Читати книгу - "Американська трагедія"

«Але чи хотів Клайд Гріфітс, щоб всі дізнались, як він повівся з нею? Звичайно, ні! І тоді в його свідомості зародився план, з допомогою якого він думав уникнути викриття і назавжди накласти печатку мовчання на уста Роберти Олден. І, джентльмени, обвинувачення доведе вам, що він справді закрив їй рот.

І тут Мейсон розгорнув спеціально заготовлену карту Адірондакськнх гір, на якій червоним чорнилом було позначено шлях Клайда до і після смерті Роберти — аж до тієї години, коли його арештували на Ведмежому озері. При цьому Мейсон почав пояснювати присяжним ретельно обдуманий план Клайда, розрахований на те, щоб замести сліди: розповів про записи в гостиницях під вигаданими іменами, про два капелюхи, а також про те, що від Фонди до Утіки і потім від Утіки до озера Грасс Клайд і Роберта їхали в різних вагонах.

— Не забувайте от про що, джентльмени, — заявив далі Мейсон. — Хоч він раніше і говорив з Робертою про цю поїздку як про весільну, та не хотів, щоб хто-небудь дізнався, що він подорожує з нареченою, — не хотів навіть тоді, коли вони приїхали на Біг-Бітерн. Бо він збирався не одружитись, а відшукати глухе, відлюдне місце, де міг би погасити життя набридлої йому дівчини. Але чи перешкодило це йому за добу і за дві доби до вбивства обіймати її і повторювати обіцянки, які він зовсім не мав наміру виконати? Чи перешкодило? Я покажу вам реєстраційні записи в двох гостиницях, де вони спинялись, наймаючи вдвох одну кімнату, бо вважалось, що не сьогодні-завтра вони одружаться. Але ця подорож тривала не одну, а дві доби тільки тому, що обвинувачений помилився, сподіваючись, що на озері Грасс немає людей. Переконавшись, що ця місцевість, навпаки, дуже людна, — центр сектантської літньої колонії,— він вирішив податись на більш відлюдне озеро Біг-Бітерн. І от, джентльмени, перед вами неймовірне і жорстоке видовище: начебто ні в чому не винуватий молодий чоловік, якого неправильно розуміють, возить стомлену дівчину із змученою душею з місця на місце, відшукуючи озеро, досить безлюдне для того, щоб можна було втопити її. І це тоді, коли їй залишається тільки чотири місяці до материнства!

«А потім, приїхавши, нарешті, на досить пустинне озеро, він веде її з гостиниці, де знову-таки записався під вигаданим прізвищем як Кліфорд Голден з дружиною, садовить у човен і везе на смерть. Бідолашна думала, що їде на коротку прогулянку перед весіллям, про яке він їй казав і яке мало скріпити й освятити їхні відносини. Скріпити й освятити все! Скріпити й освятити, як скріплюють і освячують, зімкнувшись над головою, хвилі, але не інакше… не інакше! А він пішов, неушкоджений і підступний, неначе вовк, який наситився своєю жертвою… Він ішов до свободи, до шлюбу з іншою, до вершин громадського і матеріального добробуту, кохання і щастя, тоді як вона, безмовна і безіменна, спочила вічним сном у своїй водяній могилі.

«Але, джентльмени, шляхи буття, шляхи господні недовідомі, і провидіння скеровує наше життя, як воно хоче, незважаючи на всі наші зусилля. Справді, хоч там що, а буде так, як бог дасть!

«Обвинувачений, звичайно, здивований: звідки я знаю, що, навіть ідучи з гостиниці на Біг-Бітерні, вона ще думала про близьке весілля? Безсумнівно, він тішиться думкою, що насправді я не можу цього знати. Але який прозорливий і глибокий повинен бути розум, здатний передбачити і запобігти всім випадковостям і можливостям! От він сидить тут, впевнений, що його адвокати допоможуть йому щасливо вийти з цього становища. (При цих словах Клайд напружено випростався, почуваючи, що волосся заворушилось у нього на голові і сховані під столом руки затрусились.) Він не знає, що ця дівчина в номері гостиниці на озері Грасс написала своїй матері лист, але не встигла його відіслати, і він лежав у кишені її пальта, залишеного в бігбітернській гостиниці, бо в цей день було жарко, і, крім того, вона, звичайно, сподівалась повернутися. Цей лист тут, у мене на столі.

Зуби Клайда почали вибивати дроб. Він тремтів, неначе в ознобі. Так, вірно, вона залишила пальто в гостиниці! Белнеп і Джефсон теж насторожились, питаючи себе, що це може означати. Чи не пошкодить ця фатальна випадковість обідуманому ними планові оборони, чи не згубить його зовсім? їм залишалось тільки чекати.

— В цьому листі,— провадив далі ІМейсон, — вона пояснює, чого вона приїхала туди. Щоб повінчатися — не більше і не менше. (При цій заяві Джефсон і Белнеп, так само як і Клайд, зітхнули з величезною полегкістю: це було їм на руку.) І повінчатися дуже скоро,

Через день або два, — провадив далі Мейсон, ще думаючи, ніби цими словами він змушує Клайда буквально вмирати від страху. — Але Голден або Грехем з Олбені чи Сіракуз, чи ще там звідкись, думав інакше. Він знав, що не повернеться. І він узяв з собою в човен усе своє добро. І весь довгий день, з полудня до вечора, він шукав зручного місця на цьому відлюдному озері,— такого місця, яке було б важко помітити звідкись з берега, — це ми вам доведемо. І смерком він знайшов таке місце. І потім, ідучи лісом на південь, з новим солом'яним капелюхом на голові і з чистим сухим чемоданом у руках, він вважав себе в цілковитій безпеці. Кліфорда Голдена більше не було, і Карла Грехема більше не було, — вони потонули, вони спочивали на дні Біг-Бітерну разом з Робертою Олден. Але Клайд Гріфітс був живий і вільний і прямував до Дванадцятого озера, до того товариства, яким він так дорожив.

«Джентльмени, Клайд Гріфітс убив Роберту Олден перед тим, як кинув її у воду. Він ударив її по голові і по обличчю і думав, що ніхто не бачив цього. Та коли її останній передсмертний крик пролунав над водами Біг-Бітерну, там був свідок, і перш ніж обвинувачення скаже тут своє останнє слово, цей свідок стане перед вами і розповість вам усе.

У Мейсона не було свідка — очевидця злочину, але він не міг встояти перед можливістю викликати тривогу у ворожому таборі.

І справді, результат навіть перевершив його сподівання. Клайд, який досі, особливо після приголомшливої звістки про лист Роберти, намагався терпіти все з незворушним виглядом зневаженої невинності, раптом застиг — і потім весь