Читати книгу - "Привид Чорного острова"

Джеррі сказав:

— До вашого будинку прибіг гітлерівський офіцер. Ми його шукаємо.

— Облиште. Війна вже скінчилася. Ви ж знаєте, як німці люб'язно ставляться до вас. Ніякого офіцера у нас немає.

Джеррі не вірив. Він підійшов до Кауфмана і наказав піднести руки вгору. Потім поліз до бічної кишені і витяг звідти пакет. Джеррі вже хотів покласти пакет собі в кишеню, але гримнув постріл, і Джеррі повільно осів на підлогу. До нього підбіг Джон і вхопив пакет.

— Не рухатися, гади. Всіх знищу, — люто прошепотів Джон. Різким рухом він відчинив двері, але далі не пішов — став за ними. І тої ж миті з кімнати вибіг той, кого Кауфман називав Гансом.

Джон управно підставив ногу, Клейн перечепився і гепнув на підлогу. Джон згріб його, підняв над головою, жбурнув у вікно і, озирнувшись, пішов геть.

Ішов швидко, намагаючись зорієнтуватися на південь, бо йому здалося, що саме там вони лишили свою машину. Але зорієнтуватися було важко — насунули хмари.

А компаса, як на те, Джон із собою не мав.

Ішов бадьоро і весело. Сумно, що Джеррі ніколи не повернеться до своєї частини, не побачить Діану. А ось він передасть цього пакета начальству і, напевне, одержить нагороду.

Вже було далеко за полудень. Джон притомився і сів відпочити. Зовсім несподівано почув, як десь хруснула гілка. Джон мигцем упав на землю. Над головою його просвистіла куля. Устиг помітити, звідки пролунав постріл, пустив туди чергу з автомата.

Але відповіді не було. Джон зрозумів: ворог готує пастку. Поповз. Навіть на військових навчаннях Джон не міг призвичаїтися повзати. А зараз повз і не помічав утоми. Дістався кущів чагарника, випростався і побіг. За хвилину вже лежав за товстим деревом, пильно вдивлявся в усі боки. Ворог десь зовсім близько, певно, і неодмінно виявить себе.

Передчуття виправдалося. Ганс Клейн загубив слід Джона, йшов і озирався. Джон вистрелив. Ганс упав і у відповідь випустив цілу чергу. Кулі проте просвистіли над головою Джона.

Тепер вони були зовсім близько, один проти одного. Як діяти? Лежачи, Джон не побачить свого ворога, а підведешся — станеш мішенню. Минала хвилина. І Джон наважився! Перебіг до дерева і на якусь секунду побачив того цивільного, що був у кімнаті. Джон натиснув на гашетку, але пострілу не почув — патрони скінчилися.

Джон помітив, як підхопився на ноги фашист. Він цілився прямісінько йому в живіт. Але постріл не пролунав. Фашист із злістю відкинув автомат, вихопив ніж і пішов на Джона. Німець прошепотів:

— Все одно прикінчу. Все одно тобі капут.

Йому назустріч вийшов Джон — величезний, широкоплечий, могутній. Не дати б тільки вдарити ножем. Тільки б перехопити руку.

Коли між ворогами лишилося три кроки, нерви фашиста не витримали. Офіцер кинувся до Джона, і той ухопив його за руку. Джон тиснув і тиснув на руку, заламуючи її. Клейн спершу лаявся, потім стогнав; нарешті сльози виступили в нього на очах, і він випустив ножа.

Джон відкинув Клейна геть. Потім узяв ножа і поклав собі до кишені.

— Тепер іди геть! — сказав Джон.

Німець знав англійську, але не настільки, щоб вільно говорити. Нарешті зрозумів, що сказав цей велетень:

— Я не з таких. Не дам тобі спокійно жити.

— Геть! — вимовив Джон і пішов.

На відстані десяти кроків слідом за ним чвалав Клейн. Джон бачив, як у нього люто палають очі, але не зважав на те.

Довго йшли мовчки. Потім Джон не витримав і запитав:

— Як вибратися на дорогу?

— Не знаю, — відказав Клейн і, скориставшись тим, що Джон зупинився, наблизився до нього.

Ішли поряд. Велетень Джон і сухорлявий, жилавий Клейн.

— Навіщо ти перевдягнувся? Гадаєш, у цивільному не схожий на фашиста?

— А ти чого прийшов у нашу країну? Захищати більшовиків? — вимовив Клейн і усміхнувся тонкими губами.

Джон засміявся.

— Я б хотів прожити вік і не бачити, що то за рай такий у вас — ерзацовий. Що то за фатерлянд. Та наказали.

— Мені також наказали доставити пакет за призначенням. Така штука війна.

Джон знову зареготав.

Йому раптом видався цей хлопець у цивільному не таким уже й огидним.

— Ну, а коли пакет я доставлю своєму начальникові, що тобі буде?

— Розстріляють. На місці, — сказав Клейн, а по паузі додав: — То, може, домовимося з тобою? Ти мені повернеш пакет, а я тобі збережу життя.

— Ти мені? — закипів Джон. — Та я тебе розчавлю, як черв'яка. Адже тобі все одно помирати. Ні, на таке я не піду. Доставлю пакет своєму полковнику. Будь певен, він орден таки причепить мені за те на груди. Власною рукою.

Ішли мовчки. Кожен зосереджено думав, як бути далі.

Першим заговорив Клейн.

— Ти навіть не знаєш, що в тому пакеті. А коли я тобі скажу, ми з тобою дійдемо згоди?

— Чого ж — таке можливо. Адже нас лише двоє.

У лісі падали довгі тіні. Їх було так багато, що вони зливалися в суцільні сутінки. Раптом Джон відчув передвечірню прохолоду, схотілося їсти. Сів на пеньок, витяг із сумки сухе печиво й поклав перед собою фляжку з віскі. Джон їв з апетитом, хоч печиво було сухе й солоне. Потім надпив з фляги.

Звівши погляд, Джон помітив пожадливі очі Клейна. Покликав його помахом руки, дав кілька кружалець печива і запропонував флягу.

Клейн подякував і після кількох ковтків віскі апетитно почав жувати.

— Ти не поганий хлопець. То я тобі скажу. Але май на увазі — розголошую військову таємницю. Я вірю, коли взнаєш, що в тому пакеті, — станеш моїм