Читати книгу - "Льодовик"

— А хочеш, я наступного разу зроблю тобі це рукою? — сказав я, ловлячи жменею самотню сніжинку.

— А ви впевнені, що наступний раз буде?

— Ну, якщо буде… Рукою? Кулаком туди, хочеш?

— Ні–ні, дякую! — У її словах відчувався навіть не переляк, а просто жах.

— Просто чув, що деякі жінки так люблять, — поквапився її заспокоїти.

— Ні, то не до мене…

— Може, ми ще продовжимо колись нашу розмову? — сказав я.

— Може, й продовжимо, — відповіла вона, дістала із сумочки й одягла затемнені окуляри, хоч сонця й не було. — Я не люблю нічого обіцяти…

— Так найкраще, нічого не обіцяти, — підтримав я її. — Щасливо, па–па! — буркнув навздогін, коли вона вже рушила до автобуса.

— І вам щасливо! — відповіла не оглядаючись.

А коли вже зайшла у маршрутку, то лиш мигцем глипнула на мене і майже одразу відвернулася кудись убік, начеб ми і не знайомі. І я за звичкою перехрестив той автобус, просто так, про всяк випадок.

Дорогою до хвіртки раптом згадав Марію Іванівну, мою давню наставницю із статистичного управління ще до Льодовика. Правда, Марія Іванівна хоча б спочатку починала стогнати, а потім її повне обличчя так само повільно покривалося рум'янцем. А коли вона переставала сопіти, то так само, як і ця бібліотекарка, по–діловому цікавилася, мовляв, ну, що там нового у відділі? І я відповідав, що нічого особливого. І тоді вона запитувала, як там моя дружина, бо тоді я ще був одруженим.

— Нічого, нормально, — мугикав я, стримуючи дихання, бо ж залишити зовсім без відповіді її запитання не міг, усе–таки начальниця.

Але після того я майже одразу кінчав. Тепер я думаю, що Марія Іванівна все знала, і весь секрет дії цих слів, і того ділового тону був їй відомий, коли вона хотіла пришвидшити моє сім'явиверження.

Я згадував Марію Іванівну, ще якихось жінок, звичайно, Лідку, — щось давно не дув північний вітер, — і якийсь час, може, навіть кілька днів не думав про Іру. Тобто я про неї все одно думав, але вже без того щему під пупом, бо просто картав себе за цю бібліотекарку чи ще там за когось, яка я все–таки тварина, жахлива тварина, якщо задуматися!

Якось Міха залишив мене у своєму кабінеті із ввімкнутим компом на столі, аби я чекав його з наради, яка відбувалася десь в іншій кімнаті поверхом вище. І хоч монітор в економному режимі уже згас, але лампочка світилася зеленим, і я знічев'я порухав «мишкою». Хотів зайти у нет, але на моніторі виявився відкритим якийсь блог — шматок тексту і коментар під ним у віконці:

Lee: … _ 11.43

2а48

І справді… нащадки окупантів, що під комуністичними гаслами прийшли у 18–му на зміну царському режиму, які потім організували голодомор, уклали пакт із нацистами й розв'язали у Європі війну, потім здали Україну тим самим нацистам, а пізніше знов окупували, — і все це ще задовго до Великого Льоду, — мають вирішувати, яка мова має бути у незалежної України, проти якої вони та їхні батьки–діди фактично боролися? Щось не ндравіцца — пензлюйте назад у свої крижані простори, ви тут до чого? Якщо такі тупі, що навіть української не можете вивчити? То про що

Речення було недописане. Я повів «мишкою» нижче, там була ціла купа коментарів, пристрасті аж кипіли. Невже колаборант Міха, адвокат диявола, продажна шкура, як нарекла його у своїх коміксах «Молода сила», нишком розважається на сайтах?..

Що ж, у таких справах, як розваги, він завжди був вигадливіший за мене. Ще один клапан для випускання пари потай від своїх працедавців. Звичайно, він би не хотів, аби я про це знав, але… Що стосується безпеки, то тут не буває і не може бути дрібниць. Бо ж головне правило вчить: якщо я не можу контролювати хоча б якийсь один сегмент життя свого підопічного, я не можу гарантувати його безпеку взагалі. Отож, я вирішив роздрукувати хоча б якусь частину коментарів, усе, що зміг скопіювати одним порухом «мишки». Вмістилися майже всі «коментарі» за останні три години, тобто те, чим Міха, вочевидь, потай від усіх займався весь цей час.

Втім, знаючи Міху, я міг припустити, що він навмисне лишив комп включеним, аби ще й так випробувати мою відданість. Ніякої логіки, лише інтуїція:

крушнаціон: … _ 11:40

2a48

не дуже так смійтесь, щоб плакати не довелося колись, у житті все буває. Пам'ятаю й інших «сильних», де вони зараз, у сирій… А про всі ці антиукраїнські діяння рідних семижопенків та до болю рідних чекістових і гебістових, і про їхні бразди, що знайшли кінець під ВЕЛИКИМ ЛЬОДОМ — гарно сказано! Бо не може бути по–іншому, це показує історія. Ще й не таких перемагали! Тільки про ВЕЛИКИЙ ЛІД, як на мене, надто жорстоко

LN… _ 11:34

2a48

что же там дальше? вдруг за валидолом сбегать успею, просветите, любезный.

крушнаціон: … _ 11:15

2a48

Пам'ятаєш, вуйку, як я й тобі в тому числі ще півроку тому писав про ті події, які зараз відбуваються? Ти не вірив і плювався, це перший крок, від другого в тебе, сподіваюсь, інфаркт неминучий (я писав під ніком бмп–2)

Андрі: …_ 10:39

2a48

Це початок, і навів я його для того, щоб українці знали, що Ленін і його подєльнікі робили з російським народом і що, тим більше, вони робили з українцями.

Прихильники ще того дольодовикового комунізму так і повимирали з переконанням, що ленінці —