Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 2"

Переклад:

— Нас атакували, не рахуючись з волею народу. Ворог забув, що іспанські маси протягом сторіч боролися проти тиранії. Ворог побачив, як народні маси чинять опір фашизму і допомагають нашій столиці. Допомагають навіть в найменших селах…

Мер Фуентедуеньї (іспанською):

— Нау que completar obra a tiempo para la nueva defensa de Madrid. Ya tenemos el aparato que se comprô con el dinero que nos sobraba el ano pasade y desde luego, la disposiciôn a trabajar. Sôlo nos falta el cimento que en росо tiempo estarâ aqui.

Переклад*

— Нам треба покінчити з цим якомога швидше, щоб допомогти обороні Мадріда. Ми вже маємо машини, які ми купили за гроші, що лишилися з минулого року, і, звичайно, у нас велике бажання працювати. Зараз нам потрібен тільки цемент, але скоро ми його одержимо.

Палац герцога Альби зруйнований бомбардуванням заколотників. Скарби іспанського мистецтва дбайливо зберігаються республіканськими військами.

Цей батальйон іде на відпочинок, і Хуліан, один з його солдатів, теж має триденну відпустку в село.

Лист Хуліана батькові (іспанською):

«Querido papa:

Sin ninguna de la tuyas a que contestar, tomo la pluma para escribirte e$tas pocas palabras.

Nos estamos aprovechando de unos dias de calma para ir a pasarles en el pueble. Yo Uegaré a ese de las diez. Diselo a mamâ.

Espero que esta carta os encuentre disfrutande de muy buena salud.

Ta abraza tu hijo que te quiere.

Julien»

Переклад:

«Дорогий тату! Довго я не одержував від вас відповіді і тепер хочу написати вам кілька слів.

Нам випадає нагода трохи відпочити, і ми хочемо провести цю відпустку в селі. Прибудемо числа десятого. Скажіть про це матері.

Гадаю, що застану вас всіх у доброму здоров'ї.

Обнімаю, ваш люблячий син.

Хуліан»

Хуліан іде в поле, і чути, як він гукає: «Тату!»

Частина четверта

Мадрід через своє географічне положення — природна фортеця, і з кожним днем це місто стає все більше й більше неприступним.

Цілий день доводиться стояти в черзі, щоб купити щось на обід. Деколи продукти закінчуються ще до ТОГО, ЯК ДІЙДРТТТ до дверей продуктової крамниці. Деколи недалеко від черги падає снаряд, і вдома ждуть-ждуть, а ніхто нічого не приносить на обід.

Не маючи змоги захопити місто, ворог хоче його зруйнувати.

А це людина, яка не має ніякого відношення до війни. Бухгалтер, що, бувало, о восьмій годині ранку йшов на роботу. А тепер йому доводиться їхати не на роботу і не додому.

Уряд закликає все цивільне населення евакуюватися з Мадріда.

— А куди ми підемо? Де будемо жити? Як зароблятимем на прожиття? Я нікуди не поїду. Я надто старий. Але ж нам треба берегти дітей, не випускати їх на вулицю, хіба що тоді, коли їм треба стояти в черзі.

Армія добровольців росте після кожного бомбардування. Кожна марна смерть викликає обурення народу. Люди всіх спеціальностей, всіх професій записуються в республіканську армію.

А тим часом у Валенсії виступає президент республіки…

Хуліан ловить порожню попутну вантажну машину і прибуває додому раніше, аніж сподівався.

Частина п'ята

Хуліан муштрує сільських хлопців вечорами, коли вони повертаються з поля додому.

В Мадріді муштрується майбутній ударний батальйон матадорів, футболістів і спортсменів.

Вони прощаються зі своїми коханими, і це однаково звучить будь-якою мовою. Вона каже, що буде його чекати. Він каже, що повернеться до неї. Він знає: вона буде його чекати. Чекати невідомо чого, під таким обстрілом! Ніхто не знає, чи він взагалі повернеться. «Бережи дитину», — каже він. «Гаразд», — відповідає вона, але не знає, чи зможе вберегти. Обоє знають: на цих вантажних машинах люди їдуть тільки на фронт.

Смерть щоранку навідується до цих людей, — її посилають заколотники з отих горбів, що за дві милі звідси.

Запах смерті — їдкий дим від вибухів і хмара перетвореного в пилюку граніту.

Чому ж вони залишилися? Вони залишилися тому, що це їхнє місто, це їхні будинки, тут їхнє місце роботи, тут вони будуть воювати, воювати за право жити по-людському.

Хлопці підбирають осколки снарядів так, як колись збирали вони градинки. Може, наступний снаряд поцілить у них. Адже німці сьогодні збільшили порцію снарядів на кожну батарею.

Раніше смерть приходила тільки до старих та хворих, а тепер вона прийшла до кожного в цьому селі. Високо в небі, переливаючись сріблом, вона йде до всіх тих, хто не втік, хто не сховався.

Ось що наробили три «юнкерси».

Республіканські винищувачі збили одного «юнкерса».

Я теж не вмію читати німецькою мовою.

Оці мертві — вже з іншої країни. Полонені кажуть, що вони мали поїхати на роботу в Абіссінію. Ми не розпитували мерТЙих, але їхні листи, що ми їх читали, були дуже сумні. Італійці Втратили тут, під Бріуегою, убитими, пораненими і тими, що продали без вісті, більше, ніж за всю війну в Абіссінії.

Частина шоста

Заколотники знову атакують дорогу Мадрід — Валенсія. Вони форсували річку Хараму і намагаються захопити Аргандський міст.

З півночі підтягують війська для контратаки.

Селяни працюють: треба провести воду.

Ворог на дорозі в Валенсію.

Піхота атакує,— тут для фоторепортера працювати дуже важко. Повільно, з тяжкою ношею, Спокійно рухається вперед… Бійці ідуть ешелонами, колонами по Шестеро. В тій найбільшій самотності, що зветься зближенням з ворогом. І кожний знає, що він тут один, а з ним поруч ще п'ятеро, а спереду — невідомість.

Оце та мить, що до неї готуються весь час на війні. Мить, коли шестеро йдуть спокійно вперед на смерть, йдуть по землі, і кожним своїм кроком доводять: ця земля — наша. Шестеро стануть п'ятьма. Потім четверо стануть трьома, але ці троє зупиняться, обкопаються і не відступлять. Разом з іншими четвірками, трійками чи двійками, які недавно були шестірками. Міст наш.

Дорога врятована.

Іде вода, вона приносить врожай. Цією дорогою його можна буде провезти.

Ми — люди, які ніколи раніш не воювали, ніколи не проходили муштри в армії, люди, яким потрібні тільки робота і хліб, змушені тепер воювати й далі.

Спека й холод

І коли все закінчено — маємо фільм. Бачиш його на екрані, чуєш шуми й музику, чуєш і свій голос, якого раніше ніколи не чув, який тепер каже все, що ти намазюкав у темряві проекційної чи на шматочках паперу в гарячому готельному номері. Але те, що рухається перед тобою на екрані, зовсім не те, що ти пригадуєш.