Читати книгу - "Вступ до психоаналізу"

Я, а після мене й чимало інших дослідників не раз проводили такі дослідження з власними назвами і числами, причому асоціації вели без будь-якої вихідної, опірної думки, декотрі з цих досліджень опубліковані. Метод тут такий: ім’я, що виринуло, породжує низку асоціацій, і ті асоціації вже не зовсім вільні, а пов’язані — так само як пов’язані асоціації з окремими елементами сновиддя; низка асоціацій тягнеться доти, доки згасне імпульс, що витворює їх. До того часу ви вже поясните мотивацію і значення вільних асоціацій, поведених від імені. Досліди знов і знов приводять до одного результату, зібрана інформація часто охоплює багатющий матеріал і потребує ґрунтовного опрацювання. Асоціації з числами, які спонтанно виникають, мабуть, найпереконливіші: вони змінюють одна одну так швидко і з такою незбагненною певністю йдуть до якоїсь прихованої мети, що просто приголомшують вас. Я розповім вам тільки про один приклад такого аналізу імен, бо якраз він, на щастя, не дуже насичений матеріалом.

Одного разу, лікуючи молодика, я заговорив на цю тему і висловив твердження, що, попри очевидну довільність вибору в таких ситуаціях, нам не може спасти на думку жодного імені, про яке не можна було б довести, що воно суворо зумовлене безпосередніми обставинами, рисами особистості піддослідного й ситуацією, в якій він на той час перебуває. Оскільки молодик засумнівався, я запропонував йому негайно провести такий дослід на собі. Я знав, що він підтримує дуже численні й розмаїті стосунки з жінками та дів­чатами, і сказав, що в нього буде вкрай багатий вибір, коли йому спаде на гадку якесь жіноче ім’я. Він погодився. На мій, або радше на його подив, на мене аж ніяк не ринула лавина жіночих імен, а сам він, з хвилину помовчавши, признався, що йому спало на гадку тільки одне ім’я — не яке інше, як Альбіна. «Дива, та й годі, але що у вас пов’язане з цим ім’ям? Скількох Альбін ви знаєте?» Дивно, він не знав жодної Альбіни і не мав ніяких асоціацій, пов’язаних із цим ім’ям. Тож можна припустити, ніби аналіз не вдався, — але ні, він уже просто закінчився, дальші асоціації були непотрібні. Цей чоловік сам був надзвичайно білявий, і, розмовляючи з ним під час лікування, я не раз жартома називав його альбіносом; крім того, саме тоді ми вийшли на слід жіночих елементів у його конституції. Отже, сам молодик був тією Альбіною, жінкою, яка цікавила його на той час якнайдужче.

Так само можна довести, що й мелодії, які спонтанно виникають у голові, теж зумовлені певним ходом думок і належать до нього; ті думки з якоїсь причини займають людину, а вона навіть не здогадується про таку активність. Тоді буде легко довести, що зв’язок з мелодією полягає або в словах, які належать до неї, або в джерелах її походження; проте я повинен виявляти обережність і не поширювати цього твердження на справді музикальних людей, бо трапилося так, що мені ніколи не доводилось лікувати їх. У таких людей сама музикальна вартість мелодії може сприяти її виринанню у свідомості. Але найчастіше можна спостерігати випадки першого роду. Скажімо, я знав одного молодика, якого певний час просто-таки переслідувала мелодія, до речі, досить чарівна: арія Паріса з «Прекрасної Гелени» [Офенбаха], аж поки аналіз звернув увагу молодика, що в колі його інтересів на той час відбувалася боротьба між «Ідою» та «Геленою».

Якщо навіть отакі, абсолютно вільні асоціації — детерміновані й належать до точно визначеної системи взаємозв’язків, ми маємо цілковите право виснувати, що асоціації, тісно пов’язані з певною вихідною (чи то опірною) думкою, мають бути детерміновані не меншою мірою. Дослідження й справді показують: крім пов’язаності, що її ми накинули їм у вигляді вихідної ідеї, вони мають ще й другу залежність — зв’язок із тими колами думок та інтересів, які мають велику афективну вагу і які можна назвати комплексами, про чий вплив на той час нічого не відомо, отже, ми не усвідомлюємо його.

Асоціації з такою однією пов’язаністю стали об’єктом дуже повчальних експериментальних досліджень, що відіграли видатну роль в історії психоаналізу. Школа Вундта запровадила так звані асоціативні експерименти: піддослідний мав чимшвидше відповісти якимсь словом-реакцією на запропоноване йому слово-подразник. При цьому можна було вивчати часові інтервали між подразником і реакцією, помилки, які з’являються згодом при повторному проведенні експерименту й т. ін. Цюрихська школа на чолі з Блейлером та Юнґом дійшла до пояснення реакцій, спостережуваних при асоціативних експериментах, вимагаючи, щоб піддослідний із допомогою дальших асоціацій витлумачував ті свої реакції, які видавалися незвичайними. При цьому з’ясувалося, що ці незвичайні реакції найсуворіше зумовлені комплексами піддослідних осіб. Цими дослідженнями Блейлер та Юнґ перекинули перший міст від експериментальної психології до психоаналізу.

Почувши про таке, ви, певне, зауважите: «Тепер ми вже визнаємо, що вільні асоціації детерміновані, а не довільні, як здавалося нам раніше. Це саме ми вважаємо за слушне й у випадку асоціацій, пов’язаних з елементами сновидь. Але не це нас непокоїть. Ви проголосили, що й асоціація, пов’язана з окремим елементом сновиддя, теж детермінована — через незнану нам психічну основу, яка підтримує саме той елемент. Проте це твердження видається нам недоведеним. Ми вже сподівалися, що нам доведуть, як асоціацію до певного елемента сновиддя зумовлює якийсь комплекс сновидця, але яка нам з цього користь? Це сприяє не розумінню сновидь, а, як і асоціативні експерименти, поглибленню наших знань про ті так звані комплекси. Тільки як це все пов’язане зі сновиддям?»

Ви маєте слушність, але недобачили одного істотного чинника — саме того, через який я відмовився починати виклад цього матеріалу з асоціативних експериментів. У цих експериментах ми довільно обираємо слово-подразник, яке й визначає реакцію. В такому разі реакція становить своєрідний посередник між тим словом-подразником і комплексом, пробудженим у піддослідного. В сновиддях слово-подразник замінене чимсь таким, що й саме породжене психічним життям сновидця, походить із якихось невідомих йому джерел, — тобто дуже ймовірно, що його можна вважати за «похідне від комплексу». Тому й немає нічого фантастичного в сподіванні, що навіть дальші асоціації, пов’язані з окремим елементом сновиддя, зумовлені не чим іншим, як тим самим комплексом, що зумовив і сам той елемент, і ці асоціації сприятимуть розкриттю згаданого комплексу.

Дозвольте мені на іншому прикладі показати, що у випадку зі сновиддям факти й справді відповідають нашим сподіванням. Забування власних назв — напрочуд удатний приклад того, що відбувається при аналізі сновидь, тільки в першому випадку це стосується однієї особи, а при тлумаченні сновидь — уже двох. Якщо я тимчасово забув якесь ім’я, в мене принаймні є впевненість, що я те ім’я, однак, знаю; такої впевненості щодо сновиддя можна набути тільки кружним шляхом через Бернгаймові експерименти. Але забуте і все ж відоме ім’я мені не доступне. Невдовзі досвід переконує мене, що, хоч як інтенсивно думати про забуте ім’я, це нічому не зараджує. Проте щоразу замість забутого імені мені може спасти на гадку якесь інше ім’я або навіть кілька імен. Тільки тоді, коли це інше ім’я виринає спонтанно, стає очевидною подібність цієї ситуації