Читати книгу - "Дари пігмеїв, Олег Федорович Чорногуз"

у нас стаття номер сто п’ятдесят три прім один засвідчує, що скотолозтво карається законом, але пастирі читають проповіді не з розділів Кримінального кодексу і можуть світських законів не знати. Я вірю, що цими грішно-солодкими втіхами займалися б і митрополити та патріархи, але вони для цього застарі... А для молодших свято втіхи — буденна справа. Вважай, як млинці з ікрою... Чи з шоколадним плате... Може, тільки солодше. Я так гадаю. Точно сказати не можу, бо я, на відміну від тебе, Тольде, не знімав проби ні з вершків, ні зі сметани...

— А ти спробуй! — порадив Миронович. — І тоді побачиш, що після любовних записок з серветок із копією яскраво-рожевих губ від помади і відвертого тексту раптом дружина знаходить у твоїй кишені? Цікаво, що б тобі вчинила твоя Адочка у такому пікантному випадку? Який би вона висунула тобі факт і аргумент?

— Своїм гострим коліном під зад. Як мінімум, — посміхнувся Ед шоколадними губами.

— Візьми серветку і витри з заїд своє французьке плате, — спокійно порадив Миронович Шору. — А то так і до заїд жовторотого горобчика недалеко...

— Уже витер... Мені цікаво далі.

— А як би повелася твоя Адочка після відеофільму, в якому кращу чоловічу роль граєш ти? — поцікавився Миронович.

— Двома гострими колінками — під обидві половинки заду, — не задумуючись, відповів Шор. — Але ти май на увазі, я навіть не Білл Клінтон і далеко не Річард Гір.

— Я зі своїми тонкими губами також мало схожий на Гіра...

— Звичайно, ти більше схожий на Де Ніро, — підсумував Ед.

— На Пола Робертсона, — випалив Вітольд перші слова, які йому спали на язик з його пам’яті.

— І що, вже нічого зробити не можна?

— А для чого? Ти б жив з таким моральним багажем за плечима з жінкою, яку на кожному кроці зраджуєш? У мене ще трохи совісті залишилося.

— А я вже давно поміняв її на «ує». Для чого мені цей тягар за душею? Хоча її не носити в рюкзаку за спиною. А душі — тягар... Я собі таким багажем клопоту не завдаю. І що ж тепер? Ти справді збираєшся одружуватися на Роксані?

— Я вже сказав — я без цієї жінки не можу. Відчуваю, що типова повія, може, й — мерзотниця, а без неї — ні на крок. Мене до інших не тягне. Інколи тільки Альбіну згадую. В ліжку. Але як згадаю кухню, умивальник — все відпливає за обрій... Коли Роксана розпочинає свої військові наступи, хочеться вигнати її в три шиї. Тільки поїде, мені одразу без неї стає сумно. Вона ж з тобою не тільки спить, а й безкоштовно концерти влаштовує. Ну просто кіно, і третій зайвий...

— І як ти собі уявляєш це одруження?

— Вона хоче шлюбу.

— Чого хоче?

— Шлюбу, — повторив Миронович.

— У Бермудському трикутнику?

— І вінчання в церкві.

— Але на небі і в церкві Бог приписаний. Він усе бачить. І ти і вона — розлучені. Вас навіть у Бермудський трикутник не пустять! — запально заговорив Ед.

— Любий, — переконливим голосом Роксани мовив Вітольд. — У наш час гроші вирішують все. Вона хоче, щоб нас благословив сам митрополит, а якщо можна — то й патріарх. Тільки Московської патріархії. І щоб на весіллі мав честь взяти участь хоча б один з президентів новоспечених республік із ближнього зарубіжжя.

— Програма-мінімум? — перепитав Шор.

— Програма, як для мене, максимум, — натискав на останній млинець Миронович.

— А це бачив? — Шор почав крутити над своїм лисим тім’ячком вказівним пальцем.

— Не зрозумів? Прокрутиш дірку в голові. Твоє тім’я тоді світитиметься не тільки лисиною, а й сірою масою, — застеріг Шора Миронович.

— Кинь її, — просто сказав Шор. — Вона тобі не підходить ні за якими статтями ніякого кодексу, затвердженого в парламенті...

— Я дав їй слово. Я на ній одружуюсь.

— Але чому? Бог Ієгова мені свідок, я цього ніяк не можу зрозуміти. Ти ще й влаштуй на всю республіку гучне весілля?! Для показу і падіння... авторитету.

Миронович промовчав. Шор поцілив у яблучко.

— Вона стільки тобі підсунула паскудств, — не міг зрозуміти приятеля Шор. — Стільки налила масла прямісінько в центр сімейного вогнища. І там спалахнув такий вогонь, що тепер ніякі пожежники його не загасять, і ти після цього збираєшся відвести її під вінець, під панікадило митрополита, його благословення іменем самого Господа Бога?! На очах усього люду — майбутнього електорату? Ти ж розумний чоловік. У тебе таке політичне і громадське становище в суспільстві. Ти подумав про свою кар’єру? Запам’ятай: більшість з твоїх так званих друзів бачать не тебе, а тільки твою сідницю у високому державному кріслі. До тебе, як особистості, їм немає справ. Вони тебе кинуть посеред ріки життя і не допоможуть допливти навіть до протилежного берега.

— А ти?

— У мені ти можеш не сумніватися. Хоч Шор і плавати не вміє. Але Шор знає, де, коли і кого своєчасно найняти, хто б кинув тобі рятівне коло чи підігнав своєчасно човна і врятував Шорового друга Мироновича.

— Дякую, Еде, — розчулився Вітольд. — Але ти знаєш мою слабинку. Мою «ахілесову п’яту». Я понад усе на світі люблю гарне...

— Ти хочеш сказати — гарних: чужих дівчат і чужих молодиць... Крадене завжди миліше...

— Я хочу сказати — гарне, — підкреслив Миронович. — Ти, звичайно, не повіриш мені. Але це саме так. Коли моя бабуся помирала, вона попросила: «Синку, доглянь за квітами. Поливай своєчасно їх. Глянь, які вони пишні. Барвисті. Який милий світ навколо нас, і посади їх на моїй могилці». Я виріс в оточенні поліської краси. Але тепер заасфальтувався, зачерствів. Я так і не посадив тих бабиних квітів на її могилі. Але ця чортова естетика в мені залишилася. Я справді люблю гарних жінок, як і чистоту на кухні... Чистоту в спальні, в кімнаті, у вітальні, на горищі, на подвір’ї, в авто, в кабінеті... Я просто на чистоту закомплексований, Еде. Я не можу викинути зі своєї генної