Читати книгу - "Минувші Дні, Вітольд Розенвальд"

– Товариш Міша, повторюй за мною клятву піонера! – казала вона. – Сьогодні особливий день, шкода, що ми не змогли це зробити раніше! А тепер, повторюй за мною! 

Всі уважно дивилися на нас, у них в очах блимали маленькі вогники, які немов хотіли показати, наскільки їм цікаво за цим дивитися. 

– Кажи Я, потім ім’я та фамілію. 

– Я Михайло Дегтяренко… 

– Вступаючи в ряди Всесоюзної піонерської організації імені Володимира Ільїча Леніна… 

– Вступаючи в ряди Всесоюзної піонерської організації імені Володимира Ільїча Леніна …,– повторив за нею я дивлячись в її блакитні очі. 

– Перед лицем своїх товаришів урочисто клянусь: палко любити свою Батьківщину… 

– Перед лицем своїх товаришів урочисто клянусь: палко любити свою Батьківщину… 

– Жити, навчатись і боротися як заповідав великий Ленін, як вчить Комуністична партія … 

Я оце стояв і думав, навіщо мені взагалі це казати? Ненавиджу клястися, особливо коли невпевнений що дотримаюся клятви, а тут я заздалегідь знаю, що робити цього не буду. Але вони всі дивилися на мене. Для них це традиція табору, це щось що їх об’єднує, щось, в що вони щиро вірять. Для мене це лише слова, тому я все таки вирішив продовжити повторювати за вожатою:  

– Жити, навчатись і боротися як заповідав великий Ленін, як вчить Комуністична партія… 

– Завжди виконувати закони та звичаї піонерів Радянського Союзу! 

– Завжди виконувати закони та звичаї піонерів Радянського Союзу! 

– Будь готовий! – голосно промовила вожата.  

Мурашки побігли по шкірі, від того, наскільки це було атмосферно! На це вже я знав, як потрібно відповідати: 

– Завжди готовий! 

Після того, як приніс клятву всі голосно почали хлопати в долоні, весело сміятися, кричати що я молодець…Всі окрім Андрія, він дивився кудись в глибину лісу. Олена Володимирівна обійняла мене, а потім дістала з свого мішечка червону краватку. Зав’язавши її, всі по черзі до мене лізли обійматись. Це видалося дуже смішним, тому я почав також сміятися. 

– А тепер, – сказала вожата, – відсвяткуємо це! – В мене є пляшечка дуже смачного грузинського лимонаду! – вона дістала пластикові стаканчики, які всі розібрали, а потім і темно-зелену пляшку. 

Що ж, вона не обманула, лимонад був і справді смачний. На багато смачніший ніж у мій час. За словами мого батька в СРСР все було смачніше, корисніше, краще та якісніше. Що ж, я починаю вірити його словам. Ми сиділи ще десь з годину, грали в «Міста», а залишок часу провели за страшними історіями. Слухаючи їх, я мимоволі уявляв собі, як Даша залізе на столик і буде розповідати щось дуже моторошне, в той час, як ми з Вітьою будемо кепкувати один над одним.  

Коли вже геть стемніло, ми всі порозходилися по хатам. На цей раз я був не один, зі мною в хатці спав Андрій, Вадим та Льоша. З вожатою спала Віка з Богданом, тому що вони саме більше перелякалися. Воно й не дивно. Інших розподілили по хатинках які залишилися. Я не міг довго заснути. Навіть не віриться, тепер я офіційно піонер! Піонерський рух мабуть був дуже крутецьким в свій час! Ліжко на жаль було не дуже зручне. По відчуттям, я лежав на якійсь досці, а не на матраці, але все ж такий якось я зміг заснути.