Читати книгу - "4 3 2 1, Пол Остер"

Вони продовжували, як і раніше. Єдина різниця тепер полягала в тому, що Еві свою діафрагму залишала вдома, а Фергюсон перестав купувати презервативи.

Його не турбувала думка про те, аби стати батьком, так само, як не турбувала думка про те, щоби стати чоловіком, коли він робив пропозицію Дані. Непокоїла його думка про те, що він може втратити Еві. Тепер, коли вона зробила цю песимістичну заяву про неминучий кінець їх як пари, він сповнився рішучості довести її неправоту. Проте якщо час доведе, що вона все ж мала рацію, то він наслідуватиме її приклад і спробує якомога більше взяти від того часу, що вони проводять разом, тим, щоб жити якомога повніше.

Ймовірно, він уже й мислив якось нечітко, проте Фергюсонові так не здавалося. Очі його розплющились, і світ довкола був переповнений.

Минали місяці.

Він написав двадцять четвертий розділ «Мандрів Мулігена» – звіт про виснажливу подорож Мулігена додому з країни, охопленої трьохсторонньої громадянською війною. Книга Фергюсона була закінчена, всі її сто тридцять одна сторінка, надруковані через два інтервали, та він не спалював рукопис, як мав намір спочатку, а заліз у свої заощадження і потратився на неймовірну суму в сто п’ятдесят доларів – найняти професійну машиністку, аби та віддрукувала йому три примірники (оригінал і дві копії), котрі він відтак подарував Еві, Говардові й Ною. Всі вони завірили його, що їм сподобалося. Це Фергюсона заспокоїло, проте до того часу його вже нудило від Мулігена, і він мріяв про свій наступний проект, ризиковану спробу під назвою «Багряний зошит».

Селію Федерман прийняли в Барнард і в УНЙ, і восени вона мала намір починати навчання в Барнарді зі спеціалізацією по біології. Фергюсон надіслав їй букет білих троянд. Вони й далі час від часу спілкувалися по телефону, та після того, як у в їхніх життях виникли Брюс і Еві, субот у Нью-Йорку вони разом не проводили.

Говард і Фергюсон вирішили й далі жити разом до закінчення коледжу. Наступного року вони вже харчуватимуться в Клубі Вудро Вільсона – то був не обідній, а радше антиобідній клуб для студентів, котрим не хотілося вступати до жодного клубу. Там харчувалися деякі найрозумніші студенти. У затишній їдальні розташувалось столиків із двадцять, маленьких, кожен на чотири особи, а тому заклад являв собою щось на кшталт кафе-анти-кафе, і позитивного в ньому, поміж іншого, було те, що туди часто приходили викладачі, проводити після десерту неформальні бесіди. Говард і Фергюсон планували запросити туди Негла – обговорити один із своїх найулюбленіших фрагментів з Геракліта: Без надії не знайдеш того, на що не сподіваєшся, оскільки воно стане недосяжним і недоступним.

Ной повідомив йому, що має намір провести літо, працюючи над своїм давнім задумом екранізувати «Душевні шнурки» у вигляді чорно-білої короткометражки. Коли Фергюсон порадив йому не витрачати час на цю дитячу нісенітницю, Ной відказав: «Пізно, Арчібальд, я вже написав сценарій, а шістнадцятиміліметрова камера вже взята напрокат за суму в нуль центів».

Джим сумнівався у своєму майбутньому на факультеті фізики Принстону і по багатьох місяцях вагань і внутрішньої боротьби більш-менш наважився кинути все після магістратури та піти викладати природничі науки в школу. Я не такий спец, яким вважав себе раніше, сказав він, і не бажаю тратити життя другосортним асистентом, працюючи в чиїй-небудь лабораторії. До того ж вони з його подругою Ненсі хотіли одружитися, а це означало, що йому доведеться знайти собі справжню роботу зі справжньою заробітною платою і стати повноправним членом реального світу. Фергюсон і Джим відклали свої плани дійти пішки до Кейп-Кода, та коли в квітні настали пасхальні канікули, вони здійснили піший перехід з Принстона на Вудхол-кресент, миль із тридцять п’ять по прямій на мапі, проте якщо за крокоміром Джима – то й більше сорока. Просто переконатися, що це їм під силу. Звичайно ж, того дня дощило, і, само собою, вони змокли до нитки до того часу, як зійшли на ґанок будинку й подзвонили в двері.

Емі вступила до СДС і найшла собі нового дружка – свого ровесника з Брандейса, котрий, як з’ясувалося, родом був із Ньюарка і також виявився чорношкірим. Лютер Бонд. Яке гарне ім’я, подумав Фергюсон, коли Емі повідомила його по телефону, а як же твій батько, спитав він, батько вже про це що-небудь знає? Ні, звичайно, відповіла Емі, ти насміхаєшся? Не турбуйся, сказав Фергюсон, Ден зовсім не такий, йому буде все одно. Емі хмикнула. Не розраховуй на це, мовила вона. І коли ж я із ним познайомлюсь? – спитав Фергюсон. Коли захочеш, сказала Емі, де завгодно, лише не на Вудхол-кресент.

Його дід повернувся з Флориди дуже засмаглим, набравши в районі талії ще з десяток фунтів, і з шаленим блиском в очах, від чого Фергюсон мимоволі замислився, що то за неподобства чинив там старий разом із лотофагами Сонячного штату. Слухати про це йому зовсім не хотілося, це точно, а оскільки дід входив до списку рідні, яку слід було тримати в невіданні відносно їх роману з Еві, і ледь Бенджі Адлер повернувся до себе в нью-йоркську квартиру, їхня нью-йоркська ідилія завершилася. Західна П’ятдесят восьма вулиця тепер була недосяжною, а оскільки квартири на заміну ніде в місті в них не було, єдиним рішенням було махнути рукою на Нью-Йорк і проводити дні й ночі в напівдомі Еві в Іст-Оранджі. Звикнути до цього було важко. Більше ніяких п’єс, чи кіно, чи вечерь із друзями, лише вони удвох п’ятдесят безперервних годин кожні вихідні, та який ще вибір у них був? Вони поговорювали про те, щоб зняти маленьку квартирку-студію де-небудь в центрі міста, недороге місце, котре повернуло б їм місто і можна було не залежати від непутящих дідусів чи кого б то не було ще, проте навіть дешевих вони собі дозволити не могли.

Затримка місячних у грудні, а за нею – кровотеча як за годинником, у січні, лютому, березні й квітні. Еві сказала Фергюсонові, щоб він не думав про це надто часто, проте він підозрював, що сама вона думає про це значно частіше, ніж надто – разів по п’ятдесят-шістдесят на день, і після чотирьох місяців без запобігання, коли жоден сперматозоїд не причепився до яйцеклітини, коли в тілі у Еві не пустила коріння ніяка зигота, бластула чи зародок, вона вже почала виявляти ознаки роздратування. Фергюсон велів їй не турбуватися, таке частенько відбувається не зразу, і, щоби підкреслити свою