Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова 📚 - Українською

Читати книгу - "Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Житіє моє" автора Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 222 223 224 ... 279
Перейти на сторінку:
цивільним координатро не наважувався (того і чекай, чутки поповзуть!), всі надії були на інспектора Ґрафта.

Поліцейський охоче пішов на контакт. Справа-то розкрита, чого б не розповісти начальству подробиці!

Але успіхи Ларкеса не цікавили.

— Спочатку було висунуто гіпотезу про причетність до вбивства мага-природника. Ви повинні були допитувати всіх білих, які їхали в потязі.

— Так ми і зробили.

— Чи був серед опитаних дехто Йоган Кітото?

— Так, був! Від надав величезну допомогу слідству.

— Опишіть мені цю людину.

І поліцейський, чиєю професією було виводити шахраїв на чисту воду, в свою чергу, почав описувати зовнішність білого мага. Ларкес ловив себе на тому, що не впізнав би в цьому портреті Тангора, навіть якби сам його туди послав. Слідчий досвідченим оком підмічав риси, актуальні лише для білих, щось на кшталт «погляд не плаває» і «губа не плямкає».

«Не настільки ж ми відрізняємося одне від одного, щоби нас за людей не вважати!»

— Стоп, — Ларкес рішуче перебив поліцейського, — а тепер уявіть, що Йоган Кітото — звичайна людина, і спробуйте описати його заново.

Інспектор Ґрафт насупився, здивований такою дивною задачею, а коли знову заговорив, мозаїка розсипалася і склалася знову. Подібність була безсумнівною: зріст, комплекція, риси обличчя.

— І дуже освічений! — чомусь додав поліцейський. — Стільки знає про… е-е… ретроспективну анімацію. Зрозуміло, чому у Клари Фіберті такий реалістичний сюжет.

Ларкес питально нахилив голову, і поліцейський на диво легко зрозумів цей рух.

— З ним же їхала та сама Фіберті, письменниця. Автор «Чорного Лицаря»!

Слово «письменник» для пана Ларкеса чітко асоціювалося зі словом «писака», а отже — «журналіст», а журналістів старший координатор патологічно не любив. Вічно каламутять воду! Хто вона, взагалі, така ця Фіберті, і яка у неї зацікавленість? Схеми поведінки ніяк не складалися, Тангор і його супутниця залишалися річчю в собі, яка здійснювала незрозумілі і непередбачувані рухи. Наприклад, приїхавши у Хо-Карт, вони наче розчинилися в повітрі, умудрившись не зареєструватися в жодному пансіоні, готелі чи гуртожитку під видом чорних, білих або сіро-буро-малинових з сивиною. При тому, що режим перебування в столиці останнім часом дуже суворий!

Міністр Міхельсон в будь-який момент міг згадати про своє доручення, а розслідування буксувало. В припадку інтуїції Ларкес придбав згадану інспектором книгу, важкенький томик з гротескною чорною фігурою на обкладинці (чи нема в цьому якогось замаху на авторитет влади?) і спробував розвіятися.

У міру читання волосся старшого координатор ставало дибки. Куди дивився цензор?! Особливості чорномагічних практик і повадки нежитів, про які не всякий чистильник знає, йшли в маси зі сторінок бульварного роману! дуже скоро в головному персонажі книги почали проступати знайомі риси… Ах, так ось хто розпатякав абсолютно сторонній особі прийоми бойової магії! Ларкес з новою силою пошкодував про смерть старшого Тангора: вже батько-го зумів би навчити сина належної поваги до ремесла. Знайти і відшмагати дрібного капосника, поки ще не пізно! Тут Ларкес згадав сумнозвісну доповідь з практичної магії, яка так нашуміла, і усвідомив, що уже пізно. Тепер можна лише тихо придушити мерзавця для мінімізації шкоди. А хто тоді буде воювати з імперією?

Старший координатор зітхнув і заховав підсудне видання в портфель (треба хоча б загальний наклад випуску виявити). Вибури нема, доведеться просити про прикріплення до хлопця особистого куратора. Зазвичай маги до п’ятдесяти років серйозної небезпеки для суспільства не складають, але тут особливий випадок: талановитий некромант, жертва магічних диверсій, та ще і з пробілами у виховання. (Координатор роздратовано згадав про Сатала — немудрий чистильник вчив хлопака бойових прийомів, а треба було викладати етикет!) Так що молодий маг не винен, що незнайомий з традиціями, — сам Ларкес виріс у такій самій обстановці. Головне, де дозволити йому і далі блукати в темряві.

Слово «нахаба» стало ключем до розв’язання проблеми. Ларкес уявив собі максимально кричуще порушення неписаних правил, і наступний крок Тангора став очевидним сам по собі.

Хемаліс любив зелений чай. Деякі білі стали би придумувати з цього приводу складні обґрунтування, згадуючи про необхідність відновлення вологи в організмі і про тонізуючі властивості чаю, але старий букініст просто любив зелений чай. О другій годині по обіді, на самому піку спеки, він завжди робив перерву в справах і приділяв час ритуалові чаю.

Зачарована спиртівка нагріла чайник всього за п’ять хвилин, в прозору воду впали зелені голки і закружляли вертикально, віддавши напоєві свій перший, найтерпкіший смак. Білий наповнив порцелянову філіжанку рідиною солом’яного кольору і долив до заварки води. Наступна порція напою буде мати фруктовий присмак.

У двері подзвонили. Що ж, бувало, клієнти приходили до нього і в цей час — мертва година Хо-Карта. Зазвичай це були люди заможні, які могли дозволити собі лімузин з тепловим насосом на даху. Таких не можна змушувати чекати! Старий метушливо почовгав до дверей.

На порозі стояв чорний маг, невисокий, невизначеного віку і з абсолютно непроникним виразом на фізіономії.

— Добрий день!

Хемаліс відчув непереборне бажання грюкнути дверима перед носом відвідувача і замкнутися зсередини. Але це було б неввічливо, тому старий лише боязливо кивнув:

— І вам неспекотного дня, шановний.

— Томас Тангор тут живе?

Старий букініст полегшено зітхнув:

— Виїхав він! Зранку і виїхав, а куди — не знаю.

— Дякую вам.

Чаклун розвернувся і покрокував в бік ліфта, а білий виповнив таки своє бажання — замкнув двері на всі замки.

Глава 37

Алех Клемент багато міг розповісти про Білий Халак, але його рідко хто про це розпитував. Білий не дивувався. Він з дванадцяти рокі супроводжував матір у експедиції і встиг засвоїти, що відповідей на деякі питання люди знати не бажають. Надто часто маленькі лопаточки археологів звільняють з-під ґрунту щось лякаюче, не сліди життя і побуту, а свідоцтва жахливого кінця. Кому це треба? Наприклад, йому особисто. Білі надзвичайно допитливі, але зовсім не тому, що це так весело — все знати. Знання дає впевненість, спокій душі. Свідоцтв, зібраних іншими, Алехові було замало, він хотів особисто бачити об’єкт своєї пристрасті. Вибір був природнім — археологія. Те, що лякало до непритомності в дитинстві, стало справою всього його життя.

Минулого року Алех вирішив додати до списку пізнаного магію. Рішення стало результатом довгих роздумів і пригоди в компанії бойових магів. Білий був далеким від думки, що може стати рівним чорним, але відчувати себе вічною жертвою обставин йому набридло. Наважившись на ініціацію, Алех пропустив польовий сезон і навіть місце навчання був змушений поміняти — аспіранти факультету древностей не мали часу на магічну практику. Перетворення на мага давало певні переваги, але розрив зі звичною компанією білий важко переживав.

Археологічна партія — це не просто група людей, яка зібралася поїхати кудись щось пошукати, це свого роду сім’я,

1 ... 222 223 224 ... 279
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова» жанру - 💛 Фентезі:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова"