Читати книгу - "Будь мені тайною, Марина Тітова"

Дівчатка раптово пригортаються, що курчатка, одна до одної. Усміхаються, аж ясна показуючи.

— Тепер я починаю розуміти, за які такі привілеї дозволяють вночі потрапляти у чужу квартиру, — підсумовую почуте.

— Звісно! До аби кого я б не подалась. Та й аби хто мене не прийняв. Думаю, навіть, Харитоша мене б виставив за поріг. У нього відносини з моїм чоловіком кращі, ніж зі мною. Але я все одно прийшла та сховалась, і навмисно не вмикала світло на кухні, щоб довше просидіти непоміченою. Якщо що. У подружці своїй не сумнівалась, та й знаючи її любов до безсоння так і знала, що вона мене знайде, але все одне перестрахувалась.

Пояснення круглолицьої брюнетки дає мені відповідей більше, ніж я міг собі уявити. Про відносини родичів — то таке. Інформація, що є, що нема. А от про безсоння...

— Страждаєш на безсоння? — що свердлом, впираюся очима в ангельське дівча.

Ліка на мить тьмяніє. Виринає з обіймів подруги-куми-зовиці.

— Якщо так подумати, то не я одна. Чисто теоретично у вас двох теж всі ознаки безсоння, — захищає себе домашня лялечка.

— Якщо чесно, то ні. Спати хочу — страшенно! Розморило мене після тортика. Однак, гостьова ж зайнята. Тому тримаюся. Мені ж не з Олександром лягати валетом! Якось потім висплюсь... Або, з дозволу господині, можу лягти на дивані у вітальні...

Відвертість Марфи нагадує мені, що я чоловік.

— Навіщо ж на дивані? Та й валетом спати зайве. Хоч ви, Марфочко, харизматична та приваблива дівчина, але якось втримаюсь від спокуси провести ніч разом із вами. Натомість можу вам поступитися спальним місцем. Я ж вже поспав, – встигаю проявити свої джентльменські якості.

— Ви поступаєтеся мені гостьовою? Справді?! — щирий подив застигає на білому личку.

— Як це... благородно, — якось не радісно промовляє й своє враження Ліка. — Тоді піду підготую гостьову для тебе, Марфуш. Сашо... — летять зелені очі в мене, що стріли. — Дозволите вас виселити з апартаментів? — мовчки киваю, поки вона б'є мене поглядом, що струмом. — Дякую... — стишено промовляє наостанок.

Власниця розкішного волосся та чітких вилиць, за мить зникає за дверима. Проводжаю її німим обожнюванням... Яка ж вона вродлива у будь-який час доби!.. Але й не забуваю про можливість, що з'являється.

— Марфочко, сонечко. Вам хтось говорив, що у вас сонячна усмішка? Ви у мене через це із сонечком тепер асоціюєтесь, — звертаюся до єдиної живої душі, що лишилась зі мною на кухні. Комплімент зумисне дарую їй.

— Це так мило. Дякую, — шаріється молода панночка.

— Нема за що. Дякуйте господарям за гостинність. До речі! А що це за новина про безсоння пані Анжеліки? — питаю те, що мене хвилює.

— Це не новина, а факт. Її мучать якісь кошмари. Вона і сеанси психотерапії через це відвідує. Подробиць я не знаю, бо мене з ними не ознайомлюють, але якось так воно є, — стишує свій дзвінкий голос чорнява панянка.

— Подробиці секретні такі, чи що? Але ж ви подруги! Хіба з подругами секретами не діляться? — цікавлюся, розхвилювавшись за стан важливої мені людини.

— Діляться. Але не всіма. Після того, як Ліка вийшла заміж за мого братика, вона у все потаємне лише його присвячує. А, якщо чесно, то віддалилась вона від мене ще раніше. Це сталося після того, як...

Марфа раптом замовкає. А я напружуюсь. І сонливість моя безслідно зникає.

— ... Після того, як... Що? — підштовхую нову знайому дати повноцінну відповідь.

— Після того, як вона втратила дитину... Взагалі це довга історія. Подробиць я не знаю, бо ми певний час дещо не спілкувалися часто. Ліка якось поїхала до своєї сестри й після того стала мені... Чужою, чи що.

Не одразу оговтуюсь від новини. Таке почути я був не готовий.

— А це давно сталося? — попри сухість у роті та шок, не полишаю спроб дізнатись більше.

— Та років зо три. Ще до хрестин мого синочка й до знайомства з Харитоном.