Читати книгу - "Озброєні, Террі Пратчетт"

Мабуть, проблема була саме в цьому. Саме об слова все розбивалося. Немає належних слів для того, що відчували її органи чуття. Якби ви могли на мить побачити справжній восьмий колір веселки, а потім вам довелося описувати його у семикольоровій гамі, це було б наче… «щось на зразок зеленувато-фіолетового». Досвід не передається між світами.

Іноді, хоч і не дуже часто, Анґва думала, що їй дуже пощастило жити на перетині двох світів. І завжди протягом двадцяти хвилин після перетворення усі органи чуття настільки посилювалися, що світ просто сяяв у кожному сенсорному спектрі, наче веселка. Це було варте всіх інших незручностей. Було декілька різновидів перевертнів. Декому просто доводилося голитися щогодини і носити шапку, щоб прикрити вуха. Вони могли зійти за нормальну людину.

Але вона могла їх розпізнати. Перевертні могли помічати інших перевертнів навіть у щільному натовпі. Щось було в їхніх очах. І, звичайно, якщо є час, є всілякі інші підказки.

Перевертні переважно живуть самотньо і беруть роботу, яка не вимагає контакту з тваринами. Вони іноді не знають міри в парфумах або засобах після гоління і зазвичай дуже примхливі в питаннях їжі. І вони ведуть щоденники, в яких фази місяця ретельно позначені червоним чорнилом.

У сільській місцевості перевертням жити важко. Лишень зникне якась дурна курка, і ти ставав підозрюваним номер один. Усі казали, що в місті краще.

Це, безумовно, давало сил.

Анґва бачила одночасно кілька годин із життя вулиці В’язів. Страх злодія-вигнанця завмирав помаранчевими лініями. Слідом була блідо-зелена хмара Моркви з краєм, який підказував, що той трохи хвилювався; з’явилися додаткові запахи старої шкіри та воску для полірування броні. Інші знаки, слабкі або потужні, були розкидані по всій вулиці.

Один із них пахнув старим туалетним килимком.

— Йо, сучко, — покликав голос за нею.

Вона повернула голову. У собачому зорі Гаспод виглядав не краще, за винятком того, що він опинився в центрі хмари змішаних запахів.

— О, це ти.

— Еге ж, — сказав Гаспод, гарячково дряпаючи себе за вухом. Він подивився на неї поглядом, повним сподівання. — Просто питаю, розумієш, ну так, цікавлюся, для порядку, щоб знати одразу… Ось не можу не думати… Чи є шанс тебе понюхати…

— Немає.

— Я ж лише питаю. Не ображайся.

Анґва зморщила свою тваринну морду.

— Чому від тебе так тхне? Тобто ти не відрізнявся вишуканим запахом ще коли я була людиною, але зараз…

Гаспод собою пишався.

— Добре, правда ж? — сказав він. — Це було непросто. Я довго над цим працював. Якби ти була справжнім собакою, то це було б наче засіб після гоління. Чудовий засіб! До речі, тобі варто купити собі нашийник. Якщо є нашийник, ніхто тебе не зачіпає.

— Дякую.

Здавалося, Гаспод старанно про щось думав.

— Ем… А ти ж серця ненароком нікому не вириваєш?

— Тільки навмисно, — одказала Анґва.

— Добре, добре, добре, — поспішно сказав Гаспод. — Куди ти прямуєш?

Він почимчикував за нею на своїх кривих лапах, відчайдушно намагаючись не відставати.

— Рознюхати все біля майстерні Клевця. До речі, я тебе не запрошувала.

— Більше нічого робити, — сказав Гаспод. — «Реберня» не вивозить сміття до півночі.

— Тобі ніде ночувати? — спитала Анґва, коли вони проповзали під прилавком, з якого торгують рибою та чіпсами.

— Ночувати? Мені? Дім? Так. Звичайно. Ноу проблемо. Діти сміються, велика кухня, триразове харчування, поруч веселий кіт, за яким можна ганятися, власна ковдра та місце біля вогню, він старий дурень, але ми його любимо, і все таке інші. Не проблема. Мені просто подобається трохи погуляти, — сказав Гаспод.

— Тільки-от нашийника в тебе немає.

— Порвався.

— Справді?

— Від ваги діамантів.

— Певне, саме так і було.

— Вони дозволяють мені робити те, що заманеться, — хизувався Гаспод.

— Еге ж, уявляю.

— Іноді я не заходжу додому, ну, кілька днів.

— Справді?

— А може, й тижнями.

— Так, звичайно.

— Але вони завжди дуже раді бачити мене, коли я повертаюся, — сказав Гаспод.

— Здається, ти казав, що спав в академії, — сказала Анґва, стрімко ухилившись від візка на Патоковій вулиці.

На якусь мить Гаспод запах невпевнено, але швидко узяв себе в лапи.

— Казав, — погодився він. — Ну знаєш, як буває у сім’ї… Діти хапають тебе на руки, дають печиво і подібне, люди весь час гладять. Дратує. Тому я там часто сплю.

— І правильно.

— Добре, дуже часто.

— Справді?

Гаспод ненадовго затих.

— Тобі варто бути обережнішою. Коли ти в образі суки, то можеш натрапити на справжні неприємності. Це — місто грізних псів.

Вони дісталися до дерев’яної пристані за майстернею Клевця.

— Як ти… — Анґва зупинилася.

Тут була ціла суміш запахів, але один з них був гострий, як пилка.

— Феєрверки?

— І страх, — сказав Гаспод. — Багато страху.

Він обнюхав дошки.

— Людський страх, не ґномський. Ґнома легко впізнати. Вони щурів їдять, розумієш? Фу! Певне, сильно він злякався, що залишив такий сильний запах.

— Я відчуваю одну людину і одного ґнома, — сказала Анґва.

— Так. Одного мертвого ґнома.

Гаспод засунув свого побитого носа у щілину дверного отвору і гучно вдихнув.

— Є й інші речі, — сказав він, — але клята річка так близько, що перебиває запахи. Чую мастило і… інше мастило… і всілякі… гей, куди ти побігла?

Гаспод почимчикував за нею. Анґва рушила назад на Потокову вулицю, тримаючи носа близько до землі.

— За слідом.

— Навіщо? Він тобі спасибі не скаже.

— Хто не скаже?

— Кавалер твій.

Анґва зупинився так раптово, що Гаспод у неї врізався.

— Ти про капрала Моркву говориш? Так він мені не кавалер!

— Так? Я собака, пам’ятаєш? З гарним носом, пам’ятаєш? Запах не може брехати. Феремони. Сексуальна алхімія.

— Я його знаю лише пару ночей!

— Ага!

— Що «ага»?

— Нічого, нічого. І все-таки нічого поганого в цьому немає.

— Немає того самого цього, в чому може бути щось погане.

— Правильно, правильно. Не те щоб воно було, — сказав Гаспод, додавши поспіхом, — а навіть якби було. Всім подобається капрал Морква.

— І правда, — сказала Анґва, яка сердилася уже менше. — Він дуже… схильний подобатися.

— Навіть Великий Фідо лишень прикусив Моркві руку, коли той намагався його погладити.

— Що то за Великий Фідо?

— Головний гавкач Гільдії собак.

— Існує Гільдія собак? Собак? Ти мене за дурну маєш?

— Та ні, це правда. Права на падаль, місця для засмаги, нічні позмінні гавкання, права на розмноження, роти завивателів… та що завгодно.

— Гільдія собак, — саркастично пробурчала Анґва. — О, так!

— А ти спробуй