Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

— Подробиці, будь ласка. Я не Мартіна, мене можеш не щадити.

Розповіла, все як було.

— Ох, дівчинка моя.

— Так що сьогодні я обзавелася новою машиною. А у хлопців ажіотаж, кому випаде таке диво як сісти за кермо.

Коли під'їжджали до дитячого будинку, до нас на зустріч вийшли обидва охоронці. Вони вже були зі зброєю.

— Ем, я вам не казала, але мені тут трохи погрожували і рекомендували не з'являтися більше, а то можуть бути неприємності. Вадиме, гальмуй уже, не варто їх злити.

Король узяв телефон і зателефонував, віддав наказ прибути негайно.

— Сидимо поки що в машині, — сказав він мені

Через пів години під'їхало ще кілька великих машин. Тоді король вийшов із машини. Охоронці дитячого будинку побачивши його позадкували. Олександр віддав наказ затримати їх. А сам вирушив до будівлі. Набрала його по телефону.

— Сиди в машині, якщо що зателефоную, — сказав він мені і перервав розмову.

Чекати довелося не довго, щонайменше пів години.

— Підходь у кабінет директора.

Прийшла, Вадим ішов зі мною, не ризикнув уже відпускати одну. Директор сидів скутим.

— Подзвони Нейму, домовися, щоб він прийняв до себе дівчаток і дошкільнят. Усього сто п'ятдесят осіб, — сказав він мені, а до директора сказав різко — Я тебе, скотина, не вб'ю, це надто легке покарання, ти згниєш на сміттєпереробці.

Набрала Нейма. Він трохи здивовано сказав:

— Ало, щось сталося.

— Дай мені його, сам поясню, — роздратовано сказав король. — Нейме, слухай сюди. Зараз до тебе привезуть 150 дітей. Вони переходять повністю до тебе. Цей дитячий будинок я закриваю. Ізо, організую автобуси.

Я кивнула. Мені повернули телефон.

— Що сталося? — почула запитання Нейми.

— Потім розповім, — гаркнув король — Іза, автобус.

Кивнула і скинула Нейма. Зателефонувала, замовила автобуси для дітей. Мене відправили разом із ними. Діти віком від року до років 13, здається, нікого старшого я не бачила. І це було дивно. Нейм зустрів автобуси з дітьми у дворі. Хлопчики від 7 до 17 років були у дворі і з цікавістю дивилися на те, що відбувається. Діти, які приїхали, виглядали забитими і заляканими. Відразу скупчилися, до того ж малюки не плакали, а тулилися до старших. Директор знайшов мене поглядом і підійшов до мене.

— Розповідайте?

— Чому вирішили їх до вас відправити, я не знаю. Знаю тільки зі слів однієї дівчинки, що діти кудись дывали, можливо, продавали. А ще було розкрадання коштів, тих що виділяли на ремонт. І король дуже злий, що його обманювали, надаючи документи і фото про нібито виконану роботу. А насправді цього нічого не було.

— З'їздила, називається, в дитячий будинок, — сказав директор.

— Там так моторошно, — зізналася йому. — Складається враження, що будівля занедбана. І дітей було не чути. Тут я з першого дня чула хлопців. А там гробова тиша. Зі слів дівчинки, що втекла і залізла до мене в машину, дізналася, що їх били і закривали в кімнатах.

— Піду пристрою дітей. Потрібно хоч дізнатися, який тут вік.

Старших дівчаток відправили спати на другий поверх із хлопцями. Хлопчакам пригрозили всілякими карами, якщо будуть ображати дівчаток. Щоправда, виникла проблема з малюками, вони не хотіли відходити від старших дітей і одразу починали плакати.

Їх довелося розташувати в цій же великій кімнаті тільки на матрацах. Їм постелили одне велике ліжко на підлозі. Частина дівчаток захотіли спати на підлозі й ні в яку не захотіли лізти на другий ярус двоспального ліжка.

Через годину приїхав король у дуже похмурому настрої. Він перевірив, як розташували дітей, кивнув. Перевірив, як триває ремонт. Здивувався, коли побачив працюючих будівельників.

— Дякую, — сказав мені одними губами, я тільки кивнула. — Нейм потрібні ідеї як і де розташувати малюків.

— Я хотів укласти їх в іншій кімнаті, але вони одразу починають плакати і боятися відходити від дівчаток. Що там сталося?

— Іза це не для твоїх ніжних вух.

— Не піду, — буркнула я.

— Хлопці звісно ще все перевіряють. Але одне точно відомо, що з дітьми жорстоко поводилися. Що дівчаток, що малюків били за будь-яку провину. Ще я підозрюю торгівлю дітьми. Зараз перевіряють усі «факти усиновлення» чи були вони насправді. Поговори зі своїми хлопчиками, нехай допоможуть дітям адаптуватися і не боятися будь-якого шереху. Ми коли зайшли в кімнату з дітьми, там була гробова тиша. Це взагалі не реально! Ти де-небудь бачив, щоб 150 дітей в одній кімнаті сиділи тихо як миші?

— Тут від одного шуму, — сказала я, згадуючи Єгора.

— Іза, тобі пора додому.

— А Таня, що з нею буде?

— Її сюди привезуть. Здавалося б одна маленька втікачка, і одна не байдужа дівчинка. Іза ти диво!

Я зніяковіла в край і пішла до машини. Хотілося, щоб у всіх дітей були сім'ї. Потрібно поговорити зі Стасом. Може, зробити рекламну компанію з пропагування усиновлення дітей. Чужих дітей адже не буває. І в кожної дитини має бути любляча сім'я. У машині згадала про завтрашній захід для хлопчиків, набрала Неймса.