Читати книгу - "Привид Чорного острова"

Коли «ластівка» зупинилася там, де зникла машина, Джеррі Вуд та Джон Сміт отетеріли — перед ними була річка, а над нею висів смертельно поранений міст.

— Зачекай на мене, Джоне. Я погляну, де поділися ті свині, — сказав Джеррі Вуд і вийшов на шосе. За кілька хвилин він повернувся і наказав звертати праворуч. Там німці переправляються на другий берег річки. Нарешті Джонові вдалося потрапити на слід німецької машини. Джеррі лаявся, смалив сигарети і хапався за кулемет.

У них на очах німці видерлися на гору, долаючи пісок та глину, а «ластівка» лише пірнула у воду. Цього разу Джон показав свою вправність. Вода, розсічена швидким рухом машини, могутніми віялами розліталася по боках. Але офіцер удавав, що він розлючений і незадоволений.

— Утекли! Ти бачиш, мняло нещасний, роззява, вайло, — гримав Джеррі Вуд на солдата.

— Сер, прошу не лаятися. Я все роблю, щоб ви побачилися з Діаною.

— Мовчати! Яке тобі діло до Діани?

— Я хочу сказати, що…

— Що фашисти показали нам хвоста. Так?

«Ластівка» не виїхала, а вилетіла на гору. Джон помітив автомашину німців.

— Тепер не втечуть! Тримайтеся, сер!

Джон брав з машини більше, ніж вона могла дати. Стрілка спідометра вп'ялася у стінку. Та німецька машина зникла за узліссям, і не можна було сказати, наздоганяють вони її чи ні.

Офіцер жестом указав, щоб зменшити хід. Це було вчасно. За поворотом дороги вони помітили машину, яку почало охоплювати полум'я. Джон Сміт загальмував. Вони помітили пробоїни від куль. Було ясно, що це та машина, яку їм треба було наздогнати. В машині лежав мертвий німець. Його вже торкалося полум'я.

— Куди ж подався другий? — запитав Джеррі Вуд.

Та все одразу стало ясно: ліворуч — болото, праворуч — ліс. Безперечно, той другий німець подався до лісу. Джон виліз на дерево і пильно оглянув усе навкруги. Та в лісі небагато побачиш навіть з дерева. Усе ж він помітив на галявині фашистського офіцера, котрий біг до білого палацу, який виднівся на пагорбі. Доповівши про це, Джон чекав, що скаже офіцер.

— Гидкі смердючі свині. Не інакше — запізнюся на побачення. Як гадаєш?

— Треба встигнути, сер.

— Тоді рушаймо.

— А коли там засіла ціла рота — в палаці? — запитав Джон.

— Не базікай зайвого. Ходімо. Вони зараз тільки й думають, як би здатися нам у полон, щоб не потрапити до росіян. Ці свині знають, чию землю рили.

Десь за півгодини перед очима виник чудесний білий палац. Перед входом — грандіозні колони: по білому мармуру повзли рожеві жили. Від того вони здавалися живими.

Джон і Джеррі не знали, що зараз коїться в палаці. А там відбувалась розмова, варта неабиякої уваги.

Посеред кімнати, на колясці з велосипедними колесами, поважно сиділа на вигляд ще молода людина з пергаментною шкірою. Здається, до тієї шкіри ніколи не доторкалися сонце й вітер — такою вона була тендітною, навіть прозорою.

Понад стіною стояли клітки з канарейками та кольоровими папугами. Людина в колясці, здавалося, була спокійною і врівноваженою. Молодий, стрункий служник тримав совочок із зерном. Людина з пергаментним обличчям годувала пташки. Це була найкраща розвага.

— Докторе Кауфман, пес валує. Дозвольте вас залишити й подивитися, що там трапилося, — звернувся до господаря служник.

— Іди.

Але йти не довелося. На порозі з'явився німецький офіцер.

— Дозвольте звернутися, — офіцер важко дихав. У руках він тримав автомат.

— Хто тобі дозволив сюди йти? Хто?

— Дозвольте пояснити.

— Геть!

— Тоді я скажу вам страшну річ. За мною женуться два американці.

— Не треба від них утікати, — зауважив Кауфман, — був наказ, щоб здавалися їм у полон і не чинили опору.

— Послухайте, докторе фон Кауфман, у мене нема часу довго давати пояснення. Я віз карту того острова, де сховані скарби, фонд нашої партії. Карта ця у мене. Як накажете діяти?

— Переодягніться! Карту давайте мені.

Офіцер подав пакет фон Кауфману. Служник приніс цивільний одяг і подав офіцерові, автомат забрав.

Фон Кауфман розірвав пакет і поклав карту на стіл. Він пильно її розглядав, ніби намагаючи запам'ятати.

— Які ж тут скарби? Вас, здається, звати Ганс Клейн? Прошу пояснити.

— Докладно не знаю, але мені відомо, що скарби надзвичайно великі. Керівники нашої партії розраховують на них. Після цієї поразки…

— Про яку поразку ви говорите?

— Адже ми капітулювали…

— Капітуляція — це ще не поразка. Ми ще живі, отже будемо боротися. Скоро на нашому боці стануть теперішні вороги. Ви знаєте, що сказав Черчілль? Не знаєте? Він сказав: ця виграна війна гірше поразки. Адже тепер більшовики піднесуть голови, а ми свої опустимо. Отже, мій шановний Гансе, не кажіть мені про поразку.

Доки фон Кауфман говорив, служник зненацька підійшов до столика, підніс руку догори і натиснув на ґудзик. Він міняв позу і натискував раз у раз. При цьому на обличчі у нього була цілковита байдужість, а на серці радість.

Він також матиме карту.

Знову завалував пес. Фон Кауфман наказав служникові:

— Підіть і приведіть сюди отих американців.

Коли служник вийшов, фон Кауфман звернувся до Ганса:

— Тримайся спокійно. Забудьте про автомат. Я все зроблю сам.

— Гаразд, — погодився офіцер. Він, напевно, почувався досить ніяково у цивільному одязі.

Джон і Джеррі, захекані вбігли в кімнату.

— Руки! — наказав Джеррі.

Але Кауфман не підніс руки догори. Довелося Джеррі ще раз вигукнути. Тоді Кауфман сказав чистою англійською мовою:

— Панове, ви в будинку