Читати книгу - "Щоденник першої подорожі"

Адмірал говорить, що саме тут самий зручний пункт для побудови міста і фортеці, яка охороняє гавань. Тут багато лісу, гарна вода, родюча земля і відмінна місцевість.

Середа, 28 листопада.

Адмірал пробув весь день у бухті. Небо було вкрите хмарами, і весь час йшов дощ. Дув південно-західний вітер, і, хоча при цьому вітрі можна було плисти уздовж берега далі, адмірал залишився на місці — небезпечно було, не бачачи і не знаючи берега, виходити в море.

Люди з кораблів відправилися на берег прати одяг. Деякі з них відійшли від узбережжя на незначну відстань вглиб країни і зустріли там великі селища. Але оселі були порожні, оскільки всі індіанці втекли. Моряки повернулися до берега, за течією однієї ріки, більшою ніж та, що впадала в бухту.

Четвер, 29 листопада.

Весь день йшов дощ, і небо залишалося хмарним. Тому кораблі не вийшли в море. Кілька християн відвідало інше селище, поблизу північно-західній частині бухти. У будинках вони не знайшли нікого і нічого. По дорозі вони зустріли одного старого, який не зміг втекти від них. Схопивши старого, вони сказали йому, що не бажають йому заподіяти зло, а потім вручили йому якісь дрібнички, і залишили у спокої.

Адмірал бажав побачити старого індіанця, одяг його і запитати про все, тому що він був зачарований красою цієї землі і її розташуванням, зручним для заселення, і думав, що тут мають бути великі поселення.

Моряки знайшли в одному будинку шматок воску, який адмірал взяв на збереження, щоб вручити згодом королям. І він каже, що там, де є віск, завжди є тисячі інших чудових речей. Вони знайшли також людську голову, покладену в кошик і прикриту інший кошиком. Кошики висіли на одному з стовпів. Таку ж річ вони знайшли в іншому селі. Адмірал припустив, що це були голови родових старійшин (Principales de linaje), тому що в кожному з цих будинків містилося багато людей, які, мабуть, були родичами, що повинні бути від одного предка.

П'ятниця, 30 листопада.

З-за східного противного вітру адмірал не міг вийти в море. Він відправив на берег, вісім добре озброєних людей і з ними двох індіанців з числа тих, яких він з собою віз, щоб вони оглянули селища в глибині країни і вступили з їх жителями в переговори. Відвідавши багато будинків, вони не знайшли в них нікого, так як всі індіанці втекли.

Вони побачили чотирьох хлопців, які щось копали на своєму полі. Але як тільки індіанці помітили християн, вони відразу ж кинулися тікати, і наздогнати їх було неможливо.

Подорожні багато пройшли, бачили чимало селищ і родючі (fertilisima), суцільно оброблені землі і великі річки. На березі однієї з них стояв дуже красивий дерев’яний човник, або каное, довжиною в дев’яносто п’ять футів. Він міг вмістити сто п’ятдесят осіб.

Субота, 1 грудня.

З тієї ж причини, що й учора, тобто з-за сильного дощу, адмірал не вийшов у море. Він поставив на скелі біля входу в бухту великий хрест, а бухту назвав «Святою гаванню» (el Puerto Santo). Ці скелі розташовані на південно-східній стороні проходу, що веде в бухту. Той, хто захоче увійти в неї, повинен триматися мису, який вдається у прохід на північно-західній стороні(бухти. Перекл.), а не скель на її протилежному березі, тому що, хоча під цими скелями глибина моря дванадцять ліктів і чисте дно, але трохи далі до середини проходу є непокрита водою мілина. Можна, втім, у разі необхідності пройти між скелями і цієї мілиною, так як і у мілини і в скель скрізь глибина від дванадцяти до чотирнадцяти ліктів. А при вступі до проходу потрібно йти на південний захід.

Неділя, 2 грудня.

Все ще дув супротивний вітер, і адмірал не міг вийти з бухти.

Адмірал говорить, що вночі вітер тут дме з берега і що кораблі, які вступлять в бухту, можуть не побоюватися будь-яких бур, тому що мілина біля входу в неї захищає внутрішні води від хвилювання.

В гирлі річки, що впадає в бухту, юнга знайшов камені, які, як здається, містять золото. Адмірал вирішив відвезти їх королям. Він також говорить, що на відстані пострілу з ломбарди є великі річки.

Понеділок, 3 грудня.

Так як весь час стояла не сприятлива для плавання погода, адмірал не вийшов в море і вирішив відправитися на огляд одного дуже красивого мису, розташованого на південний схід від бухти на відстані в чверть ліги від неї.

Він вийшов на човнах з загоном озброєних людей. У самого мису, при впадінні в море великої річки, була горловина, в яку можна було увійти, взявши на південний схід. Ширина її була сто кроків, а глибина при вході або далі в гирлі — одна морська сажень. Однак далі вгору за течією глибина зростала і доходила до чотирьох, п'яти і навіть дванадцяти морських сажнів. І тут вільно могли б поміститися всі кораблі, які є тільки в Іспанії. Залишивши позаду один з рукавів цієї річки, адмірал попрямував на південний схід і в одній бухточці побачив п'ять дуже великих човників, які називаються в індіанців каное. Вони були схожі на фусти і так красиві і настільки добре споруджені, що добре було подивитися на них.

У підніжжя гір вся земля була оброблена, вище йшли густі ліси. Слідуючи далі по дорозі в гори, адмірал і його супутники наткнулися на добре покритий і міцний навіс, якому ні сонце, ні дощ не могли завдати шкоди. Під ним знайшли дерев'яне каное, подібне фусту з сімнадцятьма лавами. Вони піднялися ще вище і вступили на плоску галявину, всю суцільно зайняту різними культурами і в тому числі відмінними гарбузами (calabazas). Посеред галявини було велике селище. Адмірал прийшов сюди несподівано, і як тільки жителі помітили його, зараз всі вони — чоловіки і жінки — розсіялись. Індіанець, якого адмірал взяв з собою, заспокоїв їх і