю, коли її попустить.

— В якому сенсі, попустить? — перепитав Нік здивовано.

— Так ми теж трохи посварилися… три дні тому, коли летіли сюди. Вона ще і досі ображена на мене.

— Три дні тому? — здивовано вигукнув Нік і похитав головою. Три дні навіть моя б не витримала, та й три дні це багато. Жінка три дні без контролю — це небезпечно.

— Це Ваша дружина небезпечна без контролю, а моя вже ні, хоча в молодості була ще та штучка. — відповів я і оглянув зал навколо нас, намагаючись знайти свою дружину.

— Що, дружину шукаєте? Та, не переймайтеся так, я їх разом з моєю бачив в «Duty free». Так що не переживайте, не загубляться. Хоча, якщо