Читати книгу - "Таємниця Великого Сканера, Олександр Юрійович Есаулов"

— Факс Копір? — повторив Сергійко за гостем. — Ви сказали Факс Копір?

Говорив він повільно, затинаючись, із натугою пригадуючи та добираючи потрібні слова.

— Ну, звісно! Любий Факсе, ви пережили серйозну аварію під час польоту на новому літальному апараті. О! Це буде справжній прорив у військовій справі, слово честі! Апарат майже не постраждав, а ось ви... Як мені сказали, ви частково втратили пам’ять. Але, я сподіваюся, лікарі поставлять вас на ноги. Чи не так, шановний докторе?

— Поза всякими сумнівами, Ваша Дигітальна Величносте. Ми зробимо все можливе...

— До речі, ніхто не забороняє вам робити і неможливе.

— Безумовно, пане Директоре планети!

— Отже, любий Факсе, — гість знову звернувся до хворого, — пам’ять у вас незабаром відновиться й усе буде, як і було до аварії.

— Так... Звичайно, пане Великий Сканере... — трохи невпевнено погодився Сергійко.

— От і чудово! Наш любий доктор, я сподіваюся, дозволить вам дивитися телевізор... Круті фільми, музика... Мені здається, це гарно впливає на пам’ять. Ні, я впевнений! Ти набагато міцніше забудеш те, чого пам’ятати не треба, і швидше згадаєш усе, що потрібно пам’ятати завжди і за будь-яких обставин. Я не правий, доктор?

— Ви завжди маєте рацію, пане Великий Сканере.

Директор планети лагідно погладив Факса Копіра по руці та в супроводі лікаря вийшов з палати.

— Телевізор, телевізор і ще раз телевізор. Нехай дивиться передачі з життя планети, нехай переймається духом нашої країни. Нехай знає, що Директор планети — володар і пан усього, що є на цьому світі. У жодному разі він не повинен згадати, ким є насправді. Вам зрозуміле завдання? Персонал, який знає таємницю його появи, реаліти?

Лікар розгублено знизав плечима:

— Ви ж знаєте, заражені не можуть працювати на роботах, пов’язаних з натхненням, милосердям і фантазією.

— Так-так... Ви, звичайно, маєте рацію. Складіть список персоналу, втаємниченого в цю справу. Я думаю, їх слід відзначити урядовими нагородами.

— Слухаюся, пане Директоре планети. Велике спасибі.

Великий Сканер стрімко покрокував коридором. Слідом за ним, на три кроки позаду, сірими тінями нечутно йшла охорона. Зненацька Директор планети підняв руку і клацнув пальцями. До нього відразу підскочив начальник охорони.

— Увесь медичний персонал відповідно до списку, який подасть лікар, — до Долини. Його самого не чіпати. Поки що.

— Слухаюся, — начальник охорони ляснув лоб долонею на знак покірливої слухняності.

— Не перестарайся, — посміхнувся раптом грізний володар, — мізки відіб’єш... Якщо вони в тебе є, звичайно...

Начальник охорони улесливо захихотів.

* * *

Великий Процесор не знаходив собі місця. У нього було тільки три планетольоти, і він був вимушений відправити до планети Ц всі три. I всі зникли, канули в чорну прірву нескінченного космосу. Що робити? Навіть якби він тепер зважився залишити свій пост, покинувши напризволяще все Заекрання та полетіти на планету Ц, він цього зробити не зможе: летіти просто нема на чому. Будувати новий планетоліт — довго, немислимо довго, не кажучи вже про те, що грошей на такий дорогий проект у Заекранні просто нема. Цей проклятий сигнал про допомогу виявився справжньою пасткою!

Великий Процесор ішов коридором. За поворотом ледь не налетіли на свого пана придворний водій Водила[7] та косметолог принцеси Капа Лок.

— Пане Великий Процесоре... — Водила схилився в низькому придворному поклоні, а Капа Лок присіла в глибокому реверансі.

— А, друзі... — неуважно пробурмотів Великий Процесор і зненацька запитав у Водили: — Скажи, будь ласка, що ти робиш, коли відчуваєш, що в курсорі[8] щось негаразд, але ти не знаєш, що саме?

— Це дуже просто, мій пане. У таких випадках я нічого не роблю. Як мене вчили, гарний стукіт себе покаже.

— Не зрозумів? — звів брови Великий Процесор.

— Поки несправність незначна і її можна тільки почути, але не виявити, слід зачекати, поки вона не розів’ється настільки, щоб виявити її можна було без напруги, ось що це значить.

— Справді? — скрушно зітхнув Великий Процесор і, замислений, пішов зовсім в інший бік.

Водила й Капа Лок перезирнулися й знизали плечима: таким вони свого Володаря й Пана ще не бачили.

— Гарний стукіт себе покаже... Гарний стукіт себе покаже... — повторював, як заклинання, Великий Процесор. — А хіба Рикпет, Сергійко, Шаната, Васла й Кадим — це поганий стукіт? Це гуркіт! Це грім і блискавка, тайфун, самум, смерч, буревій, торнадо й цунамі, разом узяті! Треба тільки почекати, і вони неодмінно себе покажуть. Поки ще нічого не трапилося і нема чого бігати палацом та рвати на собі сорочку. Треба набратися терпіння і чекати. Усе буде гаразд! Усе буде добре!

Коли він прийняв таке рішення, то трохи заспокоївся. У всякому разі, сівши за комп’ютер, знову відчув себе здатним займатися повсякденними справами.

Капа Лок і Водила йшли далі коридором, неголосно перемовляючись:

— Ти не знаєш, що трапилося? — запитав Водила в Капи.

У відповідь та знизала плечима:

— Слово честі, не знаю. Тільки ось принцеса Інформа кудись поїхала, і я залишилася без роботи. У відпустку попроситися чи що?

Розділ 12

Після вечері в реалітів був вільний час. Тому в друзів був час нікуди не поспішати й спокійно поговорити. Належало тільки подбати, щоб їх ніхто не підслухав. Професор почухав потилицю і з жалем сказав:

— Вибачте, друзі мої, але в мене призначена зустріч.

— Біля старого колодязя? — кивнула Інформа.

— Саме біля нього, — підтвердив професор.

— Ви поки що нікому нічого не кажіть про хлопців, — попередила Інформа, — будемо обачними.

— Гаразд, ваша високосте, — неголосно погодився професор, — я буду обачним як ніколи.

Сидиром пішов. Інформа познайомила друзів з Флоппі Ді.

— Звичайно, я думала, що тато може покликати вас на допомогу, але не припускала, що це станеться так швидко, — сказала вона по тому, як розповіла про свої пригоди. Тепер настала черга Рикпета з друзями. Коли Інформа почула, що Дроник залишився на волі, по той бік гір, а Кадим — на планетольоті, вона радісно скрикнула:

— Ну, тримайся! Тепер завдамо цим відмороженим перцю! Довго нас пам’ятатимуть!

Рикпет поклав свою долоню на руку принцеси, закликаючи до обережності. Цей жест зовсім не сподобався Шанаті:

— Рику, ти сам обережніше...

Рикпет почервонів. Принцеса розсміялася:

— Шанато, припини, це ж дурниці!