Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

— Мене ними вчора і сьогодні поїли, думаю вже достатньо.

— Значить, знаєш уже, що знайшли в підвалі, — каже сумно директор. — На щастя діти нічого не знають, і не бачили. Вони думали, що їхніх друзів справді забирали в сім'ї... До речі, дівчатка добре й швидко адаптувалися, коли їм пояснили, що тут їх бити й зачиняти в кімнаті не будуть. Але наші правила, порівняно з тими, що були в них там... — директор махнув рукою. — Таке відчуття, що вони у в'язниці жили. Думаю, вам варто поспілкуватися з дівчатками, малюки зараз гуляють із нянечками.

Дівчата були на другому поверсі казарми. На мене з директором відреагували спокійно. Таня мені посміхнулася і помахала рукою. Після нашого приходу стали заводити молодших діток із прогулянки. Дівчата поспішили допомогти нянечкам перевзути найменших. Поки дітей перевзували і допомагали зняти верхній одяг стояла осторонь і спостерігала за ними. До мене підійшов хлопчик років п'яти з книжкою.

— Почитай нам казку, — попросила дитина.

Узяла книжку, здивовано подивилася на дитину, книжка іширійською.

— Іширійсхій, — сказала я зі здивуванням, — вам якою мовою читати?

— А ви знаєте іширійсхий? — запитала одна з дівчаток.

— Так.

— А ми його якраз вчимо, нам давали завдання казки читати.

— Давайте тоді я іширійською і почитаю, якщо що перекладу.

Казки були короткі якраз для діток до року. Читала повільно з виразом, діти так уважно мене слухали. Я весь час дивувалася такій уважності.

— У вас так добре і зрозуміло виходить читати, — сказала одна зі старших дівчаток, — я навіть зрозуміла всі слова.

Подивилася що директора вже не було в казармі.

— А в нас зараз якраз буде урок з іширійсхому, — сказала інша дівчинка.

За дівчатками прийшла вчителька. Дівчата вмовили її, щоб я пішла з ними. По ходу похвалилися, що я їм казки читала зміїною мовою. Вчителька здивовано подивилася на мене. Коли дівчатка заходили в клас, притримала мене і тихо сказала:

— Я дозволю вам побути на уроці тільки тому, що дівчатка до вас тягнуться. Але постарайтеся не заважати мені.

— Добре.

Я ледь досиділа до кінця її першого уроку, а у дівчаток їх було два. При тому тут було два десятки маляток, тільки найстарших. Решта залишилися з молодшими дітьми в казармі.

Підійшла наприкінці першого уроку до вчительки.

— Мене звуть Маїта, — сказала вона мені.

— Ізабелла.

— А значить, це про вас директор говорив, — сказала вона спокійно — щось було не зрозуміло?

— Чому ви так рублено говорите іширійською? Вона ж у них така мелодійна і трохи співуча.

На мене подивилися здивовано. Потім розкрила дитячий підручник і попросила прочитати вірш. Одразу прочитала про себе, потім вголос.

— Ось прочитайте тепер ви.

— Я зрозуміла вас Ізабелла. Але давайте ви не будете мені заважати вести урок.

— Я просто хотіла...

— Не заважайте, я краще знаю.

— Але так вони ні чого не вивчать або будуть неправильно вимовляти.

— Я рада за вас, що ви дуже добре говорите зміїною. Але ви не викладач і не можете вказувати мені.

— Навіть не збиралася, просто хотіла попросити вас поспілкуватися з носієм мови і говорити те саме просто співуче.

Вона хмикнула і тихо вилаялася якуйською.

— Ходять, тут різні вискочи.

— Вибачте, якщо образила вас, — спокійно відповіла їй якуїнською.

Маїта з цікавістю і подивилася на мене і сказала іншу фразу латійською, я їй відповіла. Вона назвала мене зазнайкою вже арканянською, фиркнула і відповіла:

— Може й зазнайка якоюсь мірою, але знаю вільно 13 мов і всіма розмовляю і пишу.

Вона присіла на свій стілець, зі здивуванням подивилася на мене.

— Не може бути? — сказала вона інгуїнською.

— Може, — відповіла я цією ж мовою.

Заговорила з нею ірбузькою.

— Я не жартую, коли кажу, що знаю мови, я їх вчу з 4 років. Вибачте, якщо образила вас, просто звикла говорити правду.

— Скажи це ж афонською, а то я майже не розумію інгуїнської.

Повторила їй.

— Уже не ображаюся! Я обов'язково маю поговорити з тобою, розкажеш, як ти їх вивчала. Але мені потрібно провести ще один урок у дівчаток. А знаєш, я не зможу так одразу перебудуватися і говорити правильно. Я пояснюватиму правила, а ти говоритимеш слова і фрази, а дівчатка повторюватимуть за тобою. Згодна?

— Давайте.

Урок пройшов весело. Дівчата для початку здивувалися такій зміні. Але потім повторення слів і фраз у нас перетворилося на гру. І коли продзвенів дзвінок, дівчатка не хотіли йти. Директор заглянув наприкінці уроку, спостерігав за цим із задоволеною посмішкою.