Читати книгу - "Ярино, вогнику мій"

Гість трохи помовчав, опановуючи себе, а потім почав розпитувати про подробиці цієї драми. Іцко з задоволенням розповідав, не помічаючи, що в обличчі чоловіка застигли гнів і скорбота. Натомість базікало виклав усе, що знав: і те, що сотник заборонив Лукаша ховати, мовляв, хай на палі гниє, поки кістки не посиплються, але хтось його все ж поховав; і те, що онуки сотника близнюки, і де вони, за чутками, прихисток знайшли, і як їх звуть; і що воно за людина така, їхній хрещений Петро Дубченко. Іцко не замислювався, чому його так докладно розпитують, – головне, що можна комусь кістки перемити!

– Скільки ми тобі винні за постій? – нарешті запитав чоловік.

Розрахувавшись, дивні гості попрощались і швидко пішли.

«І чого це вони так ретельно все випитували? – нарешті замислився Іцко. – Яке їм до цього діло? Може, не треба мені було першим зустрічним таке розповідати? Хоча… Про це все містечко знає!»

І чому люди так люблять обговорювати і засуджувати гріхи інших, зовсім забуваючи про власні?! Патякало і не підозрював, що своїм довгим язиком зав’язує страшний вузол кровної помсти, тому що ці двоє незнайомців були батьком і молодшим братом небіжчика Лукаша.

Георгій Бережний, батько Лукаша, походив із православної шляхти, але завдяки впливу єзуїтів прийняв католицтво, отримавши нове ім’я Юзеф. І в його особі католицька церква придбала одного з найбільш завзятих і фанатичних поборників – віднині Юзеф вважав грецький обряд кричущою мерзотою перед Богом, при цьому забувши, що Христос навчав любові і милосердя до ближнього свого, а не певного обряду. І своїх синів, Лукаша і Марека, він виховав у суворій повазі до католицтва.

Однак зміна віри не додала Юзефу доходів, тому він змушений був служити багатому шляхтичу-католику. Його сини теж служили з ним. І все було б добре, але Лукаша це не влаштовувало – чому він мусить догоджати рівному собі лише тому, що в того більше грошей? Адже він такий самий шляхтич, як і його господар. І Лукаш почав залицятися до хазяйської дочки, розраховуючи одружитися з нею і таким чином збільшити свої статки. Та тільки дівчина розгадала його корисливі наміри і запропонувала забратися з батьківського маєтку добром, погрожуючи поскаржитися батькові. Щоб уникнути такої ганьби, Лукаш утік. Ось так він і опинився у Черевковського, де і закохався у Маланку.

Після втечі сина Юзеф ледь не збожеволів від горя, розшукував його, але марно. Та якось від свого старого приятеля дізнався, що Лукаш служить у Березані джурою в одного козака. Бережний оскаженів – це було незмивною плямою на честі його роду. Його син, шляхтич, служить якомусь хлопові і схизматикові! Боже! Спочатку Юзеф був готовий власноруч порішити Лукаша. Але якими б сильними не були його релігійний фанатизм та шляхетська пиха, вони не могли затьмарити любові до синів, які були єдиним його багатством та втіхою, і дорожив він ними більше, ніж своєю шляхетською честю.

Тому Бережний, прихопивши Марека, поквапився у Березань, сподіваючись повернути Лукаша. Але доля приготувала йому ще один жорстокий удар – його син не тільки опустився до служіння схизматикові, а ще й скоїв смертний гріх, перелюбствуючи з чужою жінкою, через що прийняв ганебну смерть, наче нікчемний хлоп!

Стоячи на подвір’ї, Юзеф ніяк не міг осягнути, що дожив до такої ганьби. Марек стояв поруч і мовчав. Йому до божевілля було шкода брата, але він не смів висловити жаль за ним, знаючи суворість батька.

– Поїхали, сину, на берег річки, – наказав Юзеф.

Марек навіть не спитав навіщо, лише покірно пішов по коней та прослідував за батьком на берег Недри.

Весна давно вступила в свої права – березові гаї навколо містечка вдяглися в ніжну зелень, зазеленіли луки, проблискуючи золотими зірочками гусячої цибульки і кульбаб, а Недра, повноводіша від танення снігів, здавалася кришталевою. На березі Юзеф спішився і задумливо озирався на всі боки. «А може, і не тут! – думав нещасний батько. – Може, він обрав інше місце. Як же зрозуміти? У кого б запитати! Ні, не буду нікого питати! Так тільки болючіше!» Забувши про сина, Бережний побрів уздовж берега, дивлячись на блакить Недри, що несла свої води вдалечінь, відбиваючи білосніжні купчасті хмари, – це місце було таким прекрасним та безтурботним, і здавалося неймовірним, що в когось піднялася рука осквернити його кривавою розправою. Марек боязко рушив слідом за батьком, з тривогою спостерігаючи за ним.

«Господи, як же це так виходить? Черевковський стратив мого сина без суду ганебною карою, немов нікчемного хлопа! Та як він посмів!? Невже Лукаш не говорив йому, що він шляхтич? Швидше за все, говорив, але цей мерзотник знехтував усяку справедливість і законність! Навіть могили в мого сина немає! Як же так можна було вчинити з людиною, що навіть її мертве тіло було кинуто на поталу?!» – думав Юзеф, і в його серці народжувалася така сильна ненависть до Станіслава, що він із нестерпним болем у голосі вигукнув: «Господи, покарай цього нечестивого єретика! Покарай його за безславну і ганебну смерть мого сина, – і тут його осінило: – Я сам можу стати знаряддям Твоєї кари!»

Думки його гарячково закипіли. Він заметушився, не звертаючи уваги на стривоженого сина. «Він дорого заплатить мені за смерть Лукаша! Він і його виродки! Вони всі винні! Це через своїх онуків Черевковський так жорстоко покарав мого сина! Якщо хочеш погубити дерево, то відітни його гілки – я знищу його онуків, я доведу їх до гіршої ганьби, ніж він довів мого сина! А потім я розрахуюся з ним самим!» – думав Бережний.

– Сину мій, я клянуся тобі на тому самому місці, де ти зустрів свою смерть, що не знайду спокою доти, доки не помщуся твоєму вбивцеві! – вигукнув Юзеф.

– Батьку! – з тривогою вигукнув Марек, помітивши, що погляд того світиться безумством.

– Поїхали, Мареку, – спокійно наказав Юзеф. – На нас чекає довгий шлях – ми їдемо на Січ.

Хлопець зітхнув і мовчки підкорився. Він розумів, що батько,