Читати книгу - "Вікінг у моєму ліжку"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Готель «Вікінг» потроху занедбувався. Його давно вже варто було підмалювати. Еліси вирішили, що якраз настав час цим зайнятися, адже гостей і так було небагато, а пан Еліс подумав, що Сіґурд цілком може впоратися з пензлем.
Вранці наступного дня він пояснив вікінгу його завдання.
— Спочатку пофарбуй будинок спереду, — звелів пан Еліс, поставивши біля вхідних дверей драбину. — Треба помалювати двері, вікна й поручні. Зрозумів?
— Всьо буде чотко, шеф, — кивнув головою Сіґурд, підважуючи покришку бляшанки з фарбою.
Пролунало гучне «ТРРРРЯСССЬ!» і покришка шугонула через дорогу, мов літаюча тарілка, приземлившись на порозі будинку пана Крампа догори дном.
Пан Еліс зітхнув і пішов назад у готель.
Сіґурд одразу захопився своїм завданням. Фарба була приємного яскраво-зеленого кольору. Він почав лазити то вгору, то вниз драбиною, наспівуючи одну з пісеньок, почутих від Тіма, але з новими словами.
Вікінг Сіґі пензля мав!
Тра-ля, тра-ля-ля!
З бляшанки фарбу діставав!
Тра-ля, тра-ля-ля!
В цьому місці — «шурх!»,
А у цьому — «пурх!»,
Трохи «шурх!»,
Трохи «пурх!»,
Знову «шурх-пурх-пурх!».
Вікінг Сіґі пензля…
— СІҐІ! ТА ЩО Ж ЦЕ ТИ ТАКЕ ВИРОБЛЯЄШ?
Пані Еліс стояла на тротуарі, розгублено дивлячись на свій готель. Усе там було захляпане яскраво-зеленою фарбою.
Довкола входу красувалися великі зелені калюжі розлитої фарби. Сіґурд ступав по цих калюжах, залишаючи на порозі будинку яскраво-зелені сліди. Скрізь на стінах були яскраво-зелені відбитки його долонь.
Майже весь Сіґурдів шолом також був яскраво-зеленим, як і його одяг. Він сяйнув посмішкою до пані Еліс.
— Я малюю, — гордо повідомив він. — В цьому місці — «шурх!», а у…
— Але ж ти замалював усі вікна! — не тямлячи себе, заверещала пані Еліс.
— Пан Еліс звелів помалювати двері, поручні й вікна, — повідомив Сіґурд.
— АЛЕ Ж ТИ ЗАМАЛЮВАВ СКЛО! — зарепетувала пані Еліс. — Усі наші вікна тепер яскраво-зелені! Ніхто тепер нічого не побачить ізсередини… пан і пані Ремсботоми подумають, що ще ніч, і не прийдуть на сніданок!
З другого боку вулиці пан Крамп одчинив парадні двері, щоб подивитися, чого зчинився галас, і наступив прямо на перевернуту покришку з яскраво-зеленою фарбою. Він вирячився на лискучий зелений готель, сердито труснув ногою, і покришка покотилася коридором його будинку, залишаючи там на килимі гарненьку довжелезну зелену смугу.
Пані Еліс подивилася на його розлючене обличчя, швиденько вбігла в готель, замкнула двері на засув і кинулася до своєї спальні. У неї теж почався важкий напад вікінгіту.
3. Будьмо друзями!
Неможливо було нічого вдіяти. Зелена фарба прилипла до скла, наче клей, і що не робили Еліси, відшкрябати її було неможливо.
Врешті-решт пан Еліс мусив викликати майстрів. Треба було зняти скло з віконних рам і замінити його іншим. Майстри мусили все належним чином перефарбувати, після чого вручили пану Елісу чималенький рахунок за виконану роботу. Його це не надто втішило, хоч він і звинуватив у всьому себе самого.
— Я просто забув, яким дурним буває Сіґурд, — пробурмотів він.
— Ти ж сам йому звелів помалювати вікна, — зауважила Зоя. — Ось він і помалював.
— Дякую тобі, Зою, за цей люб’язний коментар, — холодно відповів їй пан Еліс.
Пані Еліс склала на грудях руки.
— Мусимо щось робити, Кіфе. Інакше Сіґурд знищить усе, чого ми досягли тяжкою працею.
— Я знаю. Якби ж то зробити так, щоб більшість часу він перебував за межами готелю. Принаймні тоді б він не плутався в нас під ногами. Тім і Зоя підуть до школи, тож їх тут майже не буде. Шкода, що Сіґурд уже занадто старий для школи, — пан Еліс раптом замовк, а на його обличчі сяйнула ледь помітна посмішка. — А може, віддамо його в школу?
— Він трохи завеликий для групи підготовки дошкільнят, хоч це якраз для нього, — визнала пані Еліс. — Йому б дуже сподобалося з дошкільнятами: пісочок, водичка…
— А ще фарби, — додав пан Еліс. — Там завжди багато малюють.
— Але, на жаль, його там усі помітять. Уяви собі Сіґі у школі. Як він стоїть там у шкільній формі, з шоломом на голові й Носодлубом при боці… - Пенні Еліс розсміялася. — Ні, мабуть, для школи він уже застарий.
— Він може піти до школи зі мною, — втрутився Тім, висунувши голову з дверей. — Інші учні прикайфують.
— Прикайфують? Хто навчив тебе таких слів? — запитав пан Еліс.
— Яких слів? — здивувався Тім. — Одним словом, Сіґі може піти завтра зі мною. Панові Рамблу це сподобається.
— Сумніваюся, — пробурмотіла пані Еліс. — Не думаю, що це гарна ідея, Тіме.
— Ну, чого ти, — взявся вмовляти Тім. — Усі щось приносять. Ось минулого тижня Джеймс приніс кролика, а Речел Веґстаф — ляльку-ескімоску, зроблену з китової кості і шкіри тюленя.
— Так, але то ж не були справжні люди, — похитала головою пані Еліс.
— Зі справжніми людьми ще краще, — наполягав Тім. — Бо кроликів можна побачити коли завгодно, а той, до речі, ще й навалив купку на Джеймсову парту. А лялька була нецікава і смерділа тюленячою шкірою. От справжній вікінг — це буде круто. Сіґі зможе розповісти цілому класу, як він жив у часи вікінгів, і пану Рамблу це сподобається, бо він любить, коли учні щось приносять, і йому тоді не треба нічого викладати; і Сіґі не навалить купу, як кролик, і від нього не смердить… ну, принаймні не дуже.
Тімові батьки здивовано вислухали цю довгу промову.
— Нічого собі, — мовив тато. — Я й не думав, що ти знаєш аж стільки слів, Тіме.
— Я знаю мільярди слів, — пояснив Тім. — Просто я здебільшого розмірковую ними, а не вимовляю вголос. Інколи, коли я щось говорю, слова виходять недоречні, але цього разу так не сталося. Цього разу це були добрі слова.
Пані Еліс розреготалася.
— І то правда.
— То що, Сіґі може піти зі мною до школи?
Пані Еліс кивнула головою.
— Зробимо спробу, Тіме. Але він має чемно себе поводити. Піди і скажи йому це. Він там, нагорі. Пані Тиблетовата замкнула його в кімнаті, щоб він не наробив ніякої шкоди.
Тім блискавично зник, і наступної миті Еліси вже чули, як тупотять його ноги по сходах.
— Дивовижно, як однією парою ніг можна відтворити тупіт стада динозаврів, —
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вікінг у моєму ліжку», після закриття браузера.