Читати книгу - "Уроки короля жахів: Як писати горор?, Ростислав Семків"

Якби мені довелося викладати курс із психоаналізу, я би спонукав слухачів прочитати «Сяйво» та «Воно» як найяскравіші ілюстрації всього різноманіття страхів, які здатне містити наше несвідоме. Літературознавець Гарольд Блум писав, що Фройд усі свої знання про складність психічної природи людини почерпнув у Шекспіра, та насправді австрійський психіатр передбачив появу Кінґа.

Кінґ і Лакан: полюби свій страх

Француз Жак Лакан у середині ХХ ст. оновив психоаналіз Фройда, поглибивши уявлення австрійця про структуру свідомості. Фактично на місці класичної тріади Фройда Супереґо / Еґо / Ід постають одразу шість іпостасей особистості. Це ускладнює вчення віденського психоаналітика, проте, схоже, дає більше надії на зцілення. Хоча яка там надія? Погляд Лакана радше вже постмодерний: позбуватися проблеми не варто (та й не вдасться) — варто її прийняти. Отже, ми знову бачимо Кінґового подвійного перевертня: заспокійлива картинка для прагматиків відступає — ні, ми не читаємо горори, щоби перестати тривожитися в реальному житті. Це не робить нас здоровішими. Ми читаємо, бо любимо боятися, кайфуємо, бо знову переживаємо страх. А Кінґ любить лякати. Отже — комбо! — ми знайшли одне одного! Фройд би плакав, Лакан би тішився.

Просто з нашою психікою все непросто. Тобто ще складніше, ніж думав Фройд. У Лакана Еґо («Я», свідома ланка психіки) функціонує у двох іпостасях: як реальна та ідеальна проекції. І ми найчастіше ігноруємо, якими є в дійсності, силкуючись уявляти себе досконалими. У справжніх маніяків цей скіл розвинутий до максимуму, й Енні Вілкс тут просто чемпіонка: адже це з любові вона відрубує Полу Шелдону ногу, це захищаючи його справжню творчість, переїжджає поліцейського газонокосаркою. Врешті, усе це, бо Енні щиро любить літературу.

Супереґо, яке у Фройда є репресивною ланкою психіки, таким собі інстальованим у голову збірником моральних правил, вкупі з образом злого божества, що неминуче покарає за відступ від них, у Лакана також дістає іншу свою іпостась. Окрім загрозливої Совісті, дію якої ніхто не відміняв, з’являється непристойна версія Супереґо. Ця ланка психіки й далі прагне підкорити нас, проте діє хитріше: мораль тепер використовує аморальність, але контролює її, а паралельно віднаходить собі велике поле для подальшого шантажу почуттям провини. Реклама, наприклад, повсякчас підштовхує: насолоджуйся, думай про себе, відпочинь «ол інклюзів», відчуй справжній смак французького вина й техаського стейку, драйв польоту в аеротрубі та на повітряній кулі, якість долбі-звуку й широкоформатного HD та 3D зображення. Особливо вибагливо непристойний Брат, який продовжує за нами стежити, виявляє свій вплив у рекламі алкоголю: ні, ми не покажемо вам пляшку міцного (заборонено!), ми покажемо справжню дружбу справжніх чоловіків чи як жінки втрачають голову під дією двічі очищеної горілки, — прийдіть і пийте, зривайте день, хапайте життя обома руками! І далі дрібним шрифтом «споживайте відповідально», «споживання алкоголю шкодить…». Словом, ми попередили: нікуди ви не подінетесь — усіх приведемо до щастя. Якщо старе й загрозливе Супереґо Фройда контролювало через страх, то непристойне Супереґо Лакана здійснює контроль через насолоду.

Пеннівайз у цьому сенсі вкрай хороша ілюстрація, хоча жодних ознак, що Кінґ читав Лакана або його послідовників, немає. Радше, спостерігаючи за людьми (а Стівен дуже хороший літературний психолог — хто сперечатиметься?) та відштовхуючись від міркувань Фройда, Кінґ доходить того самого висновку, що й Лакан: контролювати через обіцянку задоволення ефективніше. Чи поглинати. Духи зваблюють: хіба ж Крістіна не обіцяє нещасному лузеру Арні Каннін-ґему нескінченний шлях до задоволень? А хтось пам’ятає Арделію Лорц? Маєш секс, Дейве, маєш віскі — роби, що тобі кажуть! А як уб’єш, то дістанеш іще й безсмертя.

Звісно, усе це вписується не лише в лаканівську теорію, а й у християнську етику. Є вища сила, що застерігає, і є сили, які зводять на манівці. Для Фройда негатив продукує радше Ід, наше несвідоме, а Супереґо є джерелом суворої правильності. Взагалі Фройдова заслуга у фактичному висновку, що для рівноваги всім варто бути хоча би дрібку неправильними, а також визнати свою неправильність. Зізнатися. Кушетка психоаналітика стоїть не так далеко від храмової сповідальні. Натомість у Лакана, як бачимо, неоднозначним буде й сам моральний закон, який тепер спонукає до задоволень більше, ніж блокує їх заборонами, і несвідоме теж — воно стає трохи зрозумілішим.

Найсерйознішим теоретиком, який водночас серйозно поставився до Кінґа, є відомий словенський філософ Славой Жижек. Причому аналізує він твори короля жахів, зокрема «Кладовище домашніх тварин», саме в контексті лаканівських тез. Жижек рішуче ставить поруч Франца Кафку, Едґара По та Стівена Кінґа, коли йдеться про екстремальне заглиблення в людську психіку — звичний погляд тут більше не допоможе. Найдальші закутки нашого несвідомого неможливо побачити чи описати. Подібно до вивчення чорних дір, маємо змогу хіба спостерігати, як таємничий об’єкт викривлює фізичну чи психічну матерію.

Реальне посилає точкові імпульси, зашифровані нагадування про себе: Фройд фіксує їх як обмовки, Лакан називає дрібним об’єк-том — le petit objet а. Це якась незначна похибка, що спотворює правильне розуміння і вказує, що в глибині існує ще щось, певна жаска і приваблива таємниця. Тому назву роману варто писати з помилкою, як в оригіналі: sematary — кладовишче. Тоді ми знаємо, що тут щось не так, що це зовсім не просте місце поховання. Помилка у назві вказує, що за страхом чигає ще більший страх.

Промовиста в цьому сенсі й назва книги Жижека, яку я маю на увазі: «Погляд навскіс. Вступ до теорії Жака Лакана через популярну культуру». Якраз оті жорсткі жанри літератури та кіно — детектив, горор, фентезі — мають більше шансів проникнути в найглибші пласти нашої психіки та дослідити їх.

Несвідоме для Лакана частково може бути осмислене. Пси-хоаналітик працює з його верхніми шарами, звідки можна потроху витягти та проговорити дещицю наших страхів — у цьому й полягає терапія. Проте ще глибше залягає ота чорна діра — суміш тривог, страхів, бажань, які не можуть бути пояснені чи й узагалі осмислені свідомістю. Цей субстрат Лакан називає «Реальним». Якраз несподіване зіткнення з ним і продукує жах. Раптове усвідомлення, що ми нічого не розуміємо та нічого не контролюємо. У Кінґа таке трапляється повсякчас.