Читати книгу - "Янголятко в кутих черевиках. Книга перша"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Вона наша, — сказали вони.
— Вона занадто молода для вас.
— Вона наша! — тепер це був виклик.
Вони вирішили вбити його.
Кіт кружляв серед них, сичав і розтинав пазурами. Вони гарчали, казились і пускали піну, не спроможні зжерти його. Вони билися так довго. Вони билися двісті сімнадцять секунд. І він переміг.
Простягнувши мені руку, він вимовив:
— Пробач, — і сховав пазурі.
Його рука була така м’яка.
— Не бійся.
— Я не боюся.
— Ходімо?
— Дякую, — сказала я.
Він навчив мене вбивати, дав великого пістолета. Він навчив мене захищатися.
— Котику, — шепотіла я, притискаючись до нього.
А він сказав:
— Годі. Куди тебе відвезти?
— Не знаю, — відповіла я. — Я тепер зосталася сама.
— Не думаю, — сказав Кіт. — У тебе є ті, хто тебе любить.
— В мене є тільки ти.
— Не тільки.
— Я більше нікого не знаю.
— А Вовк?
— Він помер.
— Він помер, — кивнув Кіт. — Хочеш, я розповім тобі про місце, де він похований?
— Ти не підеш зі мною?
— Ні.
— Бувай?
Я не знаю, які квіти полюбляють вовки. І тому купила йому чотирнадцять чорних троянд.
Його могила була так далеко. Вона була захована в чорному мармурі. І на ній написали: «Жив, убивав та був убитий».
Я стояла біля неї, і мені так хотілося плакати.
Чоловік вийшов з-поза надгробків, з-поза верб між ними. Він, як завжди, посміхався, і волосся було довге, а очі сяяли зелено.
Він підійшов до мене і став поряд.
— Ви знали його? — спитала я.
— Здається, так, — сказав Вовк. — А ти?
— Мені так здавалося.
— Ким він був для тебе?
— Я любила його.
— Та ну?
— Як брата, — сказала я.
— Тоді, здрастуй, сестро.
Розділ 6— Як добре, що вони не вбили тебе!
— Вірю, — всміхнувся Вовк. — Мені теж подобається.
Чорні таємниці дикого лісу. Таємниці трясовин і засипаних кістками улоговин. Хіба я могла розпитувати:
— Як?
Хіба він збирався розповісти мені правду?
Вовк прокидався разом із темрявою. Там був його світ, там він жив своїм життям, а опісля відсипався у своїй засипаній цигарковим попелом квартирі.
Він увійшов до Замку Ігор на великі гроші й не помітив погляди сотень жінок, які враз повернули голови.
— Ставлю на дев’яносто сім.
Це він навчив мене таких ігор. Вовк ніколи не вбивав за гроші. Вовк виграв себе у грі на Великі Гроші.
Чоловіки гнівалися, їхні жінки жадали бодай одного погляду, а Вовк грав, і тільки смугасто-червоний круп’є з опудалом метелика на шиї чув номери, на які він ставив:
— Сімдесят сім.
— Виграло сімдесят сім.
— Чотирнадцять.
— Виграло чотирнадцять. Робіть ваші ставки. Виграло вісімдесят, — фішка з ощереною пащею вовка на цифрах вісім і нуль.
— Вина, — сказав Вовк.
— Пригости мене, — просила жінка праворуч.
— Поцілуй мене, — благала інша.
— Сімнадцять, — вимовив Вовк.
— Виграло сімнадцять, — відповів круп’є.
Він
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Янголятко в кутих черевиках. Книга перша», після закриття браузера.