Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Смарагдова книга, Керстін Гір 📚 - Українською

Читати книгу - "Смарагдова книга, Керстін Гір"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Смарагдова книга" автора Керстін Гір. Жанр книги: 💙 Дитячі книги / 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 22 23 24 ... 93
Перейти на сторінку:
сон пізніше? — Цілуючи її в щоку, я потай прошепотіла: — І, будь ласка, займи чимось Шарлотту, щоб вона, не дай Боже, не пішла у блакитну ванну. 

Тітка Медді заусміхалась, показавши ямочки на щоках, і змовницьки мені підморгнула. Дрімоту наче вітер розвіяв. 

Мама призначила сьогодні зустріч з якоюсь приятелькою, тому нарешті мала піднесений настрій. Більше ніяких зітхань і занепокоєних поглядів у мій бік. А до всього ще й дозволила Леслі затриматись у нас та жодного разу не згадала про те, як небезпечно їздити ночами в автобусах. Доля нам посміхалася: Ніку дозволили допомагати містерові Бернарду ремонтувати змивний бачок до переможного кінця. Тільки Кароліні не пощастило — її відправили спати. 

— Але я теж хочу подивитися, як вони дістануть скр… зливну систему, — рюмсала вона, вичавлюючи з себе сльози, але мама була невблаганною. 

— Я теж збираюся на боковеньку, — сказала Кароліні Шарлотта. — Почитаю хорошу книгу — і ляжу. 

— Ага, «У тіні вампірського пагорба» Брема Стокера, — зубоскалив Ксемеріус, — вона вже дісталася сторінки 413, на якій ще не вбитий Крістофер Сент-Ів звабив гарненьку Мері Лу. 

Я кинула грайливий погляд на горгулью, та він, на мій подив, трохи засоромився. 

— Чесне слово, я тільки застромив туди носа, — виправдовуючись, мовив він і спурхнув з люстри на підвіконня. 

Тітка Медді скористалася словами Шарлотти: 

— Люба моя! А я гадала, що ми посидимо в музичній кімнаті, — сказала вона. — Пограємо в скрабл абощо. 

Шарлотта завела очі вгору. 

— Минулого разу ми змушені були відсторонити тебе від гри, бо ти нас переконувала у тому, що існує слово «кітбол». 

— Авжеж, чом би й ні. Це всього лише «кіт болотяний», — тітка Медді підвелася і взяла Шарлотту за руку. — Але сьогодні цього не буде, я тобі кажу. 

— Так, а ще додай, будь ласка, до цього списку «весноптаха» і «корову-фреш», — сказала Шарлотта. 

— Звісно, весноптах уже точно існує, лопушенція, — заявила тітка Медді й лукаво мені підморгнула. 

Перш ніж піднятися з Леслі до своєї кімнати, я обняла маму. — А, забула передати тобі привіт від Фалька де Віллерза. Він цікавився, чи є у тебе кавалер. 

Напевно, краще було почекати з цією новиною, поки Шарлотта й тітка Медді не підуть у музичну кімнату. Бо обидві враз зупинилися як укопані та допитливо подивилися на маму. 

— Е-е-е… — трохи зашарілася мама. — І що ти відказала? 

— Що ти вже хтозна-скільки не ходиш на побачення, бо твій останній кавалер постійно чухався, коли думав, що ніхто його не бачить. 

— Що? Ти ж про це не розповіла?! 

Я розсміялася. 

— Ні. 

— О, ви говорите про того гарненького банкіра, якого тобі знайшла Аріста? Містера Сверботу? — згадала тітка Медді. — У нього воші, без сумнівів. 

Леслі захихотіла. 

— Не Свербота, а Сверботто, тітко Медді, — у мами нервово тремтіли руки. — Добре, що я тоді не знала про вошей. Ну і що ж ти йому все-таки відповіла? Я маю на увазі Фалька. 

— Нічого, — знизала плечима я. — Якщо хочеш, наступного разу я спитаю, чи він уже в певних руках. 

— Утримайся, будь ласка, — сказала мама і, посміхнувшись, додала: — Він ні з ким не зустрічається. Мені сказала подруга, у якої є подруга, яка є його близькою подругою… але мене це анітрохи не обходить. 

— Дідька лисого! — озвався Ксемеріус. Він злетів із підвіконня і після кількох кружлянь залою плюхнувся в центрі обіднього столу. — Ходімо, нарешті! 

За півгодини Леслі вже знала всі останні події, а Кароліна пригортала до грудей справжню плетену вінтажну свинку з 1929 року. Дізнавшись, де я розжилась таким дивом, сестричка розтанула і хотіла назвати поросятко «Маргрет» на честь леді Тілні. Коли пристрасті вляглися, Кароліна з посмішкою заснула, обійнявши плетену іграшку.

Будинок стрясали удари кувалди й сокири містера Бернарда, тож нічого було й думати про таємничість. До того ж непомітне перенесення скрині в мою кімнату містером Бернардом і Ніком провалилося: їх навшпиньки наздогнала тітка Медді. 

— Вона заскочила нас на сходах, — виправдовувався Нік. 

— І впізнала цю скриню, — пожвавішала тітка Медді. — Це скриня мого брата. Не один рік вона припадала пилом у бібліотеці, а потім раптом — незадовго до його смерті — як крізь землю провалилася. Гадаю, я маю право дізнатися, для чого вона вам. 

Містер Бернард зітхнув. 

— Ми не мали вибору, бо додому якраз повернулися леді Аріста й міс Гленда. 

— Ага, котре лихо менше, те ви й вирішили вибрати, чи не так? — втішено засміялася тітка Медді. 

— І Шарлотта нічого не запідозрила, — сказала Леслі. 

— Ні-ні, не переймайтеся. Вона набундючено пішла до своєї кімнати, лютуючи після того, як я виклала слово «картоніж». 

— Ясно, як білий день, що це ніж для різання карт, — сказав Ксемеріус. — Чом би й ні. Корисна річ для хати. 

Тітка Медді опустилася навколішки перед скринею і погладила її запилюжене віко. 

— Де ви її знайшли? 

Містер Бернард глянув на мене, а я знизала плечима. Якщо вже вона тут, немає сенсу ховатися далі. 

— Я замурував її в стіну, як звелів ваш брат, — гордо пояснив містер Бернард. — За день до його смерті, увечері. 

— Лише за день до його смерті? — перепитала я. Оце так новина. 

— А що всередині? — поцікавилася тітка Медді. Вона вже піднялася і шукала стілець. Та, не знайшовши його, тітка сіла біля Леслі на краєчок мого ліжка. 

— Це і справді велика загадка, — сказав Нік. 

— Як відкрити цю скриню — це теж загадка, — сказав містер Бернард. — Тому що ключ зник разом зі щоденниками лорда Монтроза, після того як тут побували грабіжники. 

— Грабіжники? — разом вигукнули Леслі й Нік. 

— Під час похорону вашого дідуся хтось зламав замок на вхідних дверях, — пояснила тітка Медді, — поки ми прощалися із любим Лукасом на цвинтарі. Сумний день, авжеж, серденько? — Тітка Медді, піднявши голову, глянула на містера Бернарда. Той і бровою не повів. 

У моїй голові зринули невиразні спогади. Здається, «слюсарі» дали драла, почувши, що господарі повертаються. Звісно, їх так і не спіймали. 

Я переповіла цю історію Ніку та Леслі, але тітка заперечила: 

— Ні-ні, янголятко. Поліція відмовилася від розслідування, бо все було на місці — готівку, цінні папери та прикраси ніхто не чіпав. Вони лежали в сейфі цілі-цілісінькі. 

— З цього ми робимо висновок, що грабіжники шукали щоденники, — зауважив містер Бернард. — Я підкинув цю версію поліції, але вони пустили її повз вуха. До того ж сейф був непошкоджений, тобто грабіжники знали код. Отож зупинилися на тому, що лорд Монтроз просто переклав свої щоденники десь-інде. 

— Я вам повірила, — зауважила тітка Медді, — але моя думка тоді нічого

1 ... 22 23 24 ... 93
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смарагдова книга, Керстін Гір», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Смарагдова книга, Керстін Гір"