Читати книгу - "Ціна, Вальдемар Лисяк"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Брусь замовк, зате втомленим голосом продовжив Малевич.
- Чистою тут є лише фатальність… Фатальність, але не проблема більшого чи меншого зла, панове. Це, скоріше, проблема подвійної невдачі! Чортової подвійної невдачі!
Ніхто не міг зрозуміти, чому радник заговорив про невдачу.
- Як це, подвійної? - спитав ювелір.
- Дуже звичайно. По-перше, це невдача для тих людей, яких гестапо заарештувало, адже так само могли схопити інших, у тому числі когось із нас. По-друге, це наша невдача, оскільки саме нас пан граф захотів запросити до свого палацу, щоб ухвалити рішення щодо питання, коли будь-яке рішення перетвориться на злочин, навіть рішення не брати участь у всьому цьому, адже це правда – що встати через це з-за столу із чистою совістю вже неможливо. А якщо ми вирішимо дати Мюллеру чотирьох людей натомість – це буде невдачею для цього квартету, і тоді ми зможемо говорити про третю невдачу. Виходить, це навіть не подвійна, але потрійна невдача, панове. Хочеш – не хочеш, а ми увійшли до клятої сфери фатуму!
- О-о-о! Здорово сказано! – розквітнув Станьчак. – І дуже правильно! Браво, пане раднику! Ми увійшли… вибачте – вступили у фатальне червоне коло безумства капітана Ахава! Це честь, панове! Не кожного зустрічає така честь, щоб на своєму подвір'ї зустріти величезну білу тварину у вигляді якогось там Мюллера та ще й отримати змогу згноїти себе самого!
- А через кого ми отримали всі ці неприємності? – розлютився Седляк. – Через цих лісових героїв, визволителів Польщі, яких тут представляють пани Мертель та Кортонь!
- А ви, випадково, не знаєте, таварішч, хто тут репрезентує тих лісових бандитів, що тільки грабують по селах, називаючи крадіжку, бандитський розбій – реквізиціями? – гнівно спитав Мертель. – Щоб було легше, додам, що себе вони уявляють національно-визвольним партизанським рухом, хоча звільняють тільки мужика від його майна, а от битв із фрицами цураються, немов чорт святої води!
- Та перестаньте до мене чіплятися! – бекнув поштмейстер. – Я не маю з цим нічого спільного!
- Зрозуміло, що зі святою водою ви не маєте нічого спільного. Тим більше дивно, що ви говорите словами євангеліста.
- Якого ще євангеліста?
- Святого Матвія. Він теж не радив боротися проти якогось зла, бо навіщо ж людям такі неприємності? Ось як він писав: "Не чиніть опір злу, не влаштовуйте злу опору". Сидіти на своїй дупі, не стріляти, не воювати, не захищатися, а тільки покірно приймати будь-яке зло - і тоді ніяких неприємностей не буде. Так чи ні?
- Але ж я не кажу, що… - спробував захищатися поштмейстер.
- Кажіть, таварішч, кажіть, усі чули! – безцеремонно заглушив його Кортонь. – Опір – це завжди неприємності, що породжують страшний біль та турботи! Коли Ради вдарили нам у спину 17 вересня, напавши на Польщу зі сходу, коли німці вже забиралися до нас із заходу – по Бугу чути були крики, щоб не захищатися, адже росіяни – це визволителі. Звільняли вони таких, як ви! Але ж тут, у Руднику, ви живете не під обожнюваним кацапом, а під швабським чоботом! Тим часом знову ви агітуєте за бездіяльність.
- Не він один, - нагадав Мертель, звинувально дивлячись на Малевича.
- Факт! – погодився з ним Кортонь. – Це вже наша польська ганьба, що стільки поляків підставляє зади немов вівці! Боже борони чинити опір! Потрібно сидіти тихо та нічим не дратувати загарбника!
- Потрібно правильно перекладати біблійні тексти! - обрушився філософ на Мертеля з Кортон.
- Чого?
- А нічого! Вихваляєтеся знанням євангелій, переповнених помилками перекладачів. Грецький текст євангелії від Матвія століттями перекладали неправильно. По-грецьки, пропозиція, цитована паном Мергелем, звучить так: "Не відповідайте злом на зло", у значенні - не відповідайте на зло тим самим способом, яким скористався злочинець.
- Тобто як, на бомби та снаряди треба відповідати сніжками? – спитав Мертель.
- Я думаю, апостол хотів, щоб не боротися підлістю проти підлості, - втрутився ксьондз Гаврилко.
- А до чого хоче змусити нас Мюллер? – пригадав Брусь. – Саме до того, щоб підлість перемагати такою ж гидотою.
– Не нас, не нас! – заперечив редактор Клос. - Мюллер розмовляв з паном графом Тарловським...
- А пан граф його умови прийняв... - криво посміхнувся Седляк.
- Е, ні, пане начальник! Жодних умов я не прийняв... Відповісти йому я повинен завтра, а ось якою це буде відповідь – вирішать усі.
- І, на вашу думку, якщо ми всі ухвалимо рішення, то все буде гаразд, справедливість переможе?
Граф, якого це питання боляче кольнуло, не знав, що й відповісти, але його врятував Кржижановський:
- Панове, такі поняття, як справедливість…
- Дуже відносні, ви це хотіли сказати, пане адвокате? – атакував Брусь.
- Ну, до певної міри…
- Ви помиляєтеся, відносними є критерії краси, але не критерії справедливості! Ця естетика є відносною сферою, але не етика!
- Це ви помиляєтесь, пане магістр. Справедливість…
І знову Кржижанівському не дали розгорнути думки. Цього разу вдарив Станьчак:
- Прошу вибачення, пане меценасе, але ви зараз нам пиздите про справедливість меншу, або ж виключно про більшу справедливість?... Маю визнати, що не впевнений, яким чином справедливість ділиться на ці два підвиди, тобто в якій пропорції? Втім, кажучи відверто, сумніваюся, щоб вона ділилася хоч у якійсь пропорції, тут я вже схильний довіряти Бонапарте, який сказав: "Справедливість неподільна, не може бути половинної справедливості". Тим не менше, ставлю вам питання про поділ, бо, знаючи, як ви поділили зло на більше і менше - я схильний був би припускати, що і справедливість, відповідно до вашої юридичної доктрини, зазнала роздвоєння.
Сконфуженість Крижижанівського досягла зеніту. Заїкаючись, він сказав:
- Що ж… з погляду права… Або ви питаєте, бо…
- Я питаю я з банальної цікавості, пане Кржижановський. А точніше – з її другого різновиду.
- Другий різновид?
- Так, другий. Яка не виводить питаючого до пекла. То все ж – яка справедливість є більшою, а яка – меншою?
- Пане професоре, справедливість… повноцінна справедливість може існувати лише тоді… тобто вона має існувати тоді, коли в основ…
Продовжувати бубонити Кржижанівському завадив Малевич:
- Або вона не повинна існувати!
- Як це? – здивувався Брусь.
- Я говорю, що, можливо, справедливість і не повинна
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ціна, Вальдемар Лисяк», після закриття браузера.