Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Доктор Фаустус 📚 - Українською

Читати книгу - "Доктор Фаустус"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Доктор Фаустус" автора Томас Манн. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 22 23 24 ... 203
Перейти на сторінку:
так, що виходило чудернацьке гліссандо[39], барабанний дріб різних тонів, від низького до високого. Треба ще згадати про дивовижні тарілки, які вміють робити лише китайці й турки, що бережуть у таємниці свій спосіб кувати розпечену бронзу, і які оркестрант після удару переможно обертає до публіки, про гримучий тамтам, циганський тамбурин, про трикутник з одним роз'єднаним кутом, що так дзвінко озивається на легенький удар крицевої палички, про сьогоднішні цимбали — порожні всередині, тріскотливі в руках кастаньєти. Спробуйте уявити собі все це поважне царство радості, увінчане вигадливою золотою пишнотою ерарівських педальних арф[40], і ви зрозумієте, що крамниця Адріанового дядька, цей рай примовклої милозвучності, який провіщав про себе сотнями форм, нас, хлопців, магічно вабив до себе.

Нас? Краще мені говорити тільки про себе, про те, який я був зачарований тими інструментами, як тішився ними, — коли я кажу про такі почуття, то не зважуюсь приписувати їх і своєму приятелеві, бо він, чи то як член родини, звиклий до крамниці, мов до чогось буденного, чи взагалі через свою холодну вдачу виявляв майже зневажливу байдужість до всієї тієї краси й у відповідь на мої захоплені вигуки здебільшого, коротко засміявшись, відповідав: «Так, гарна», або: «Смішна дудка», чи: «Що тільки люди не вигадають», або ще: «Краще, ніж торгувати цукром». Бувало, що ми з його мансарди, звідки за купами дахів відкривався чудовий краєвид на місто, на ставок біля замку й на водогінну башту, з моєї намови — я наголошую: завжди з моєї намови — спускалися вниз і влаштовували не зовсім заборонений огляд крамниці в супроводі Чімабуе, який приєднувався до нас, почасти, здається мені, щоб наглядати за нами, а почасти щоб бути нашим чічероне; слухати його пояснення було дуже приємно. Він познайомив нас з історією сурми: спершу її доводилося робити з кількох рівних металевих трубок, з'єднаних кульками, поки майстри не опанували мистецтво гнути мідяні труби так, щоб вони не лопали, наповнюючи їх спочатку смолою і живицею, а далі оловом, яке потім знов витоплювали на вогні. Любив він також обговорювати твердження деяких знавців, що однаковісінько, з якого матеріалу, з металу чи з дерева, виготовлений інструмент, його звучання залежить тільки від форми й розміру, і чи флейта буде дерев'яна, чи з слонової кістки, а сурма мідна чи срібна, не має значення. Його майстер, Адріанів zio[41], який сам робить скрипки, а тому розуміється на матеріалах, на лаках і на породах дерева, казав він, не згоден із ними й запевняє, що з того, як флейта звучить, зразу вгадає, з чого вона зроблена; зрештою, і він, Лука, також може вгадати це. Потім він показував нам — його маленькі, тендітні, типово італійські руки немов пестили все, до чого торкалися, — механізм флейти, що за останні сто п'ятдесят років, після славетного віртуоза Кванца[42], так змінився й поліпшився, особливо зупиняючись на циліндричній флейті Беме, яка звучить могутніше за свою ніжноголосу конічну попередницю. А ще він ознайомлював нас з аплікатурою кларнета і фагота з його сімома отворами, дванадцятьма закритими й чотирма відкритими клапанами, звук якого дуже легко зливається зі звуком валторни, а також із діапазоном інструментів, учив, як треба з ними поводитися, і таке інше.

Тепер, повертаючись думкою в минуле, я твердо переконаний у тому, що Адріан тоді свідомо чи несвідомо стежив за поясненнями Луки принаймні так само уважно, як я, — і з більшою користю для себе, ніж я. Але по ньому цього не було видно, він жодним порухом не зраджував, що ті знання щось для нього важать чи можуть важити в майбутньому. Питання Луці ставив я, а він, бувало, відходив убік, залишаючи мене самого з Малійцем, і дивився не на той інструмент, про який мовилося. Я не хочу сказати, що він прикидався, й не забуваю, що тоді музика для нас була тільки матеріальною дійсністю, втіленою в музеї Ніколауса Леверкюна, і більше ніякою. Правда, ми вже поверхово зіткнулися з камерною музикою: раз на два тижні або й щотижня в Адріанового дядька відбувалися невеличкі концерти, на яких я бував дуже рідко і Адріан теж не завжди. Для цього на Парафіяльну приходили соборний органіст, заникуватий Вендель Кречмар, що невдовзі мав стати Адріановим учителем, та викладач співів у гімназії Святого Боніфація, і дядько Ніколаус виконував із ними вибрані квартети Гайдна й Моцарта; сам він грав першу скрипку, Лука Чімабуе — другу, пан Кречмар — партію віолончелі, а викладач співів — партію альта. Це була чоловіча розвага, під час якої на підмогу біля себе ставили кухоль з пивом, а бувало, й не виймали сигари з рота і якій заважало перемовляння — голоси тоді здавалися дивно сухими й чужими серед мови звуків, — постукування смичком і відрахунок зіграних тактів, бо музиканти, майже завжди з вини викладача співів, часто збивалися. Справжнього концерту симфонічного оркестру ми ніколи не чули, що для кожного може бути достатнім поясненням явної байдужості Адріана до світу музичних інструментів. Принаймні сам він вважав це достатнім поясненням і для себе самого, і для інших. Я хочу сказати, що він ховався за цим поясненням, ховався від музики. Довго, з пророчою впертістю, ховалася ця людина від своєї долі.

Зрештою, ще довго ніхто навіть гадки не мав якось пов'язувати малого Адріана з музикою. Думка про те, що йому судилося бути вченим, твердо засіла у всіх у голові, і її весь час зміцнювали його блискучі успіхи в гімназії, де він був першим учнем; лише з сьомого класу, коли йому минув п'ятнадцятий рік, оцінки в нього трохи погіршали через мігрені, що почали допікати йому й заважали готувати уроки. І все-таки він легко опановував шкільну програму — слово «опановував» тут не дуже доречне, бо Адріанові не треба було ніяких зусиль, щоб засвоїти її, і коли досягнення в навчанні не здобули йому ніжної любові вчителів, — що вчителі його не вельми любили, я сам не раз бачив, у їхньому ставленні до Адріана помітна була швидше якась роздратованість, навіть бажання провалити його, — то не тому, що вони вважали його чваньком; але ні, таки вважали, хоч і не видно було, щоб Адріан дуже пишався своїми успіхами, навпаки, надто мало пишався ними, та саме в цьому й полягала його зарозумілість: в очах учителів він гордував тим, що так легко вкладалося йому в голову, тобто учбовим матеріалом, різними дисциплінами, викладання яких було їхньою честю і хлібом щоденним, тому їх, звичайно,

1 ... 22 23 24 ... 203
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Доктор Фаустус», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Доктор Фаустус"