Читати книгу - "Судді уночі, Антоніо Буеро Вальєхо"

відкрито, це буде радше постріл... Ех, треба на щось зважитись! (Хуан Луїс ледь повертає голову праворуч. Дон Хорхе усміхається). Уявляти невідчепного супутника не є ознакою божевілля. А лише перезбудження... Це означає помічати [те, що мало хто зауважує:] наскільки розсудливість схожа на безумство. (Хуан Луїс зітхає). Я не можу змушувати його довше чекати. Треба його прийняти, не викликаючи поліцію. На все воля Божа. (Хуан Луїс встає і йде до правої куліси. Дон Хорхе встає і зі свого місця дивиться, як він йде геть. Стривожений цим невидимим йому рухом у себе за спиною, Хуан Луїс спиняється).

ХУАН ЛУЇС: Яка дурна одержимість! Зараз треба думати тільки про Хінеса. (Дон Хорхе робить півоберт і у півтемряві виходить через правий передній план. Хуан Луїс підходить до лівих дверей і відчиняє їх, широко усміхаючись). Заходь, Хінесе! [Вибач, що я загаявся.] (Також широко усміхаючись, Хінес заходить і вони тиснуть одне одному руки). Колега з парламентської меншості затримав мене при телефоні невідкладними справами... Сідай!

ХІНЕС: Дякую. (Проходить. Хуан Луїс зачиняє двері).

ХУАН ЛУЇС: Віскі? Херес?

ХІНЕС: Наразі ні, [дякую]. (Йде в інший кінець вітальні і відчиняє праві двері, щоб подивитись).

ХУАН ЛУЇС (здивовано): Що ти робиш?

ХІНЕС (зачиняє й обертається, його очі іскряться насмішкою): Бути насторожі...

ХУАН ЛУЇС (роздосадований): Ти знаєш, що я ніколи б не зробив нічого проти тебе.

ХІНЕС: Думаю, що знаю. (Сідає на канапу). Але після всіх тих дивних речей, які ти придумав про мій приїзд і... після прийому мене з пістолетом в кишені...

ХУАН ЛУЇС: [Маєш рацію.] Я зазвичай беру його зранку і забуваю, що він зі мною... (Витягає його. Хінес не випускає його з поля зору). Дивись, я кладу його сюди. (Кладе його на барну шафку). Згадай, саме я попередив тебе про тотальний нагляд.

ХІНЕС: Я вже побачив його на вулицях. Та позаяк моя поїздка мирна... (Дивиться на годинник).

ХУАН ЛУЇС (іде до нього): [Я був останнім дурнем, коли подумав щось інше. І] маю для тебе добру новину! (Сідає в найближчий фотель). У понеділок об одинадцятій на нас чекатимуть у компанії Інделекса.

ХІНЕС (скрушно хитає головою): [Як] мені шкода, що я марно завдав тобі клопоту...

ХУАН ЛУЇС: Що ти кажеш?

ХІНЕС: Ми не змогли переконати іншого брата [продати]. Навіть запропонувавши йому двадцять п’ять мільйонів готівкою... Як шкода. (Пауза). З твого дозволу. (Витягає цигарку із сигаретниці на столі і закурює).

ХУАН ЛУЇС: Якщо ти скажеш нам його ім’я і назву маєтку, Інделекса, либонь, змогла б його переконати. Ми через це не забудемо про твої комісійні.

ХІНЕС: Дивись, я в цих справах знаю своє. Ці люди не продадуть, навіть якщо ти запропонуєш їм подвійну ціну. Марна справа (Курить. Хуан Луїс пильно на нього дивиться).

ХУАН ЛУЇС: Тоді чого ти прийшов? Ти міг сказати мені це по телефону...

ХІНЕС: [Бо ти мене чекав, і мені не важко сказати тобі це особисто. А ще] я хотів попрощатися. Хто знає, чи ми ще колись побачимося! (Дивиться на годинник). Чверть на десяту. У мене ще є кілька хвилин. Зараз я б таки випив віскі, яке ти мені пропонував.

ХУАН ЛУЇС: Чудово. (Вагаючись, він встає і робить кілька кроків ліворуч. Спиняється і знову дивиться на Пардо, який курить і з іронією в погляді за ним спостерігає. Хуан Луїс робить ще кілька кроків і спиняється, почувши, що задзвонив телефон. Він підходить до столика і знімає слухавку). Алло... Так, це я... Ні, нічого не знаю... Ні, новин я також не слухав... По радіо? Не по телевізору? Тоді це щось серйозне. Але що відбувається?.. (Кричить). Кого? (Дивиться на Пардо, розлючений). Як це зробили? (Довга пауза). Ти телефонуєш мені з парламенту чи з партійного офісу?.. [Я у вашому розпорядженні.] Скажеш, чи їхати мені туди негайно... Добре. Завтра о десятій. Якщо я буду потрібний тобі раніше, відразу ж телефонуй на телефон у вестибюлі. Адже ти знаєш номер... Звісно. Жахливо. Розмістять військо. Або навіть виведуть його на вулиці... Чекаю від тебе звісток. Бувай. (Вішає трубку, дуже розстроєний, дивиться на Пардо).

ХІНЕС: Що сталося?

ХУАН ЛУЇС: А ти не уявляєш?

ХІНЕС: Що ти хочеш, щоб я уявив?

ХУАН ЛУЇС: Що за чверть дев’ята вбили генерал-лейтенанта Руїса Альдана. Щойно про це повідомили по радіо.

[ХІНЕС (холодно):] Чорт візьми. Велике цабе.

ХУАН ЛУЇС: Велике [, настільки, що країна, можливо, не зможе проковтнути його труп].

ХІНЕС: Може здійнятися буча.

ХУАН ЛУЇС (ледве стримує лють): Вона вже здійнялася. Завтра глава уряду звернеться до нації. І збирають маніфестацію, яка може наробити галасу. А що може бути на похороні, я навіть не хочу думати. Бо окрім усього він поліг не один.

ХІНЕС (курячи): Ні?

ХУАН ЛУЇС: (тремтячим від люті голосом): Ні! Загинуло троє людей з його ескорту, водій і жінка з дитиною, які проходили поруч.

ХІНЕС: Як це зробили?

ХУАН ЛУЇС: А ти як думаєш?

ХІНЕС: Автомати?

ХУАН ЛУЇС: Ти вгадав. І мене це не дивує. (Розлючено міркуючи, він робить кілька кроків. Тим часом дон Хорхе — зараз у плоті і крові, в своєму бездоганному костюмі-трійці — заходить через правий передній план і підходить до телефона, що стоїть на столику в кутку. Знімає трубку і набирає номер). Бачу, ти дуже спокійний!

ХІНЕС: Я зазвичай не втрачаю спокій. Натомість ти, попри те, що цей теракт міг би принести те, чого ти бажаєш для Іспанії, виглядаєш переляканим.

ХУАН ЛУЇС (вороже): Коли я заявив тобі, що мої переконання по суті залишилися такими ж, як були, я збрехав.

ХІНЕС: Ясно. То я тобі скажу, що мене це також не дивує.

ХУАН ЛУЇС: Хінесе!

ХІНЕС (сухо): Що. (Дзвонить телефон. Дуже знервований, Хуан Луїс йде взяти слухавку).

ХУАН ЛУЇС: Алло!

ДОН ХОРХЕ: Паласіосе, ви вже чули новину?

ХУАН ЛУЇС: Мені щойно її повідомили, доне Хорхе.

ДОН ХОРХЕ: Я хотів би знати, що думає уряд чи ваша партія... Вже щось сказали?

ХУАН ЛУЇС: Лише те, що наслідки можуть бути дуже серйозні.

ДОН ХОРХЕ: Я щойно говорив з нашим головним офісом в Європі, і там думають так само. Не для компанії Інделекса, для країни. Інделекса збитків не зазнає. Навіть ще одній тоталітарній диктатурі доведеться з нами рахуватися. Але я говорю про те, чи не треба вам подумати... про ту посаду, про яку ми з вами говорили.

ХУАН ЛУЇС: Я, власне, думаю. (Дивиться на Пардо з гнівом). Ці каналії...

ДОН ХОРХЕ: Добре робите. Хоч