Книги Українською Мовою » 💙 Історичний роман » Минуле поколінь, Павлюк Олександр 📚 - Українською

Читати книгу - "Минуле поколінь, Павлюк Олександр"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Минуле поколінь" автора Павлюк Олександр. Жанр книги: 💙 Історичний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 22 23 24 ... 67
Перейти на сторінку:

Іван, Євтим та Андрій почули, що відбувалося, злізли з коней і направилися до юрби.

- А я, шановний пане! Бивший священнослужитель! Просвітлюю!

- А про кого просвітлюєш?

- Про чортів на дорогах!, - Знову повчанням відповів чоловік.

- Що то за чорти такі?, - З недовірою запитав Яким.

- А такі, на вас похожі!, - Тицьнув пальцем, - Козацтво, бач! Шановане й спите! Польові приблуди!

Яким стояв сплівши руки на грудях, його погляд став грізним. Він поклав руку на руків’я шаблі.

- Паскудні свині! Не місце їм на нашій землі! Тільки царям влада! Тільки їм!

Частина натовпу почувши останні вигукнуті слова плюнула на землю й почала розходитись. Чоловік наче знаходячись в трансі, кричав їм вслід і показував жестами непристойні речі.

Яким почав наближатись до лавки, проповідник його навіть не помітив. Раптом хтось взяв за плече.

- Якиме! Не роби дурниць, - Тихо промовив Євтим.

Іван стояв поруч, прикриваючи й розглядаючи тих, хто залишився в натовпі.

- Нам не вибратись з цього чистими.

Він розслабив руку, обернувся. Всі четверо вийшли з юрби і пішли до коней, біля яких вже стояли Дмитро з Георгієм. Погляд Якима був понурим.

Чоловік на лавці продовжував галасати.

- Купили мабуть, цього чудика, - Сказав Євтим.

- За гроші й не на таке готові, - Завершив Іван, - Треба їхати звідси, де Тарас, хай би його грець!

- Та ось він, біжить, - Помітив Андрій.

- Продав!, - Захекона вигукнув Тарас.

- За скільки?, - Запитав Строгий.

- Неважливо, але точно не задурно!

- Тоді по конях і їдемо.

Яким повернувся в сідло Вереса й пустими очима дивився йому в голову. Євтим помітив це й підійшов.

- То проста курка, синку. Не бери до голови те, що кричать за гроші.

- Пам’ятаєш село в якому ми зупинились?, - Запитав хлопець, продовжуючи дивитись в свого коня.

- Пам’ятаю, - Важков відповів Євтим.

- Я згадав людей. І чув, що кричить та сволоч. Мене взяла лють.

- Повір. Кожен з нас хотів би його втопити, але цей канонік ще отримає своє. Як не нині, то завтра, от побачиш.

 

***

Дорога з міста до початку степу була дуже хвилястою, вела серпантином добрих чотири кілометри. На останньому відрізку вони зустріли колону з простих селян, брудних, втомлених і з плямами крові на одежі. Вози й теліги поломані, дерев’яні колеса зремонтовані нашвидкоруч.

Яким все ще перебуваючи в залишках люті, стримував пориви. Він прокручував в голові слова цього «проповідника», згадував людей, що збиралися, пам’ятав тих, хто харкнув і пішов не оглядаючись.

«Чому я не пішов?», - Думав про себе хлопець.

Благродне рвіння заставляло його зупинитися і допомогти грішми бодай одній людині, а ще краще кільком зразу, допомогти всім. Та чим старший стаєш, тим краще розумієш необхідність думати в межах власних кордонів, подавляючи жалість до інших, залишаючи їхнє на них, аби зробили те, що робиш і ти. Безстрашно дивлячись в очі своїм бісам, без любові ставитись до м’якої частини власного серця.

В середині тривала боротьба, початок якої він так і не зміг окреслити. Намагався знайти необхідність та користь копання у власних архівах, власному розумі. Мимовільно сумнівався, знаходив наївність в цих потребах, все послаблюючи віжки коня, він забув, що несеться на Вересі, забув про вітер, який січе обличчя, забув про спрагу, про біль в спині від постійного знаходження в сідлі. Очі закрились, відкривши транс.

- Якиме! Трясця!, - Закричав Строгий.

Він прийшов в себе, ледь не впавши з коня. Струсонув головою, дихав глибоко. Не через бажання, а через необхідність. Кров циркулювала, очі засліпило сонце, яке показалось з хмар. Секундний дзвін у вухах, хвилинний біль в голові.

- Спиніть коней!, - Скомандував Євтим.

Руки не хотіли слухатись, він не зміг потягти віжки до себе, щоб сповільнити тварину. Георгій зрівнявся з Якимом, схопив мотузку й притормозив, одночасно керуючи своїм жеребцем.

Решта ватаги підбігла, Євтим спішився і повів Вереса схилом біля дороги. Щоб не заважати на тракті, туди направились всі. Дмитро дістав з сумки флягу з водою, передав Якиму, якому допомогли злізти з сідла.

- Дорога втомила, - Ствердив Богдан.

- Він майже не спить, вже вкотре бачу його вночі, ходить коридорами, - Добавив Дмитро.

Іван схилився і став однією ногою біля хлопця.

- Дамо йому прийти в себе.

Краще хлопцю не ставало, він засинав сидячи. Братство прийняло рішення відійти далі від дороги і розбити невеличкий табір. Євтим підтримував Якима, який ледве перебирав ногами. Розташувались за метрів сто від шляху, Богдан розпалив вогнище.

Становище було не з найкращих, втім, всі розуміли, що сину полковника потрібно просто перепочити. Місцина де кинули сумки, була дуже живописною, то ж підкріплюючи позитивну ноту, ближче до вечора компанія вирішила насолодитись двома бутилками спиртного, назву якого так ніхто й не зміг вимовити. Окрім Дмитра.

- «Аква Арденс», що в перекладі «Вода яка горить», - Повчально промовляв Чорновода.

- Аква Ар… Що?, - Намагаючись повторити, сказав Андрій.

- Арденс!

- Холєра, горілка є горілка!

- Оковита!, - Промовив Євтим, беручи бутилку передану Іваном.

- Оо, таку мову можна розуміти. Вічно ти Дмитре щось згадаєш, якесь таке, - Крутив рукою Строгий, намагаючись зобразити.

Дмитро махнув рукою і взявся читати наліпку бутилки.

- Ой, - Затрусив головою Євтим від неочікуваної міцності «оковитої», - Тарасе! Де ти її вимацав?

- Там де коня продав. Половину дав мені грішми, а решту горілкою.

- Ти дивися, щоб та горілка шмурдяком не виявилася.

- Не виявиться!, - Втрутився Дмитро, не відриваючи погляду від наліпки, - Це панове, не наша мова, це італійською. Не тут її гнали.

- Шем такого не видів, - Сказав Богдан, беручи бутилку в Євтима, - Є шось закусити?

1 ... 22 23 24 ... 67
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Минуле поколінь, Павлюк Олександр», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Минуле поколінь, Павлюк Олександр"