Читати книгу - "Вступ до психоаналізу"

мене: «Чому ви не згадали цього доказу давніше, ще тоді, як ми вивчали хибні дії та дійшли до випадку з чоловіком, котрий схибив словом, і приписали йому намір висловити й те, що не мало входити до промови, намір, про який він нічого не знав і який заперечував? Коли хто гадає, ніби він нічого не знає про переживання, спогади про які він усе-таки носить у собі, то вже не видається таким неймовірним, що він нічого не знає й про інші психічні процеси, які відбуваються в його душі. Цей аргумент безперечно вплинув би на нас і дав би нам змогу краще зрозуміти хибні дії». Звичайно, я міг би послатися на цей доказ ще тоді, але я беріг його, щоб ужити в іншому місці, де він буде потрібніший. Хибні дії почасти самі себе пояснюють, почасти навівають нам думку, що, аби з’ясувати, чим же зумовлені ці феномени, потрібно припустити існування таких психічних процесів, про які людина і сном, і духом не знає. А розглядаючи сновиддя, ми змушені шукати пояснення десь-інде в інших царинах, крім того, гадаю, тут вам легше погодитись із доказом, перенесеним із царини гіпнозу. Стан, у якому ми коїмо хибні дії, повинен видаватися вам нормальним, він нітрохи не подібний до гіпнотичного. Натомість між гіпнотичним станом і сном, що є передумовою сновидь, існує виразна спорідненість. Адже гіпноз — це, власне, штучний сон, гіпнотизованій особі ми наказуємо: «Спіть», а те, що ми навіваємо, цілком можна порівняти зі сновиддями природного сну. Психічні ситуації в обох випадках і справді аналогічні. У природному сні ми відвертаємо свої інтереси від усього зовнішнього світу, в гіпнотичному сні — знову-таки від усього світу, за винятком однієї особи, яка нас гіпнотизує і з якою ми перебуваємо в особливому зв’язку. Нормальним відповідником гіпнотичного сну є принаймні так званий сон годувальниці, коли та перебуває в особливому зв’язку з немовлям і прокидається тільки від його рухів та звуків, — тому й перенесення того, що відбувається при гіпнозі, на природний сон, не видаватиметься вам надто сміливим заходом. Припущення, ніби сновидець знає про своє сновиддя, але те знання йому недоступне, і він навіть сам не вірить, що воно в нього є, — аж ніяк не вигадка. Тим часом зауважмо, що тут нам відкрився третій шлях до вивчення сновидь: ми вже розглядали подразники, які порушують сон, сни наяву, а тепер дійшли й до сновидь, навіюваних у гіпнотичному стані.

Тепер, можливо, ми з більшою довірою повернемось до нашого завдання. Отже, цілком імовірно, що сновидець знає про своє сновиддя; йдеться тільки про те, щоб дати йому можливість відшукати своє знання й повідомити його нам. Ми не вимагаємо, щоб він одразу розкрив нам сенс своїх сновидь, але він може вказати нам на їхні джерела, на те коло думок та інтересів, які породжують їх. Пригадайте, що при хибних діях, коли чоловіка запитали, як сталося, що він схибив словом і сказав «гидомі», той пояснив це все першою асоціацією, яка спала йому на думку. Техніка, до якої ми тепер удамося при вивченні сновидь, дуже проста, і цей випадок правитиме нам за взірець. Ми запитаємо сновидця, чому йому таке приснилося, і його перші слова нібито й цього разу нам усе пояснять. Ми, крім того, не зважатимемо на те, вірить чи не вірить сновидець, ніби він щось знає, і трактуватимемо ці обидва можливі випадки однаково.

Звісно, ця техніка дуже проста, але, боюсь, вона викличе у вас якнайсильніший спротив. «Іще одна гіпотеза, вже третя! — скажете ви мені. — Причому найнеймовірніша з усіх! Невже ви справді гадаєте, що, коли запитати сновидця, що спадає йому на думку у зв’язку з побаченим сновиддям, уже перша його відповідь стане для нас жаданим поясненням? Але ж йому може нічого не спасти на гадку або спаде бо­зна-що. Ми не бачимо, на що можуть спиратись отакі сподівання. Це тільки свідчить про завелику віру в провидіння там, де годилося б додати більше критики. Крім того, сновиддя — це не окрема мовна похибка, воно складається з багатьох елементів. Тож на котрій тоді першій асоціації слід зупинятися?»

Ви маєте слушність в усьому другорядному. Сновиддя й справді відрізняється від мовної похибки розмаїттям своїх елементів, і на це має зважати наша техніка. Тож я пропоную поділити сновиддя на елементи і досліджувати кожен з тих елементів окремо; тоді знову буде відновлена аналогія з мовною похибкою. Ви маєте слушність і в тому, що на запитання про окремі елементи сновиддя сновидець може відповісти, що йому на думку нічого не спадає. І справді є випадки, коли ми задовольняємося такою відповіддю, і згодом ви почуєте, які саме. Прикметно, що це якраз ті випадки, про які ми самі можемо скласти цілком певну думку. А загалом тому сновидцеві, котрий стверджуватиме, ніби йому нічого не спадає на думку, ми будемо заперечувати, будемо тиснути на нього, переконувати, що в нього повинні бути якісь асоціації, — і матимемо слушність. Він висловить якусь думку — нам цілковито байдуже яку. Найохочіше він викладе ту інформацію, яку можна назвати історичною. Сновидець скаже: «Тут є те, що сталося зі мною вчора» (як-от в обох уже нам відомих «розважливих» сновиддях). Або: «Це мені нагадує одну недавню подію», — і таким чином ми помітимо, що сновиддя набагато частіше пов’язані з враженнями попереднього дня, ніж ми спершу гадали. Кінець кінцем у зв’язку зі своїм сном сновидець пригадає й події, які трапилися трохи давніше, а зрештою навіть давноминулі.

Проте в головному слушності ви не маєте. Ви тяжко помиляєтесь, гадаючи, ніби нерозумно припускати, що вже перша думка сновидця дасть нам відповідь чи принаймні вестиме до неї, ніби та думка може бути цілком довільною й не матиме зв’язку з тим, чого ми шукаємо, і ніби, коли я сподіваюся чогось іншого, це тільки свідчить про мою сліпу віру в провидіння. Я раз уже дозволив собі зазначити, що вам притаманна глибоко вкорінена віра в психічну свободу і сваволю, що ця віра цілком ненаукова і мусить поступитися вимогам детермінізму, який панує й над усією цариною психічного життя. Я прошу вас поважати факт, що запитаному спадає на думку саме та асоціація, а не якась інша. Проте я не відступаюся від давньої віри задля нової. Можна довести, що асоціація, про яку згадує запитаний, не довільна, не незначуща й не така, що не має зв’язку з тим, чого ми шукаємо. А недавно я й справді довідався — хоча не надаю цьому фактові великої ваги, — що навіть експериментальна психологія вже виробила такі докази.

Оскільки матеріал дуже важливий, я закликаю вас до якнайпильнішої уваги. Коли я прошу сновидця сказати, що` йому спадає на думку з приводу того чи того елемента сновиддя, то вимагаю, щоб він віддався вільному потокові асоціацій, невідступно дотримуючись вихідної думки. Це вимагає особливого роду уважності, цілком відмінної від тієї, яка потрібна при роздумах, і навіть несумісної з роздумами. Чимало людей без труднощів спромагаються на таку уважність, інші, силкуючись досягти її, виявляють просто-таки неймовірну невправність. Існує ще вищий ступінь свободи асоціацій, а саме: я полишаю навіть вихідні думки і з’ясовую, може, тільки вид і рід потрібних мені асоціацій, скажімо, прошу кого повести асоціації від якоїсь власної назви або числа. Такі асоціації мають бути ще довільніші, ще непередбачуваніші, ніж ті,