Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Зоряний єгер 📚 - Українською

Читати книгу - "Зоряний єгер"

201
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Зоряний єгер" автора Григорій Євгенович Темкін. Жанр книги: 💙 Фантастика / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 22 23 24 ... 72
Перейти на сторінку:
сумісного маршруту не знайшлося. І все-таки, якби вона сказала «ні», Фелікс і Аніта не пішли б… Хай би зрозуміли, що вона ревнує, хай було б соромно, але вони не пішли б і залишилися б живі.

Олена Бурцен вирвала з делегатського блокнота аркуш і швидко написала: «Гіперграма. Мегера-1. Санкіну. Фелікс був для мене дорожчим від життя. Приїжджайте. Я розповім про нього. Олена Бурцен».


Спека ще стояла добряча, але в атмосфері планети відчувалися якісь зміни. Синіло небо, повітря робилося все рідшим, легшим. І здавалося, саме від цього повітря поодиноким тваринам і рослинам, що пережили попередні сезони, хотілося прорвати оболонку вже застарілої й віджилої своє плоті, й перетворитися на щось нове й досконале. Як це зробити, вони не знали, і тому просто існували, віддавшись стихії природи. Лише джерело не переставало збільшуватися в розмірах, розмивати піщані береги, заповнюючи котлован під рожево-блакитним навісом мегеріанського неба.


РОЗДІЛ 11


Навколо котловану на сотні кілометрів тягнулася бура пустеля, втикана пересохлими пучками грудкоподібних кущів. Весь цей далекий, чужий світ лежав під рожево-блакитним навісом неба майже без руху, не проявляючи жодних ознак життя. Та все ж він жив. Жив напруженим очікуванням того, що мало трапитися. І тут у прозорій безхмарній порожнечі метнулася, вибухнула біла блискавка, немов ляснув крилами гігантський птах. Ще, ще розриви. Лавина блискавок устромилася в пустелю. І та у відповідь стихії неначе блаженно заворушилася. Почався сезон пробудження.


Скільки разів, готуючись до відрядження, я бачив зображення планети у відеозаписі й подумки малював її за звітами експедицій. І навіть учора, коли вдивлявся в оглядові екрани форстанції, я все ж ніяк не міг добрати, чому цю планету нарекли таким неприємним ім’ям. Причому, я з’ясовував спеціально, планету одностайно охрестили Мегерою в Академії астрономії відразу після проглядання запису першого автономного телеблоку, опущеного на поверхню планети. Але вже після виходу з форстанції я з лишком отримав усю бракуючу гаму відчуттів.

Перший маршрут ми виконали на кебі — станційному всюдиході. Він є прямокутною платформою з чотирма кріслами і корпусом із прозорого репелону.

Від’їхавши метрів двісті, ми зупинилися.

— Ну як тут із розумом, професоре? — поцікавився я.

Сааді стурбовано порався з великим чорним ящиком, який, як я зрозумів, і був тим самим польовим психоіндикатором. Судячи з невдоволеного мимрення Абу-Фейсала, прилад відмовлявся проводити задуману професором революцію в контактології.

— Не ладнається? — співчутливо запитав я.

— Не можу второпати, Олесю. Якщо вірити показам детектора, то все навколо буквально вирує від вищої нервової діяльності.

Я подивився на шкалу, де примітивний індикатор справді витанцьовував схвильований танець в інтервалі «інтелекту», і розреготався.

— Як розуміти ваш сміх? — образився Сааді.

— Вітаю, професоре. Ваш геніальний прилад, поза сумнівом, справний. І чудово діє.

— Але я не можу повірити…

— Тоді ви відмовляєтеся повірити в нашу з вами розумність!

Абу-Фейсал почав було заперечувати, але зупинився на півслові й також розсміявся, зрозумівши свою помилку. Він забув винести псі-мікрофони назовні, а репелонова кабіна виявилася чудовим екраном. Її захисні стінки не лише ізолювали «детектор розуму» від усіх зовнішніх псі-хвиль, але й блокували внутрішні. Довелося опустити стінки й винести датчики на зовнішній бік. Індикатор відразу заспокоївся, завмерши десь трохи вище нуля. Зате занепокоїлися ми з Сааді.

Ні, ми хвилювалися не за свою безпеку. Нас захищала силова автоматика костюмів і шоломофільтри, а стінки кеба, якщо знадобиться, закриються в частки секунди. І не повітря Мегери діяло на нас якимось особливим чином. Це було майже земне за складом повітря, цілком придатне для дихання, та ще контрольоване легеневим монітором.

Зловісним, неприязним зробилося світло, що заливало пустелю: рожево-бузкове, похмуре. Немов у міражному мареві тремтіли над нами диск Червоного сонця і три малі місяці. Звісно, світло сонця не змінилося, але за склом кабіни воно здавалося блідим, ірреальним. Не розсіюване репелоном світло огорнуло нас, і я пройнявся раптом відчуттям, що світ планети, по якій ми колесили на кебі, зовсім не мертвотна пустка. Цей світ, незалежно від наших відчуттів, живе своїм життям, чужим нам і незрозумілим, а ми, дві земні істоти, — непрохані гості в цьому світі…

— Вам нічого не здалося, Набілю? — запитав я, мимоволі приглушуючи голос.

— Ага, значить, і ви відчули! — зрадів професор. — Але не лякайтеся. Це вплив психофону Мегери. Ознак позаземного інтелекту наразі немає. Біодіяльність планети лише на нижчих і середніх рівнях.

За шість годин подорожі Мегерою ми не зустріли жодної живої істоти. Навіть птаха абиякого, на кшталт того, що ми сполохали біля бункера, не побачили. Не втримавшись, я демонстративно поспитав у професора, де ж його горезвісна фауна.

— Під нами, під нами, — Набіль указав пальцем униз, — у ґрунтовому шарі. Щонайменша зміна погоди — мегеріанські спори й личинки почнуть прокидатися.

— А коли зміниться погода? — допитував я.

— Ось-ось повинна, судячи з положення Червоного сонця.

Я подивився в небо й нічого особливого не побачив, хіба що сонце стало яскравішим, а один з місяців зайшов частково за другого. Тепер положення небесних тіл нагадувало мені нахилену вісімку.

Несподівано осторонь хруснуло, ніби хтось зламав об коліно суху галузу. Машинально я штовхнув ногою гальмо й одночасно увімкнув захист. Репелон кеба зімкнувся над нами.

— Що це було, Набілю?

— Точно не впевнений, але схоже на електричний розряд.

Знову повторився тріск, і небо розверзлося над нами. Білий зиґзаґ блискавки встромився в пустелю. Почалася гроза, якої я ніколи в житті не бачив. У цілком чистому, без жодної хмаринки, небі спалахували вогненні кулі й стрічки. Одна з блискавок ударила

1 ... 22 23 24 ... 72
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зоряний єгер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зоряний єгер"