Читати книгу - "Залізний генерал: Уроки людяності, Людміла Лонковська"

Дозволю собі продовжити пряму мову пані Ади.

«Я завжди кажу, коли доводиться говорити з авдиторією військових: "Хлопчики, зараз війна й дуже страшно; але коли вона закінчиться, буде так само страшно, тому що ви прийдете до тих, хто не знає про те, що ви знаєте; ви повинні розуміти, що ви мудріші й розумніші”. Цей досвід дуже змінює людину.

І коли я побачила Валеру, я зрозуміла — він знає, що таке війна. Я ховала свого сина. А мати, яка ховає сина, теж знає, що таке горе. І у Валері я відчула свою дитину. Він став для мене дуже рідним.

Я не знаю його дитинства, його друзів. У мене є тільки враження та свідчення людей, яким довіряєш: про те, яким він є, що від нього залежить і як він діє. Я радію за нього, як за свого — за те, що він не помиляється, бо кожен й кожна відгукуються про нього тепло. Я молюся, щоб йому помагав Господь і нічого не ставало на заваді.

Те, що він прийшов у маленький театр на сто глядачів, залишився після вистави, щоб познайомитися. .. якщо людину зачіпає мистецтво — це і є залюбленість».

IV

Терпіння асоціюється в мене з батьківством. У цьому справді щось є, коли ми говоримо про військових лідерів. Валерій Залужний як Головнокомандувач ЗСУ — батько для своїх солдатів та офіцерів. Це проявляється багато в чому.

Він цілком доступний. Під час поїздок у райони бойових дій, на навчання чи в підрозділи неможливо спокійно пересуватися: усі підходять до нього, обіймаються. Багатьох він знає на ім’я. Ба більше — часто знає імена їхніх дружин і дітей. Коли я це зауважувала, він сказав: «У мене тут багато друзів, бо я все життя в армії».

До повномасштабної війни Залужний кілька днів на місяць намагався проводити в районі ООС. Він добре знав увесь керівний склад — аж до рівня командирів батальйону. З багатьма в різні часи служив, «Це був 2021 рік. Подзвонив черговий: "Зустрічай вище командування на "республіці Міст”»6. Підлітаю з КСП на «Міст», виходжу, там уже машина комбрига стоїть. Думаю: "От блін, не встиг”. Дивлюся — сам Валерій Федорович, підходжу, відрекомендовуюся. Він у відповідь тепло так: "Привіт, Пашо!”, обійняв. Він мене пам’ятав», — так згадує про зустріч із Головнокомандувачем тоді командир одного з батальйонів 58-ї бригади, а тепер командир 93-ї полковник Павло Паліса. Багато років тому молодим лейтенантом він проходив службу в 24-й, де начальником штабу був Валерій Залужний.

Принцип керівництва Головнокомандувача: любити підлеглих, але ніколи не жаліти їх. Адже тільки важка праця, виснажлива підготовка й пильність рятують життя в реальних бойових умовах.

Розмірковуючи про терпіння, маю сказати про формат нашої з ним роботи. Хто був прес-секретарем, той знає, як складно виправдовувати очікування людини, від імені якої ти пишеш. Уявіть, як важко було мені, цивільній жінці, писати від імені Головнокомандувача ЗСУ. Але я жодного разу не чула в його голосі роздратування чи невдоволення. Лише спокійне — «чекай, треба так і так».

«Мені здається, він, на відміну від багатьох, не переносить гнів на інших, — ділиться зі мною Артур Залужний. — Не кричить: “До мене сьогодні не заходьте!”. Якось я мав у житті один негаразд. За десятибальною шкалою зальоту — десяточка. То він мені зателефонував і каже: “Ти нормальний? Останній раз. Дивись”. І ні крику — нічого. Я думаю, він вміє добре розрізняти, коли ти робиш щось не зі зла».

Він терпляче десятки разів пояснює про наші потреби політикам, партнерам, журналістам і активістам. З розумінням відповідає на всі запитання, часом відверто дурні. Щоби донести свою думку, не шкодує ні сил, ні часу.

V

Валерій Залужний усвідомив цінність лідерства, отримавши перший бойовий досвід у 2014 році. Тоді він був заступником командувача сектору й побачив, що мобілізовані — це дорослі чоловіки, комусь під сорок, комусь навіть за шістдесят років, вони — вчителі, робітники, фермери. їхні ж командири — щойно закінчили академії; це лейтенанти, яким двадцять чи двадцять один рік. Тоді ж Залужний подумав про те, що багатьом нашим командирам не вистачає навичок лідерства. На них ще впливала радянська муштра; є наказ — маєш його виконати. Але ті, хто мав його виконувати, не вчилися з ними в академіях і обмірковували — варто це робити чи ні.

Перший бойовий досвід засвідчив: українським командирам вкрай необхідно розвивати навички лідерства. Зокрема через те, що двадцятирічні лейтенанти, які щойно закінчили академії, мали командувати зрілими особистостями — вчителями, фермерами, працівниками, які були мобілізовані або прийшли добровольцями.

Про це Залужний розповідав тому самому Дену Райсу в квітні 2022 року. «Я думав, що класична підготовка, академічні знання — основа дій військових, зокрема в бою. Коли я став генералом, то задумався, чи достатньо знання статутів і тактико-технічних характеристик озброєння. І зрозумів, що ні.

У бою я познайомився з командирами без класичної військові освіти, але за якими йшли люди, яких любили підлеглі. І мій висновок у кількох словах — ці хлопці були лідерами.

Головна наша проблема — відсутність навичок лідерства. Це колосальна проблема для ЗСУ і, думаю, те саме характерно для Збройних сил Російської Федерації, з якими ми воюємо.

У військових інститутах ми готуємо командира взводу, тоді як в американській освіті — platoon leader, тобто насамперед лідера, а не командира. Ми навчали першокласного солдата, який знає зброю й техніку, усі статті статуту, морально готовий виконати наказ, фізично добре підготовлений. Але він не вміє працювати з колективом, з людьми, бо не має навичок лідерства. Те саме відбувається в академіях, де ми готуємо командирів бригади, які відриваються від землі й керуються принципом: ”Я командир, виконуй мій наказ!”. Вони працюють із молодшими офіцерами за тими ж принципами, вимагаючи неухильно виконувати накази. І прірва між ними й підлеглими зростає. Те саме відбувається в університеті, де ми даємо стратегічний рівень, де ведеться підготовка генералів, — і прірва між генералом і солдатом уже аномальна. Лідерства немає.

Я хочу, щоб у нашій військовій освіті з’явилося поняття лідерства.

У 2005 році мені до рук потрапила брошура “How І the army runs?” («Як працює армія?»). Це було щось на кшталт настанови з оперативної роботи, але військової термінології там було мало. Саме там я вперше побачив поняття «управлінські принципи». Відтоді ненавиджу словосполучення “стандарти НАТО його треба