Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Коротка історія семи вбивств 📚 - Українською

Читати книгу - "Коротка історія семи вбивств"

266
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Коротка історія семи вбивств" автора Марлон Джеймс. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 21 22 23 ... 247
Перейти на сторінку:
у тачку і гайда звідти. Притягли його на старий склад у центрі, що нині стоїть порожній. Гекл запхнув жокею волину в рот — так глибоко, що той аж закашлявся, — і каже:

— Слухай, вилупку, у суботу зробиш так і так.

Жокей тоді злив усі три заїзди. А потім стрибнув на літак до Маямі — і зник, як від чарів. Та згодом пропав ще дехто. Ті четверо, що зібрали гроші в «Кайманас-парку», з братанами Патлача включно. А я, Гекл і багато інших лишилися ні з чим. Узагалі ні з чим. Я думав, що я з них найдужче розгніваний, та потім побачив, як один братан стиснув пляшку з «Горліксом»[93] так сильно, що та тріснула, і йому довелося накладати шви. У суботу ми всі йдемо додому до Співака: той паршивець має віддати, що нам належить. Але Співак — у турі. Наступного разу, коли ми туди йдем, Співак удома, але до нас доходить звістка, що він уже зустрівся з деким із Джунглів. Нам з Геклом про це ніхто не сказав. Тобто нас знову кинули. Ніхто наче й не помічає, коли ми з Геклом робимо так, що зникає один із їхніх. Але тепер скидається на те, ніби дехто вже починає отримувати гроші й усяке інше, — та нас у цьому на паях нема. Даремно я кажу про це своїй жінці — тільки псую їй настрій. Коли я думаю про тих братанів, що втекли за кордон із грошима, я хочу спалити весь той будинок на Гоуп-роуді. Щоб і пелеху від нього не лишилося.

Коли Джосі Вейлз знаходить мене вперше, він цікавиться, чи вмію я управлятися з волиною. Я сміюся. «Я управляю нею лучче, ніж Джо Грайнд[94] — своїм членом», — кажу я. Тоді він питає, чи не проблема для мене стрельнути одного хлопа. «Не проблема, — кажу, — але стріляю я тільки вавилонських полісменів або людей, які мене найобують. Стрельнув уже трьох і не зупинюся, поки не стрельну в десятьох». Він цікавиться, чому саме десяток, а я кажу: «Бо десять — число, яке навіть Бог вважав би поважним». Він каже: «Ну, тоді дуже скоро я годуватиму тебе фараонами, як змію — щурами». А я йому кажу, що мені болить нога, ще відтоді як сидів у буцегарні, вже з рік як болить. А його друг Віпер каже: «Це можна вилікувати прям’ зараз». Після того першого разу я так швидко прилип до кокаїну, що згодом став вимолювати його мало не як дівчисько. А біль минув, минув, як це буває, коли курнеш трохи «трави». Однак «травичка» мене гальмує. А кокаїн — дає розгін. І я кажу: «Стій-стій, це все якось надто добре. Ти даєш мені білий порошок, волину та гроші — за те, щоб я вбив людей, яких і сам не проти пришити, до того ж задарма? Сьогодні що, перше квітня?». А Джосі Вейлз мені: «Ні, братику. Те, що ми колись заллємо Кінгстон кров’ю фараонів, — це точно. Але спершу я хочу крові ще декого».

Ось це я й хочу сказати перед тим, як письменник скаже це за мене. Коли біль був таким сильним, що мені могла зарадити лише міцна «трава», єдине, що допомагало мені крім цього — Співак. На радіо його чогось не крутять. Дівка, яка за мною наглядає, дала мені касету. Музика не те щоб знімає біль, але коли вона грає, я перестаю волочитися за своїм болем — мене затягує ритм. І коли Джосі Вейлз минулої ночі повідомив, кого він бажає моїми руками застрелити, я приперся додому й почав блювати. Вранці я прокидаюся з думкою, що це був, мабуть, дурний і страшний сон, але під дверима знаходжу записку: ми з Джосі маємо зустрітися в старому вагончику біля моря. Це мене злить і мучить, — бо ж ми ніколи з ним не домовилися б, якби я знав, що він хоче пришити Співака. Це пече мені мозок гірше, ніж будь-що раніше. І ось тепер я не сплю, а лежу в кімнаті з широко розплющеними очима і слухаю, як моя дівка хропе уві сні.

Коли сходить місяць і його промінь крізь віконце розтинає мені груди, я знаю: Бог іде судити мене. Ніхто з тих, хто вбиває фараонів, не йде до пекла, але вбити Співака — це геть інше. Я даю Джосі Вейлзові розказати мені, що Співак — лицемір, заграє з обома сторонами, тримає всіх за ідіотів. Я даю Джосі Вейлзові розказати мені про його, Джосі, великі плани і про те, що нам давно час перестати бути шістками в гето для білого чоловіка, який живе на околиці та якому до виборів на нас наплювати. Я даю Джосі Вейлзові розказати мені, що Співак — шістка ННП, яка згинається перед прем’єр-міністром. Я даю Джосі Вейлзові розказати мені, що я повинен, один за одним, пришити ще трьох (їхні імена мені до сраки). Я даю Джосі розказати мені, що нас підтримають братани. Цей Джосі теж живе в будинку, як гладкий домашній щур, прагнучи — до знемоги — того, щоб я, і тільки я, показав йому, що з хлопцем із Джунглів краще не жартувати. Коли наближається ранок, я все ще не сплю, і лиш це мене тримає. Досить. Я хочу запхати дуло в дупу Джосі й впердолити йому кулю.

Я мовчки сиджу на ліжку, а моя дівуля в цей час бурчить, що в домі нема чого їсти, і має намір піти, бо, якщо ННП виграє знову, вона не зможе знайти гарної роботи. Я чекаю, коли вона піде, потім натягую штани й теж виходжу. Під колонкою після отого випадку з фараонами я не миюся. Сонце ще не зійшло, і навколо все яскраве, зелене й прохолодне. Я босоніж іду вздовж вулички: повз цинкований паркан, далі повз дощаний паркан і цинкований дах, притиснутий камінням, шлакоблоками та всіляким непотребом. Ті, хто має роботу, і ті, хто її шукає, вже пішли, лишилися ті, хто знайти її не може, бо ця частина міста — за ЛПЯ, а при владі — ННП. Я йду собі далі. Коли я доходжу до краю Джунглів, сонце вже майже в зеніті і з чийогось радіо лунає музика. Диско. Я чую легке поскрипування: біля колонки, на своєму задньому дворі, пере жінка, возячи ганчір’ям по пральній дошці. Відчуття таке, ніби я нікого не знаю або

1 ... 21 22 23 ... 247
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коротка історія семи вбивств», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Коротка історія семи вбивств"