Читати книгу - "Вікінг у моєму ліжку"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Знаєш, що я тобі скажу, — відповів пан Еліс. — Завтра ми майже цілий день не будемо бачити Сіґі. Що може бути краще?
Наступного дня Тім і Зоя відчували неабияку гордість. Вони йшли до школи обабіч Сіґі, тримаючи його за руки. Учні й учителі, звичайно, добре знали Сіґурда. Багато хто бачив його у Флотбі, коли він ходив там по крамничках разом із Елісами, але мати його в школі було набагато цікавіше. Справжній вікінг у їхній школі!
Більшість хлопчаків хотіли, щоб Сіґурд витяг Носодлуба і показав, як б’ються на мечах, але Зоя виявилася дуже розсудливою і спромоглася запобігти серйозному лиху на шкільному майданчику.
— Покажемо їм пізніше, Сіґурде, — сказала вона.
Тоді зчинилась невелика колотнеча, бо всі хотіли приміряти його шолом. І врешті-решт Зоя з Тімом посперечалися про те, в чий клас піде Сіґурд спочатку, але Тім переміг у суперечці, бо все ж таки це була його ідея.
Перед початком уроків директорка школи, пані Крок, представила всім Сіґурда.
Пані Крок була худенькою невисокою жіночкою із сивим волоссям, ошатно зібраним у вузол. Звертаючись до учнів, вона завжди ставала на невеличкий ящик, та все одно Сіґурд виявився вищим за неї.
Вікінг стояв біля директорки з шаленою посмішкою на обличчі, а його чорне волосся стирчало навсібіч з-під пошарпаного шолома.
— Діти, — почала пані Крок. — Ми дуже раді, що цього тижня з нами буде вікінг Сіґурд. Він вам розповість усе про життя вікінгів. Сіґурд — дуже поважний гість, і я прошу вас добре поводитися з ним. Сіґурде, чи ви хотіли б щось нам сказати?
Сіґурд ступив крок уперед і осяяв усіх в залі посмішкою.
— Я Сіґурд. Я прибув із Гедебі, Данія. Як я ся маю і те саме вам. — Він обвів рукою велику залу. — Це коло. Я люблю коло.
Пані Крок легенько його штурхнула.
— Школа, — прошепотіла вона.
— Так… шпала! — радісно вигукнув Сіґурд. — Шпала — гарне місце. Ви вчите різні речі. Я вас навчаю про вікінгів. Роблю вас добрими вікінгами. Тепер я кажу па-па, тисну вам руки і бувай здорова, пані Крокодилова.
Сіґурд повернувся до директорки, схопив її в руки, смачно чмокнув в обидві щоки, а тоді потерся своїм носом об її ніс.
— Ось так!
Пані Крок мало не впала зі свого дерев’яного ящика.
Вона стояла там, похитуючись і втративши дар мови, а Сіґурд шкірився до всіх присутніх.
— Це давній вікінзький звичай, — пояснив він. — Дивіться. Я ще раз вам показую, — і перш ніж пані Крок встигла отямитися, вона знову опинилась у волохатих ручиськах вікінга. — А тепер пробуйте ви, — гаркнув Сіґурд. — Усі вставайте. Підходьте до того, хто біля вас…
Ніхто не поворушився. Учителі приголомшено дивилися на нього й на директорку, що знепритомніла й поволі опустилась на підлогу. Учні сподівалися, що їм насправді не доведеться обійматися, цілуватися й тертися носами, але Сіґурд був невблаганний. Він дістав Носодлуба й розлючено замахав ним над головою.
— Встати усім! — наказав він. — А тепер покласти руки довкола ший, уті-путі, цілувати роти, усі-сюсі, і терти носи, шурхи-мурхи.
Це було дивовижне видовище. Сто тридцятеро учнів почали галасувати й тискати одне одного. Восьмеро вчителів також обіймалися, почервонівши від сорому.
— Обережніше, пане Рамбле, — попередила пані Блет. — Мій чоловік працює в поліції.
— Це ви обережніше, — холодно відповів той, — бо я мушу повідомити йому про вас.
Учні почали гидливо стогнати.
Навіть Тім і Зоя не були певні, що у вікінгів існував такий звичай.
— Фу! Ти мене чмокнула, Зою!
— Я ж не хотіла. Думаєш, мені цікаво з тобою цілуватися? Треба було відвернути лице. Я тепер заражуся від тебе чумою.
— Бе! Забери свого носа! — крикнула Речел Веґстаф якомусь п’ятирічному хлопцю, котрий відразу розплакався.
Сіґурд був страшно задоволений і шкірився до всіх. Він навіть не помічав, що між деякими учнями, а також учителями зав’язалися бійки. А ті, хто не бився і не сперечався, просто плакали. Нікому не сподобався цей вікінзький звичай.
— Тепер ми всі гарні друзі! — виголосив Сіґурд, не звертаючи уваги на те, що в залі всі борюкалися, кричали й намагалися втекти геть. Він нахилився, підняв непритомну пані Крок і закинув її собі на плече. Бо знав, як привести її до притомності.
Сіґурд попрямував коридором разом із директоркою, що погойдувалася в нього на плечі. Зазирав у кожну кімнату, аж поки знайшов туалет. Поклав пані Крок на кахельну підлогу, приперши її до стіни, тоді наповнив відро для миття підлоги холодною водою і вилив це все на бідолашну директорку.
Пані Крок смикнулася, ковтнула слину, закашлялася, виплюнула з рота воду й розплющила очі.
Її волосся безладно звисло на лице і плечі, а косметика потекла по щоках, залишаючи довгі чорно-сині плями. Вона сиділа у величезній калюжі води й дивилася на вікінга, котрий знову діловито наповнював відро.
— Ні-і-і-і-і-і-і-і-і! Геть від мене! — заверещала вона. Тоді зірвалася на ноги й побігла коридором як ніколи швидко.
— Пані Крокодилова очуняла, — пробурмотів собі під ніс Сіґурд, задоволено дивлячись їй услід.
Він щойно півгодини був у школі, але вже встиг учинити тут суцільний розгардіяш.
4. Паніка на морі
Сіґурд, Тім і Зоя стояли в кабінеті директора, дивлячись на пані Крок.
— Щось сьогодні день почався погано, — пробурмотіла директорка.
Одна зі шкільних кухарок люб’язно позичила директорці кухарський халат, щоб та могла вбратись у щось сухе.
Волосся пані Крок і далі стирчало навсібіч, тому вона запхала його під кухарський ковпак.
Тім страшенно здивувався, побачивши пані Крок у синьому халаті.
— Ви будете сьогодні щось готувати, пані Крок?
Зоя, котра чудово знала, чому пані Крок перебралася кухаркою, штурхнула брата, але було вже запізно.
Пані Крок пронизала його сталевим поглядом.
— Ні, Тіме, я не збираюся варити. Я вбрала цей халат тому… тому, що вранці я намочила одяг і мусила перевдягнутися.
Тімові очі мало не вискочили з орбіт.
— Ви помочилися! — вражено прошепотів він.
Пані Крок почервоніла як рак.
— Звичайно, ні! Не говори дурниць! Я мала на увазі, що мій одяг став мокрим. Бо його облив оцей твій приятель вікінг.
Директорка зміряла лютим поглядом Сіґурда, а той тільки знизав плечима.
— Я пробую допомогти, — пояснив він.
Пані Крок зітхнула.
— Я знаю. Розумію, що це було ненавмисне. Але якщо ви ще збираєтесь сьогодні відвідати уроки, прошу не робити більше з учнями або вчителями жодних таких дурниць, як ті, скажімо, ідіотські поцілунки й обійми.
— Звичай вікінгів, — прохрипів Сіґурд.
— Так, я знаю, що у вікінгів був такий звичай. Але ж
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вікінг у моєму ліжку», після закриття браузера.