Читати книгу - "Запасна наречена. У відпустку в інший світ, Анна Лерой"

Кас міцно стискає мої долоні, переплітає наші пальці, а я почуваюся дуже-дуже незатишно, навіть злегка винувато. Утім, симпатія моя в нього є: все ж варто оцінити, як він тримається, як рішуче готовий усе пояснити Еллі, видно ж, що він обрав. 

Ех, і чому мені не двадцять? Хоча ні, навіть тоді я б не подивилася в бік того, хто зайнятий. І навіть не в благородстві річ. Уже в двадцять, дивлячись на подруг і знайомих, я розуміла, що хлопці дуже рідко змінюються. Та й кому подобається це робити? Тож не факт, що заради тебе однієї буде якийсь виняток. Найімовірніше, ваші стосунки закінчаться абсолютно так само, як і його попередні. Наприклад, він так само легко закохається в когось іще або раптом придумає, що його не цінують і не люблять... Ага, якщо це третя дівчина поспіль не цінує і не любить, то, безумовно, не в дівчині справа. 

Усі завмирають, витріщаються, що і як, а я нічого особливого не відчуваю. Про всяк випадок навіть очі заплющую, може, так краще буде відгук. Та ні, все те ж приємне тепло від чужих рук. Знову ж таки долоні в Морозка здалися мені гарячішими. Але щось безумовно відбувається, бо хтось нестримано присвистує. 

Я розплющую очі якраз вчасно, щоб поспостерігати за дивом дивним. Ну в принципі саме на це я й сподівалася, коли залишалася в іншому світі, — на всілякі штучки, які ніяк не піддаються поясненню. 

За спиною в Каса клубочиться темний туман із золотистими іскрами — уже досить заворожуюче дійство. Туман звивається, тягнеться, набуває обрисів і крайній його клаптик стає лапою! Справжнісінькою лапою! Вона вкрита золотистою шерстю, на вигляд належить комусь із котячих. Поступово на золотистій шерсті з'являються чорні смужки. Слідом за лапою — друга, така ж аналогічно, тільки смужки трохи несиметричні, потім велике потужне котяче тіло і, нарешті, голова - котяча, увінчана двома парами ріжок, схожих на оленячі. Уздовж хребта в'ється чорна гривка, а довгий хвіст закінчується гострим кістяним списом. Звір позіхає, демонструючи широку зубасту пащу, і нервово помахує хвостом. Ох, наконечнику б точно не завадив якийсь захисний чохол!

— Гадаю, не варто нічого підтверджувати, так? — усміхається Кас. А я б не відмовилася від пояснень, але покірно мовчу, доки все йде якнайкраще. — Тоді ми з сейлою Ольгою відійдемо вбік, нам потрібно поговорити. Ви ж розумієте, що це важливо?..

Останнє сказано вже орденцям, і Лендос киває нам прихильно, повторюючи вже для всіх:

— Ви бачили, як сейл Кассіель Фос сформував химерну тінь у союзі з сейлою Ольгою. Це найкращий знак щодо парності, на який ми могли б сподіватися.

Що-що? Я здивовано витріщаю очі, але Кас швидко тягне мене до входу в приміщення. У мене, безумовно, дежавю, бо це все вже було всього лишень годину тому. 

— Чекай-чекай-чекай! — я висмикую руку з його хватки і відстрибую вбік. Ой ні, мені зовсім не хочеться залишитися поруч із цим хлопцем, ми в різних вагових і вікових категоріях, а «звикне, то й полюбить» — це і зовсім минуле століття! — Ти ж не... Ми ж не?!

— Ні, заспокойтеся, — посміхається він.

— Отже, це просто постановка? — видихаю з полегшенням, але Кас раптом хитає головою.

— З химерою — так, — він відводить руку трохи вбік, і в долоню йому втикається велика котяча голова, що виникла з туману. На морді звіра намальовано задоволення. — Я вже виділив химеру ще до церемонії Поклику під наглядом дядька, але ми вирішили поки що тримати все в таємниці. Усе ж тоді означало б, що я вже знайшов свою сейлу. І деякі найбагатші родини домену були б обурені, що я не був на оглядинах. А якщо наречена пройшла через церемонію Поклику, то жодних заперечень не буде. Не сперечатися ж із найдавнішим ритуалом!

— Зрозуміло, — виявляється, у цьому світі теж чимало всяких проблем і складнощів у закоханих. Але благо, у Каса адекватний дядько: нехай він і Морозко, головне, що піклується про племінника, хоч і не показує цього зовнішнім видом.

— Але з приводу парності: відгук був, — приголомшує мене Кас, коли я вже не очікую від нього підлості. — Не такий, як у нас з Еллі, але був. Тож підійти комусь як друга половинка — не було таких думок?

— Боже збав! — бурчу я собі під ніс і додаю вже нормальним голосом: — Але треба нам з Еллі знов порозумітися. Проведеш мене до її кімнати?

— Так, звісно, — він вказує на вузол переміщення, і ми за дві секунди опиняємося у вже знайомому мені коридорі. На зустріч трапляються слуги, Кас роздає їм вказівки щодо обіду, який варто перенести до кімнат — до Еллі та до моєї. Я згодна, все ж не варто залишатися із закоханими довше, ніж потрібно. А я сама вже якось. 

— Тільки мені потрібно дещо взяти. Я туди і назад, — біля самих дверей смикається Кас і різко розвертається. Я не встигаю схопити його за комір, він уже мчить коридором. Подумки бажаю йому не спіткнутися і все-таки стукаю у двері кімнати Еллі. На жаль, мені теж потрібно їй сказати кілька слів, вона і так, найімовірніше, себе накрутила до нестями.

— Ти!.. — в очах Еллі стоять сльози, і ніс у неї червоний, одразу видно, що плакала і з силою витирала той ніс. Але загрозу продовжити в неї не виходить, вона гикає, знову заливається сльозами — загалом, стандартна картина страждання. Різні світи, але емоційні реакції подібні, скільки я сама ридала, скільки втішала таких самих закоханих дівчаток. Усе було. 

— Я, я... — боком відсуваю її з порога, злегка підштовхую ступити вглиб кімнати і закриваю за собою двері. Не звертаючи уваги на сполошені рухи Еллі, яка вочевидь не знає, як мене вигнати з кімнати, я заходжу до ванної і мочу невеликий рушник у холодній воді. Ну от справді, буде вельми неприємно, коли Кас увесь такий красивий і щасливий прилетить вибачатися і зізнаватися в почуттях, а в Еллі очі опухли і ніс червоний. Тож я роблю добро — ловлю дуже розлючену Еллі за руку, саджаю в крісло і одразу ж притискаю їй до обличчя холодний рушник.