Читати книгу - "Бріда"

залишалося близько години, а Бріда мала ще багато чого сказати Магові й багато про що його запитати. Щоразу, коли вона зупинялася й щось споглядала, її змагало відчуття того, що вона марнує дорогоцінний час свого життя, переставши діяти та спілкуватися з людьми; вона могла б використовувати свій час набагато ліпше, їй ще треба багато чого навчитися. А проте, мірою того як сонце наближалося до обрію, а його промені забарвлювали хмари в золотий та рожевий колір, Бріду починало наповнювати відчуття, що вона жила й трудилася тільки для того, щоб одного дня мати змогу сісти й помилуватися тим, як заходить сонце.

— Ти вмієш молитися? — запитав її Маг через певний час.

Звісно, Бріда вміла молитися. Будь-яка людина у світі вміє молитися.

— У такому разі, коли сонце доторкнеться до обрію, помолися. Традиція Сонця навчає, що люди спілкуються з Богом тільки через молитву. Молитва, слова якої йдуть від душі, набагато могутніша за будь-який ритуал.

— Я не зможу зараз помолитися, бо в моїй душі панує тиша, — відповіла Бріда.

Маг засміявся.

— Лише в душах великих просвітлених панує тиша.

— Але чому я не вмію молитися душею?

— Бо тобі бракує смирення, щоб її вислухати і з’ясувати, чого вона хоче. Тобі соромно вислухати прохання своєї душі. І ти боїшся звернутися з цими проханнями до Бога, бо думаєш, що Він не має часу на такі дрібниці.

Вона милувалася призахідним сонцем, а поруч сидів мудрець. Проте завжди, коли їй випадали в житті такі хвилини, її змагало відчуття, що вона не заслуговує на це.

— Атож, я вважаю себе не гідною. Вважаю, що на духовний пошук спроможні лише люди, набагато кращі, ніж я.

— Цим людям — якщо вони справді існують — не треба нічого шукати. Вони самі є втіленням духу. Духовний пошук призначений для таких людей, як ми.

«Як ми», сказав він. А тим часом він був далеко попереду неї.

— Бог перебуває у високості, так стверджує як Традиція Сонця, так і Традиція Місяця, — сказала Бріда, маючи на увазі, що Традиція одна й лише навчає вона по-різному. — Отже, навчіть мене, будь ласка, молитися.

Маг обернувся прямо до сонця й заплющив очі.

— Ми людські створіння, й ми не знаємо, чого ми варті, Господи. Даруй нам смирення попросити в Тебе, чого нам треба, Господи, бо жодне бажання не є марним і жодне прохання — пустим. Кожен знає, що потрібно для його душі; даруй нам мужність дивитися на свої бажання як на ті, які виходять із джерела Твоєї одвічної Мудрості. Лише збагнувши свої бажання, ми зрозуміємо, хто ми такі, Господи. Амінь.

— А тепер твоя черга, — сказав Маг.

— Господи, допоможи мені зрозуміти все те добре, що відбувається зі мною в житті, й поясни, чому я на це заслуговую. Допоможи мені зрозуміти, що сила, яка штовхає мене на пошук Твоєї істини, це та сама сила, яка надихала святих, і що сумніви, які я переживаю, це ті самі сумніви, що змагали святих, і що слабкість, яку я відчуваю, це та сама слабкість, яку відчували святі. Допоможи мені, Господи, наповнитися смиренням і зрозуміти, що я нічим не відрізняюся від інших людей. Амінь.

Вони сиділи мовчки, спостерігаючи, як заходить сонце, доки його останній промінь не згас у хмарах, їхні душі молилися, зверталися до Бога з проханнями й дякували Йому за те, що вони разом.

— Ходімо до сільського шинку, — сказав Маг.

Бріда взулася, й вони стали спускатися з гори. Бріда знову й знову згадувала, як вона вперше прийшла в цей ліс, щоб зустрітися з ним. Вона пообіцяла собі, що розповість про цю історію лише в разі крайньої потреби й лише один раз у своєму житті. А переконувати себе саму їй не було потреби.

Маг дивився на дівчину, яка спускалася з гори попереду нього, намагаючись показати, що вологий ґрунт та камінці не становлять для неї проблем, а проте спотикаючись на кожному кроці. Його серце трохи розвеселилося, але відразу ж наповнилося сторожкою обачністю.

Бо він знав: іноді благословення Божі залітають до нас, розбиваючи на дрібні скалки всі віконні шибки.

Як добре, що Бріда поруч із ним, думав Маг, поки вони спускалися з гори. Він також був звичайною людиною, яка нічим не відрізнялася від інших людей, з тими самими слабкостями, з тими самими чеснотами — і до сьогодні він ще не звик до своєї ролі Наставника. На початку, коли люди з усіх куточків Ірландії стали приходити в цей ліс, щоб прилучитися до його науки, він розповідав їм про Традицію Сонця і радив їм звернути пильну увагу на все, що їх оточувало. Саме в навколишньому середовищі зберігається мудрість Бога, й усі спроможні зрозуміти її через досить прості ритуали. Спосіб навчання через Традицію Сонця апостол описав уже дві тисячі років тому: «І був я серед вас слабким і боязким, наповнений великим страхом; моє слово і моя молитва виражали себе не в проповідях, наповнених мудрістю, а в розповіді про Святого Духа та Його силу, щоб ви будували свою віру не на людській мудрості, а на силі Божій».

Але люди, здавалося, були неспроможні зрозуміти те, що він розповідав їм про Традицію Сонця, й переживали розчарування, адже він був людиною, яка нічим не відрізнялася від інших людей.

Він казав, що ні, він Наставник і повинен навчити кожного знаходити власні засоби для опанування Мудрості. Але вони хотіли від нього значно більшого — їм був потрібен провідник. Вони не розуміли Темну Ніч, не розуміли, що кожен провідник, який би взявся провести їх крізь Темну Ніч, освітлюватиме своїм ліхтарем лише те, що йому самому захочеться побачити. І якщо цей ліхтар раптом погасне, то люди заблукають, бо не знатимуть дороги для повернення назад.

Але їм