Читати книгу - "Вибрані твори"

Навіщо це — наперед? Чому не про бур'яни революції, не про синій листопад? Чому нібито він «розклявіятурив себе і опинився врешті перед обличчям неоспіваного пролетаріяту, хоч душа пролетарська, а сила творча, велика» (все — Корякове)?

Хіба не відчули, як бореться за змагання своєї кляси, що виросла в бур'янах революції, що плутається в цих бур'янах, у голубому димі, у синіх хмарах листопаду післяжовтневого, що, мов глієм[623], облип примазами, невірами, брудом і гнилотою — а все ж уперто бубонить в «Синьому листопаді» (стор. 97) — «ми не раби», а політкомка Марія, що її мають солоні вітри занести за Каспій, мусить визнати: «це найвище таїнство»? Ще б пак — це з бур'янів! Це з соняшної ваги.

Але це для інтелігенції, заперечують. А коли їм: «відчувайте змагання моєї кляси» — це для кого?

І все синє. Чому синє? — запитує Меженко[624] у тих же «Шляхах Мистецтва» (знов формалістика). А тому, каже, що синьоблузий[625]. Наздогад, а виходить ніби й вірно. Бо синьоблузі не тільки йшли тисячами, коли була червінькова революція 17 р. (тоді йшов і редактор Карк — ось, дивись 26 стор.). Меженко перелічує: синій, синя, синє, і ми знайдемо: синій, синя, синє. Ось вам: виїжджає міщанська погань з колоній, і читач знає, що то — погань, бо книжку Бебеля «Женщина і соціялізм» хтось нарочито (це тьотя Бася думає) викинув з її кошика.

«Тоді гудів ліс, ішов листопад» (с. 20). Який? Авжеж синій, бо тільки невгамовний Гіль співає своєї незмінної «Смєло ми в бой пайдьом...»

А редактора Карка питає Нюся. Вона хвалиться: «Свідомістю моєї мами життя керує, а моєю ні» (отож, і шкода! — це ми). Ну, так питає:

— Вам боляче? Скажіть правду!

Він:

— Не знаю, я дивлюсь вгору. — Там синьо і нічого не видно, а я щось знаю. Його ніхто не бачить, а я почуваю. Налетить вітер, розвіє його — я про дим — і нічого не буде. Загориться будинок, і довго на всю вулицю йде дух. Тоді буває тоскно.

Нюся:

— Все так — все дим.

«Дим» — Тургенєв[626]. Коли про «Записки охотника» маємо цілу літературу, по кісточках Хвильового треба вівісектувати. Не задушіть «Синіх етюдів» горою критичних аналіз! Не задушать — напише ще. Бо губка. Бо тільки етюди.

І знов про дим. І в Тургенєва інтелігенти диму бояться. Дим навкруги.

А в Винниченка теж «Дим» і от що:

І мовчки дивився Вперед, як тупо рухались ці люде в клітках своїх, як мляво бились їх думи об стіни цих кліток, безсило падаючи назад у задимлений мозок... А з диму того часами запалювались і гасли вогники одчаю, од яких тільки чаділо. І не бачив Вперед тих ниток вогневих, що в'язали, вздимали колись вогонь їх жарин, а були ці люде самотні, кожний сам по собі, кожний чужий до всіх.

І тупо, мляво рухались, кишіли, як черви, ці люде, в яких замісць серця були колись у грудях червоні болючі жарини.

Отож, недурно про Винниченка. Тілько в нього немає коммольців[627]. А вони в Хвильового не боягузи:

— Мар'яна вбитися хоче, бо все дим, як у Нюсі, знає, «що воскресне всесвітнє велике слово — чека», але не