Книги Українською Мовою » 💛 Інше » Відлуння золотого віку 📚 - Українською

Читати книгу - "Відлуння золотого віку"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Відлуння золотого віку" автора Солон. Жанр книги: 💛 Інше. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 22 23 24 ... 48
Перейти на сторінку:
href="ch2-287.xhtml#id270">[287] — звірив їй свою жагу.

З того часу нема спасу — палахкоче серця пал,

Древо кріпне, серце сліпне: з букви гілка, з гілки — жар.

* * *

[R 249]

Хто лихий — лихим у лоні материнському не був:

Із лихим коли пізнався — сам при ньому став лихим.[288]

* * *

[R 250]

Нехтуй звичаєм заморським: бруду не бракує там.

Жий, як римський громадянин, — найчесніше житимеш.

Більш один Катон заважить, ніж Сократів[289] три по сто.

Кожен скаже: «Чиста правда», а живе чомусь навспак.

* * *

[R 251]

Зле, коли немає грошей; зле — коли з грошима ти.

Зле зухвалим бути завше; зле — коли несміливий.

Зле весь час лише мовчати[290], зле — базікати весь час.

Зле, як дівчини немає; зле — як дома жінка є.

* * *

[R 252]

З кожним роком — новий консул і нові проконсули[291],

Лиш царів, лишень поетів — рік не кожен видає.

Сульпіцій Луперк[292]

Про тлінність світу[293]

[R 648]

Все, на що не глянь, що звела природа,

Хай яке стійке — але впасти мусить:

З часом никне все, йде на спад, у довгім

       Кришиться вжитку.

Звичний шлях ріка — на незвичний змінить:

Звивисто пливла — навпростець пливтиме,

Хай-но хвилям тим, бігунам упертим,

       Берег уступить.

Скелю з дня на день — водопад руйнує,

[10]   Тоншає в ріллі й сам леміш[294] залізний,

Та й на пальці блиск золотого персня —

       Дедалі тонший.

Про жадобу

[R 649]

О, жалюгідна ж яка непомірних статків жадоба!

   Люд вона сліпо жене до безкорисних пишнот.

Золота дика жага[295] й те хотіння ненаповненне —

   Збути за дику ціну щонайзлочинніший крам.

Так Еріфіла[296], було, свого мужа занапастила,

   Золото взявши за той гідний засудження чин.

Так і крізь вежу колись дочку Акрісія[297] гожу

   Дощ золотий підкупив — діві у лоно ковзнув.

Як же підступно охоплює нас багатитись охота,

[10]   Наче хвороба гидка в душу вливається нам!

Днює й ночує багач[298] на неміряній золота купі,

   А набування жага й далі шаленця пече.

О незліковна бідо убогого завжди багатства[299]!

   Міри нема — то й майна брак тобі, скільки б не мав.

Що таке перед законами страх, що — правди пошана,

   Що це, коли ріст майна живить і злочину ріст?

Піде на брата брат із ножем, на родича — родич:

   Спраглий до статків порив гору бере над чуттям.

Діло багатих одне: громадити статки непевні,

[20]   І не соромляться йти, аби лиш зиск, на будь-що.

Не завагаються спраглі майна й у храми вриватись,

   Золото в небі вкажи — пнутись до неба почнуть.

Тож і не диво, що римська юнь занехала мистецтва,

   Що й красномовства труд не до снаги їй тепер,

Що за гарненьку платню язиком у суді повертівши,

   Ще й недолуго, майно ставлять над розум вони?

Є ще ж і ритори, учителі, що, бува, розривають

   Чесні угоди; а все, все ота заздрість бліда.

В їхній латині й латини нема: що слово — то покруч,

[30]   Мов заплітається в них, аж до смішного, язик.

Хоч би охайність якась, то ще б довіряли їм учнів,

   До вихователів ще б, може, повага була.

Де там! Недогарки, тіні людей, що зі стародавніх

   Повиповзали могил, привиди — ось вони хто!..

Злипле волосся, пісненьке чоло, а ямами — скроні,

   Щелепа нижня — вперед: верхня, беззуба, — назад,

Ніздрі задерті, приплюснутий ніс, ну геть тобі мавпи,

   Слиняві губи, а рот — то наче вишкір один.

Аж увігнувся хребет, у живіт упершись; худющі

[40]   Стегна, коліна зате — як на гілляці ґудзи.

З виду безбарвні якісь, але (а це найгидкіше) —

   Вся їхня блідість ота — тільки від заздрості йде[300].

Алкім[301]

Про Гомера й Верґілія

[R 740]

Хай би з числа сліпців хтось усунув самого Гомера —

   Йтиме за першим усе ж другий, найближчий, — Марон.

Хай би Гомера лишив, а натомість усунув Марона —

   Другий за першим тоді, ой, як далеко б ішов!

Пентадій[302]

Прихід весни[303]

[R 235]

Чую, зима утекла[304]: вже зефіри весь світ овівають,

   Води власкавлює евр[305] — чую, зима утекла.

Де яка нива — там ріст: земля — тепло відчуває,

   Вруняться вруна нові: де яка нива — там ріст.

Зелень п’є соки землі, одягаються в листя дерева,

   По сонцелюбних лугах зелень п’є соки землі.

Вже Філомела лящить, оплакує, кривдниця-мати,

   Ітіса[306], сина свого, вже Філомела лящить.

Ринуть потоками з гір по скельнім каменю води,

[10]   В широкосяжній луні ринуть потоками з гір.

Квітом прерізним ряхтить земля в диханні Аврори,

   Темпе[307], перлина долин, квітом прерізним ряхтить.

Будить луну раз у раз, озиваючись десь у печерах,

   Мукання із пасовищ, будить луну раз у раз.

Пнеться по в’язі, витка, набрякає лоза виноградна,

   Шлюбом пов’язана з ним, пнеться по в’язі, витка.

Вже спозаранку гніздо під тією ж крівлею дзвінко

   Ластівка ліпить нове вже спозаранку гніздо.

В тіні платана густій яка ж насолода здрімнути!

[20]   Свіжі сплітати вінки — в тіні платана густій!

Солодко й вмерти тоді — збігайте нитки з веретена[308]:

   Серед обіймів палких солодко й вмерти тоді!

«Морю судно довіряй…»

[R 268]

Морю судно довіряй; дівчатам душі — й не подумай:

   Хвилі-мандрівниці гра[309] — ось чим є вірність жінок.

Різні то речі: жінка й добро, а стрінеться добра —

   Як це, — здивуюсь тоді, — зло обернулось добром?

Тіберіан[310]

Потічок[311]

Між полями, долиною біг холодний потічок,

Весь у квітах, усміхався — камінцями мерехтів.

Віття лавра лазурове й мирт зелений під легким

Вітерцем ледь колихались, тихий сіяли шумок.

А довкола рясноцвіто мурава цвіла м'яка,

І шафран там золотився, і білів там лілій цвіт,

Ніжним подихом фіалок густо повнився весь гай,

А між тих дарів весняних у ясних перлинах рос

Милих запахів владарка, барва понад барвами,

[10]   Ружа там, жага Діони[312], піднімала голову.

1 ... 22 23 24 ... 48
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Відлуння золотого віку», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Відлуння золотого віку"