Читати книгу - "Псалом 44, Данило Кіш"

пили, і як той раптом випустив ноги жінки, і завалився у сніг на живіт, і занурив свою велику кучеряву голову в біло-криваву снігову кашу; а по тому — як юнак здригається від плачу, а чоловік каже: «Треба дати лад ще кільком, а тоді порозмовляємо», а згодом примирливо і повчально: «Легше пиляти, ніж розбивати лід», потім — як юнак поволі і лінькувато, не підіймаючи голови (лише грудки снігу в темному волоссі), випрямляється, як втирає долонею ніс і знову хапає ноги нової жертви, скрегочучи зубами від напруження, тимчасом як чоловік, штурхнувши ногою розполовинене тіло в ополонку під кригу, знову береться за свій інструмент; чула навіть ту мелодію, яку вітер доносив з лівого берега Дунаю, і відчувала, як кожен оберт грамофонної пластинки залишає на ній криваві укуси сталевої голки: вальс На прекрасному блакитному Дунаї досі був у моді; а тоді раптом тітка Лела стала перед паном Розенберґом і потрусила ним, зазираючи йому в обличчя:

«Досить, Соломоне, заклинаю тебе! — а тоді, коли він подивився на неї відсутнім поглядом: — Не треба, Соломоне, не продовжуй», — а тоді вона сказала так, що й сама здивувалася зі свого голосу:

«Я все це й сама бачила», — і хотіла оповісти тітці Лелі, як то було. Пригадує: чоловік з юрми, яку загнали на подвір’я будівлі общини, обрав одну грудасту дівчину з ластатим носом і наказав їй піти з ним «на додатковий огляд», але тоді з’явилась ота третя особа, очевидно, тато дівчини, і сказав, що він теж піде з ними…

«Тримати нам свічку?» — сказав той і копнув його в живіт, а чоловік упав на коліна; тоді підбігло двійко цивільних і повалили його ударами в сніг. Один наступив ногою на горло, інший намотав вуса на палець і шарпнув щосили, відірвавши одним рухом, кров бризнула на сніг; чоловік скрикнув і спробував звільнити шию з-під чобота, але тоді чоловік усім тілом навалився на шию; тоді отой перший вийняв короткий багнет, що носив на плечі на цивільному пальті, який ледь сягав до стегон, і відрізав чоловікові ніс, і кинув кривавий відрізок перед натовпом: «Це вам пересторога, щоб не пхали всюди свого носа», — гукнув він. Той, що схопив дівчину, вже дотягнув її до сходів, на яких стояв кулемет, націлений на натовп, і ще вона бачила, як дівчина пручається і хапається за сніг, а потім — як гола і виснажена похилилася, мов знепритомніла, потім — як чоловік скидав ремінь з пальта, а вона крикнула і кинулася до натовпу, але чоловік замахнувся ременем і перекинув його їй через голову: «Хіба ми ще не змирилися, — сказав, — зовсім не змирилися з долею», — однією рукою стискав ремінь довкола шиї, а другою викручував їй руку, а босі ноги притискав черевиком. Вона спробувала звільнити шию з петлі, але чоловік притягнув ремінь, і вона впала в сніг, потім перекинув її на спину і силою розсунув їй коліна, як ото коли голими нігтями відкриваєш мушлю; — і потім: як чоловік випрямляється і припинає ремінь до короткого сірого пальта, і як вклякає коло дівчини і виймає багнет, і те, чого не бачила, але зрозуміла: як лівою рукою стискає щоки, поки щелепа не розкрилася, і як двома рухами розрізає з двох боків рота до вух, і як гатить руків’ям по золотих кутових зубах, поки ті не витряслися йому в долоню: голова зяяла, мов почварна риба-людожер; розуміла і те, чого не бачила: для сережок не потрібен був багнет: коли матерія замерзає, то стає крихка і легко рветься.

Але не розповіла тітці Лелі. Лише повторила сказане трохи раніше: «Я бачила все це сама, тітко Лело. Пригадую все: десь із лівого берега вітер доносив мелодію того вальсу: тра-а-а-а-ла-ла-ла, тра-ла-ла-ла».

Тоді відчула, як тепла волога дісталася її шкіри, пройшовши крізь пелюшки, в які сповила дитину, і це повернуло її у час теперішній, що вже наступної миті знову стає минулим, чи в майбутнє, і сказала в темряву:

«Чи не час це зробити?» І не чекаючи на відповідь: «Підготувати Яна».

І ще до того як Жана справді змогла відповісти, вона почала розвивати пелюшки дитини.

10

Тоді знову загорнула дитину в пелюшки, які висушила на собі. Потім відірвала з Полиного простирадла невеликий шматок і витерла з себе вологу. Сповила дитину в покривало й обв’язала кілька разів вузькою смужкою полотна. Знову сіла на солому, спершись спиною на холодну стіну барака; чула лише далекий гуркіт гармат і шурхіт соломи на Жаниній лежанці. Тоді подумала Мушу рахувати. Тридцять — це пів хвилини. Шістдесят — хвилина. П’ять разів по шістдесят… Скільки це, п’ять разів по шістдесят? Байдуже. Макс ось-ось подасть знак. Дитина ще спить. Відчуває тепло її м’якого ротика і теплий, мокрий язичок на своєму соску. У темряві відчуває механізм свого серця, який, у ритмі крові, закачує білу пінисту рідину в теплий маленький кружечок, що впився в її сосок, мов п’явка. Марія відчула близькість Жани ще до того, як та її торкнулася. «Зараз станеться коротке замикання», — сказала Жана. Вона дозволила Жані допомогти їй випростатися, хоча їй здавалося, що та хотіла лише взяти дитину. «Ні, — сказала, — я можу й сама», але коли випросталася, відчула, що заточилася, і всім тілом, не випускаючи дитини з рук, сперлася на неї: «Думаю, я зможу сама». Вже були коло дверей, коли почула ледь чутний шепіт: «Роззуйся», а тоді: «Дай мені Яна», — і вона намацала в темряві Жанині руки, простягнені до неї і дитини, дала їй згорток, і коли відчула, що дитя всією вагою вилилося з її обіймів, прийняла руки. Спершись плечем на стіну, визула один черевик, потім перенесла вагу на другу ногу і зняла другий. Не випускаючи з лівої руки важких баканджів, простягнула руку в темряву до Жани, намацала грубе покривало і пов’язані поверх нього напівмокрі полотняні стяжки, за які і взялася. Відчула, як Жанина рука шукає щось у темряві, і відразу по тому — як з її руки зникає вага цокулів.

Коли прочинилися двері, відчула, як із коридору нагло повіяло холодним повітрям. Завіси на дверях заскрипіли ледь чутно — так тріщить дошка від морозу в тиху ніч. Відчувала на собі Жанину руку. Жана йшла попереду. Попід стіною. В одній руці тримала її (Маріїні) баканджі, а свої, зв’язані, перекинула через другу руку, якою торкалася Маріїної руки, що лежала на дитині.

Рухались безшумно, ледь дотикаючись плечима до стіни. На густому