Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Вікінг у моєму ліжку 📚 - Українською

Читати книгу - "Вікінг у моєму ліжку"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вікінг у моєму ліжку" автора Джеремі Стронг. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги / 💛 Гумор. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 22 23 24 ... 30
Перейти на сторінку:
єдиними гостями готелю були підстаркувата пара Ремсботомів і пан Тревіс, що прибув до Флотбі у справах. Треба сказати, що після того, як Сіґурд звідси поїхав, гостей стало значно менше. Коли в готелі жив справжній вікінг з X століття, це приваблювало сюди нових клієнтів. Але коли Сіґі й Тибця зайнялися реслінгом і вирушили в турне по країні, більшість гостей поїхали з готелю й більше туди не поверталися.

Готель «Вікінг» потроху занедбувався. Його давно вже варто було підмалювати. Еліси вирішили, що якраз настав час цим зайнятися, адже гостей і так було небагато, а пан Еліс подумав, що Сіґурд цілком може впоратися з пензлем.

Вранці наступного дня він пояснив вікінгу його завдання.

— Спочатку пофарбуй будинок спереду, — звелів пан Еліс, поставивши біля вхідних дверей драбину. — Треба помалювати двері, вікна й поручні. Зрозумів?

— Всьо буде чотко, шеф, — кивнув головою Сіґурд, підважуючи покришку бляшанки з фарбою.

Пролунало гучне «ТРРРРЯСССЬ!» і покришка шугонула через дорогу, мов літаюча тарілка, приземлившись на порозі будинку пана Крампа догори дном.

Пан Еліс зітхнув і пішов назад у готель.

Сіґурд одразу захопився своїм завданням. Фарба була приємного яскраво-зеленого кольору. Він почав лазити то вгору, то вниз драбиною, наспівуючи одну з пісеньок, почутих від Тіма, але з новими словами.

Вікінг Сіґі пензля мав!

Тра-ля, тра-ля-ля!

З бляшанки фарбу діставав!

Тра-ля, тра-ля-ля!

В цьому місці — «шурх!»,

А у цьому — «пурх!»,

Трохи «шурх!»,

Трохи «пурх!»,

Знову «шурх-пурх-пурх!».

Вікінг Сіґі пензля…

— СІҐІ! ТА ЩО Ж ЦЕ ТИ ТАКЕ ВИРОБЛЯЄШ?

Пані Еліс стояла на тротуарі, розгублено дивлячись на свій готель. Усе там було захляпане яскраво-зеленою фарбою.

Довкола входу красувалися великі зелені калюжі розлитої фарби. Сіґурд ступав по цих калюжах, залишаючи на порозі будинку яскраво-зелені сліди. Скрізь на стінах були яскраво-зелені відбитки його долонь.

Майже весь Сіґурдів шолом також був яскраво-зеленим, як і його одяг. Він сяйнув посмішкою до пані Еліс.

— Я малюю, — гордо повідомив він. — В цьому місці — «шурх!», а у…

— Але ж ти замалював усі вікна! — не тямлячи себе, заверещала пані Еліс.

— Пан Еліс звелів помалювати двері, поручні й вікна, — повідомив Сіґурд.

— АЛЕ Ж ТИ ЗАМАЛЮВАВ СКЛО! — зарепетувала пані Еліс. — Усі наші вікна тепер яскраво-зелені! Ніхто тепер нічого не побачить ізсередини… пан і пані Ремсботоми подумають, що ще ніч, і не прийдуть на сніданок!

З другого боку вулиці пан Крамп одчинив парадні двері, щоб подивитися, чого зчинився галас, і наступив прямо на перевернуту покришку з яскраво-зеленою фарбою. Він вирячився на лискучий зелений готель, сердито труснув ногою, і покришка покотилася коридором його будинку, залишаючи там на килимі гарненьку довжелезну зелену смугу.

Пані Еліс подивилася на його розлючене обличчя, швиденько вбігла в готель, замкнула двері на засув і кинулася до своєї спальні. У неї теж почався важкий напад вікінгіту.

3. Будьмо друзями!

Неможливо було нічого вдіяти. Зелена фарба прилипла до скла, наче клей, і що не робили Еліси, відшкрябати її було неможливо.

Врешті-решт пан Еліс мусив викликати майстрів. Треба було зняти скло з віконних рам і замінити його іншим. Майстри мусили все належним чином перефарбувати, після чого вручили пану Елісу чималенький рахунок за виконану роботу. Його це не надто втішило, хоч він і звинуватив у всьому себе самого.

— Я просто забув, яким дурним буває Сіґурд, — пробурмотів він.

— Ти ж сам йому звелів помалювати вікна, — зауважила Зоя. — Ось він і помалював.

— Дякую тобі, Зою, за цей люб’язний коментар, — холодно відповів їй пан Еліс.

Пані Еліс склала на грудях руки.

— Мусимо щось робити, Кіфе. Інакше Сіґурд знищить усе, чого ми досягли тяжкою працею.

— Я знаю. Якби ж то зробити так, щоб більшість часу він перебував за межами готелю. Принаймні тоді б він не плутався в нас під ногами. Тім і Зоя підуть до школи, тож їх тут майже не буде. Шкода, що Сіґурд уже занадто старий для школи, — пан Еліс раптом замовк, а на його обличчі сяйнула ледь помітна посмішка. — А може, віддамо його в школу?

— Він трохи завеликий для групи підготовки дошкільнят, хоч це якраз для нього, — визнала пані Еліс. — Йому б дуже сподобалося з дошкільнятами: пісочок, водичка…

— А ще фарби, — додав пан Еліс. — Там завжди багато малюють.

— Але, на жаль, його там усі помітять. Уяви собі Сіґі у школі. Як він стоїть там у шкільній формі, з шоломом на голові й Носодлубом при боці… - Пенні Еліс розсміялася. — Ні, мабуть, для школи він уже застарий.

— Він може піти до школи зі мною, — втрутився Тім, висунувши голову з дверей. — Інші учні прикайфують.

— Прикайфують? Хто навчив тебе таких слів? — запитав пан Еліс.

— Яких слів? — здивувався Тім. — Одним словом, Сіґі може піти завтра зі мною. Панові Рамблу це сподобається.

— Сумніваюся, — пробурмотіла пані Еліс. — Не думаю, що це гарна ідея, Тіме.

— Ну, чого ти, — взявся вмовляти Тім. — Усі щось приносять. Ось минулого тижня Джеймс приніс кролика, а Речел Веґстаф — ляльку-ескімоску, зроблену з китової кості і шкіри тюленя.

— Так, але то ж не були справжні люди, — похитала головою пані Еліс.

— Зі справжніми людьми ще краще, — наполягав Тім. — Бо кроликів можна побачити коли завгодно, а той, до речі, ще й навалив купку на Джеймсову парту. А лялька була нецікава і смерділа тюленячою шкірою. От справжній вікінг — це буде круто. Сіґі зможе розповісти цілому класу, як він жив у часи вікінгів, і пану Рамблу це сподобається, бо він любить, коли учні щось приносять, і йому тоді не треба нічого викладати; і Сіґі не навалить купу, як кролик, і від нього не смердить… ну, принаймні не дуже.

Тімові батьки здивовано вислухали цю довгу промову.

— Нічого собі, — мовив тато. — Я й не думав, що ти знаєш аж стільки слів, Тіме.

— Я знаю мільярди слів, — пояснив Тім. — Просто я здебільшого розмірковую ними, а не вимовляю вголос. Інколи, коли я щось говорю, слова виходять недоречні, але цього разу так не сталося. Цього разу це були добрі слова.

Пані Еліс розреготалася.

— І то правда.

— То що, Сіґі може піти зі мною до школи?

Пані Еліс кивнула головою.

— Зробимо спробу, Тіме. Але він має чемно себе поводити. Піди і скажи йому це. Він там, нагорі. Пані Тиблетовата замкнула його в кімнаті, щоб він не наробив ніякої шкоди.

Тім блискавично зник, і наступної миті Еліси вже чули, як тупотять його ноги по сходах.

— Дивовижно, як однією парою ніг можна відтворити тупіт стада динозаврів, —

1 ... 22 23 24 ... 30
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вікінг у моєму ліжку», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вікінг у моєму ліжку"